Михайло Дорошенко

     Останній період життя М. Дорошенка пов'язаний з кримськими та ногайськими справами. У 1623 р. в Криму спалахнула усобиця Між ДжанібекГіреєМ (правив 1610—1623, 1627—1635 рр.) з одного боку та спадкоємцями хана Саадат-Гірея братами Мухамед-Гіреєм НІ (хан у 1608—1610, 1623—1627 рр.) та калгою-султаном ШахІн-Гіреєм — з другого. Тоді у критичний момент запорожці, які поверталися з морського походу повз Керч, запропонували свої послуги Шахін-Гіреєві, який вигідно відрізнявся від свого брата рішучістю, послідовністю та прихильністю до козаків. Шахін-Гірей радо погодився, і 300 козаків схилили на свій бік перемогу, Джанібек утік тоді до Туреччини, а козаки з щедрою нагородою, на подарованих до того ж Шахін-Гіреєм возах доїхали до Січі. Так започаткувався Українсько-Кримський союз. Восени 1624 р. сам ШахІн-Гірей, набравши вози різних подарунків, прибув на Базавлуцьку Січ і уклав усну домовленість про взаємодопомогу. З січня 1625 р. на о. Каратепе на Низу було остаточно укладено українсько-кримський союз, котрий козаки прагнули використати у боротьбі проти Речі Посполитої, а кримські татари — у боротьбі проти Порти. Обидві сторони не виключали й можливих дій проти інших держав. Але на початку даний союз не був переведений у практичну площину, і тільки у 1628 р. він запрацював. Перед тим у Криму знову почалися усобиці. Джані-бек-Гірей, спираючись на мурзу білгородської ногайської орди Кантемира, прагнув взяти реванш. Мухамед та Шахін знову опинилися у скрутному становищі, бо, покинуті мурзами, вони з кількома сотнями своїх прихильників зайняли оборону у Бахчисараї. Облогу вів Кантемир, до якого прибуло ще й 500 сейменів на чолі з пашою, які несли прикордонну службу на Дунаї. Джанібек прагнув добути турецької допомоги і писав у Стамбул про це, додаючи, що Шахін-Гірей «покозачився». Останній же послав на Січ своїх представників, благаючи про допомогу. Швидко зорієнтувавшись, Дорошенко негайно вирушив з козацьким загоном майже в 4000. Ще така ж кількість козаків вийшла в море проти турків. Були тільки добровольці, основна маса козаків вирішила не брати участі у цій надто ризикованій операції. Дорошенко блискавично дійшов до Перекопу, де були зовсім не готовими зустрічати козацьку силу й змушені були пропустити їх у Крим. Але звістка про прихід козаків донеслася до Кантемира, і той кинув свої головні війська з пїд Бахчисарая під Перекоп. Відносно невелику відстань від Перекопа до Бахчисарая (120 км) козаки Долали під прикриттям рухомого табору цілих шість діб, безперервно відбиваючись під ординців. Про безугавність боїв писали й самі козаки, вони ж зазначали, що тоді втратили близько 1000 своїх товаришів. Чимало було й поранених, в тім числі й полковник Олефір Голуб.
      Але найтяжчої втрати зазнали козаки на підході до Бахчисарая. У бою загинув від рук сейменів гетьман Дорошенко. Важко сказати, де його могила. Чи поховали його козаки під Бахчисараєм, чи син гетьмана Дорофій, котрий теж брав участь у поході, вивіз тіло на возі у солі, поки що не вдається встановити. Хоч Дорошенко загинув, але облога Бахчисарая була знята. Українсько-кримське військо рушило навздогін за Кан-темиром на Кафу. На місце Дорошенка козаки обрали Мозирницю (Мозирю), батька майбутнього корсунського полковника в часи Визвольної війни середини XVII ст. Під Кафою Кантемир був розгромлений вщент і змушений був ховатися за стінами фортеці. Тепер уже козаки з кримцями облагають турецьку базу не менше, ніж півтора місяці. Тільки прихід великого турецького флоту, зрада деяких татарських мурз, втеча хана до Бахчисарая змінила хід кампанії. Козаки, відчувши зраду, відступили разом з Шахін-Гіреєм через Арабатську стрілку на Січ, ще й знищили на зворотному шляху фортецю Їслам-Кермен. Потім запорожці вчинять ще кілька походів на Крим, пробуючи відновити на престолі Шахін-Гірея (Мухамед-Гірей загинув у 1628 р.), але бел особливих успіхів. Цікаво, що один з цих походів почався 1629 р. від Микитінюго Рогу, про що свідчить і лист самого Шахін-Гірея. Не виключено, що останній, який довго потім перебував на Базавлуцькій Січі, став корсунським полковником на початку Визвольної війни і склав голову за волю українського народу у 1648 р.
    Похід М. Дорошенка до Криму є однією з найяскравіших сторінок воєнної історії козацтва, й не випадково пам'ять про нього довго жила в Україні. Досить, що Богдан Хмельницький під час переговорів із кримським послом Алкас Кегіто (20.5.1654 р.) у відповідь на погрози посла казав: «а преж того гетмаи Дорошенко... весь Крим вьіходил, никакого дурна ему не учинили есте», а тепер, за словами Хмельницького, ханство може опинитися ще в гіршому стані. Ще пізніше внук гетьмана, гетьман уже України, а не тільки Війська Запорозького, у 1665—1676 рр. Петро Дорошенко погрожував перевернути Крим догори ногами, як це робив його дід

Ю. Мицик