√оловна  нигосхов / “олока / ƒокументи ≥ статт≥ / √олодомори на ѕавлоградщин≥ / ѕисьменники нашоњ ¬крањни ѕостат≥ / «нах≥дки / ¬≥хи ≥стор≥њ  / "ћегал≥ти" ѕавлоградщини / Ќум≥зматика  / Ћоз≥вський ≥сторичний клуб / √остьова книга /  онтакт /

 

ќлекса —тороженко

 

ћ≤–ќЎЌ» 

ћихайлу ћихайловичу Ўид¤овському

       ” ¬ерб≥вських хуторах був у мене кум —ид≥р  равченко. ’утор¤ни м≥рошником його прозвали, бо збудував в≥н соб≥ в≥тр¤чок та так його гарно налагодив, що ¤кий би тихий в≥терець не в≥¤в, ус≥ в≥тр¤ки сто¤ть, а його.в≥тр¤чок крутитьс¤. «натний був чолов'¤га той —ид≥р Ч правдива душа, нав≥ки чесна ≥ богобо¤зна. „астенько мен≥ доводилось бачитьс¤ з ним, бо тод≥ ходив ¤ ще на охоту качок стр≥л¤ть; деколи п≥деш понад плесами, то й незчуЇшс¤, ¤к ≤ за ¬арвар≥вкою опинишс¤, б≥л¤ —идоровоњ хати; от, було, зайдеш до його та … переночуЇш у в≥тр¤чку. –аз по весн≥ налет≥ло до нас на “ерн≥вку гагар; от ¤ уз¤в рушницю та й п≥шов, чи не встрелю ¤коњ. ќчерети ще не дуже п≥дн¤лись, так н≥¤к не п≥дкрадешс¤: птиц¤, бач, дуже сторожка; т≥льки зблизишс¤ Ч зараз зд≥ймаЇтьс¤ ≥ перел≥та на друг≥ плеса. ,¬же надвеч≥р, ¤к посутен≥ло, проминувши кум≥в хут≥р, п≥дкравс¤ ≥ встре-лив-.таки одну. ѕ≥дходжу до в≥тр¤чка, бачу Ч св≥титьс¤ у в≥конце, прор≥зане у двер¤х,Ч так соб≥, невеличке, голова т≥льки й прол≥зе,Ч та й думаю соб≥: усуну ¤ у те в≥конце гагару, за що вона здастьс¤ кумов≥? «≥йшов тихенько по сх≥дц¤х та й сунув у в≥конце; а кум побачив, ¤к скрикне: Ђ—в¤т, св¤т!ї Ч та ну хреститьс¤. ƒивлюсь у щ≥лину, а в≥н аж збл≥д, аж борошном його посипало; ¤ тод≥ ¤к засм≥юсь...
Ч Ќе л¤кайсь,Ч кажу,Ч —идоре, це ¤!
¬≥дчинив двер≥, ув≥йшов, а в≥н дрижить та все знай хрестить мене, думаЇ: чи не чорт¤ка це у моЇму образ≥ прийшов до його.
. Ч Ќе б≥йс¤,Ч кажу,Ч ¤ сам тебе перехрещу! Ч та й перехрестив.
Ч —е ти, √рицьку? Ч пита.
Ч “а ¤ ж,Ч кажу.
Ч Ќу та й здорово ж ти мене нал¤кав,Ч каже,Ч ¤к побачив ¤ твою б≥совську гагару, то вона мен≥ здалась страшн≥ш од сам≥с≥нького чорта,
Ч як-таки,Ч кажу,Ч зл¤катьс¤ птиц≥. —е,Ч кажу,Ч в≥д того, що у тебе казна-що на думц≥; ми не св¤т≥, щоб до нас чорти ходили.
Ч ≈,Ч каже,Ч коли ж, бач, ¤ л¤каний: мен≥ вже два рази привиджувалась ¤кась мара.
Ч „и не така,Ч кажу,Ч ¤к ≤ с¤?
Ч  оли б така, Ч каже, Ч а то превелике мен≥ лихо напророчила!
Ч як же вона тоб≥ привиджувалась? Ч питаю.
Ч ќт слухай,Ч каже,Ч та й м≥ркуй соб≥, коли розчовпеш, що воно за мара така. “и ж знав,Ч каже,Ч старшого мого сина, ≤вана?
Ч як не знать,Ч кажу,Ч йому ще ЂЅатьк≥в синї пр≥звище приложили.
Ч ј знаЇш, з чого йому таке пр≥звище приложили? Ч пита.
Ч Ќе знаю, Ч кажу.
Ч “ак слухай,Ч каже.Ч як ¤ одруживс¤, на перший р≥к послав нам бог сина, оцього ≤вана. ”родивс¤ в≥н дуже слабий; думали, що зараз ≥ вмре: уноч≥ й охрестили. ≤ розказать не можна, ¤ка нам морока була з т≥Їю дитиною: ц≥л≥с≥нький день ≥ ц≥л≥с≥ньку н≥ч кричить, неначе з нього чорти лика деруть. Ѕ≥дна мо¤ ж≥нка за ним ≥ сама трохи н≥г не в≥дкинула, а воно, сердешне, висохло ≥ викоренилось Ч одн≥ т≥льки хр¤щ≥ зостались. „ерез два роки послав нам бог другого сина. ќт матер≥ вже не до хо-рого; та, по правд≥ кажучи, ≥ обридло воно таки нам: чимало прийн¤ли ми гр≥ха, благаючи господа, щоб в≥н прийн¤в його до себе. Ѕуло, ж≥нка возитьс¤ з меншеньким, а сього, слабого, положить на п≥л, то воно кричить, поки не посин≥Ї ≥ не прост¤гнетьс¤, ¤к неживе. Ѕуло, вернусь ¤ з в≥тр¤ка ≥ стану гримать на ж≥нку, то вона об≥ллЇтьс¤ сльозами та й одказуЇ:
Ч ўо ж мен≥ з ним робить? ¬оно ≥ само вмре, ≥ мене з дитиною за собою пот¤гне!
ƒуже мен≥ стало жаль хлопчика. Ѕуло, в≥зьму його на руки, от воно ≥ замовкне; от ¤ ≥ ношус¤ з ним: п≥ду молоть, то й його з собою беру. ѕестую його, годую кашкою; стало воно потрошку та потрошку одужувать, п≥дн¤лось на ноги ≤ забелькот≥ло: Ђ“ату, боз¤ї. „ерез два роки виходилось, ≥ такий з нього гарний хлопець став, що кому не скажеш, що це той плакса, що хир≥в, то й в≥ри не йме. ј до мене так привикло, що й матер≥ не знало; було, ж≥нка стане над≥вать йому сороченьку, то воно од нењ ≥ ручен¤тами, ≥ ножен¤тами.
Ч ≤ди соб≥ геть! Ч заголосить.Ч Ќехай мене тато од¤гаЇ.
“о, було, ¤ його ≤ обуваю, ≥ од¤гаю. ƒеколи восени або зимою поњду у поле та його не в≥зьму, то такий галас п≥д≥йме, за возом женетьс¤ та просить, щоб ≥ його з собою уз¤в. Ѕуло, ≥ змерзне, ≥ виголодаЇтьс¤, а мовчить, тер-тпить, аби т≥льки з батьком бути. як вже п≥др≥с трошки, то було, бог його зна, в≥д чого, думку мою в≥дгадував: ≥нколи ¤к уноч≥ мелеш, вигорить у каганц≥ св≥тло або нестане в гаман≥ тютюну, то в≥н прокинетьс¤, принесе мен≥ та й каже:
Ч —починьте, тату, а ¤ за вас доглежу!
“о ¤ й засну, а в≥н пораЇтьс¤ б≥л¤ млина Ч ≤ засипа, ≥ одсипа, неначе м≥рошник. “ак в≥д того, що в≥н мен≥ так догоджав ≥ ¤ кохавс¤ в йому, хутор¤ни ≤ приложили йому пр≥звище: ЂЅатьк≥в синї. ¬ир≥с м≥й ≤ван, такий став з нього бравий парубок, що кращого не було у вс≥й околиц≥: головою вищий од мене, а вже що за добра та щира душа, то не знаю, чи наградив кого господь такою дитиною. ¬же став ¤ шукать йому подружж¤, так на ¤ку д≥вчину не гл¤ну, усе здаЇтьс¤ мен≥ Ч не до пари.  оли раз зањздить до мене дес¤тник та й каже:
Ч √олова казав, щоб ви нав≥дались до його у ¬ербки, щось маЇ вам казати.
Ќа другий день раненько п≥шов ¤ у ¬ербки. ”ходжу у волосне правлен≥Ї, дивлюсь Ч повн≥с≥нька хата народу, голова з писарем сид¤ть за столом ≥ розгл¤дують ¤к≥сь бумаги. ѕ≥д≥йшов ¤ до столу ≥ кажу:
Ч «доров≥ були! ј чого вам треба?
Ч Ќекрутський наб≥р, —идоре,Ч одказав голова,Ч тв≥й ≤ван на черз≥.Ч Ќеначе гострим ножем мене в серце штрикнуло, неначе пом≥ст п≥до мною ходором заходив: ледве всто¤в на ногах.
Ч ўо,Ч каже голова,Ч жаль батьк≥вського сина, аж з виду зм≥нивс¤?
Ч Ќ≥, Ч кажу, Ч посп≥шав до вас, так трохи втомивс¤. —ам не знаю, що й кажу; с≥в на лавц≥ та й попросив
напитьс¤. ѕринесли кухлик, ледве проковтнув, Ч так мен≥ горло здавило. ќддихав трохи та й п≥шов додому. ≤ду, н≥чого не бачу й не чую, неначе неживий; вийшов у степ, ударивсь об землю ≥ обливс¤ сльозами, г≥ркими сльозами... Ќаплакавшись уволю, умивсь б≥л¤ плеса, щоб не п≥знали, що плакав, та й п≥шов додому. Ќе доход¤чи верстви зо дв≥ до моЇњ хати, дивлюсь Ч ≥де ≤ван мен≥ назустр≥ч.  уди б ¤ п≥шов, то вже ¤к вертаюсь, в≥н вийде до мене назустр≥ч. “≥льки його побачив, знов мене вхопило за серце: Ђ’то мене тепереньки,Ч думаю соб≥,Ч буде стр≥чати? ’то догледить ≥ вт≥шить на старост≥?..ї √л¤нуњ в≥н на мене та й пита: Ч „ого се, тату, ви так з виду зм≥нились? ћоже, нездужаЇте?..
, Ч Ќекрутський наб≥р, сину,Ч кажу,Ч завтра п≥демо у... Ч нестало й мови, так ¤ т≥льки махнув рукою у ту сторону, де ¬ербки.
Ч „ого ж ви зажурились, тату,Ч каже,Ч х≥ба не знали, що ¤ на черз≥?
Ч Ќе знав,Ч кажу,Ч ≥ в голову соб≥ сього не клав! —тав в≥н мене вт≥шать, заспокоювать:
Ч Ќе жур≥тьс¤, тату,Ч каже,Ч некрутства, ¤к смерт≥, не минуть; послужу,Ч каже, Ч коли господь поможе, богу ≥ государев≥, прийду до вас у одпуск, оженюсь та й вас в≥зьму до себе!
«аголосила й ж≥нка, ¤к дов≥далась про наше горе; та вже, ¤к вона не вбивалась, а ¤ добре бачив, що не так њй жаль сина, ¤к мене. Ќа другий день пов≥в ¤ ≤вана у ¬ербки; зм≥р¤ли його, оглед≥ли та, забивши у колодки, ≥ погнали у  атеринослав. ≤ ¤ з ним п≥шов. Ќа моњх очах у некрутському присутств≥њ виголили йому лоб, од¤гли москалем, а там знов погнали, не знаю вже куди. як стали прощатьс¤, то ¤кби нас не розн¤ли, то, здаЇтьс¤, так би обох ≥ в домовину положили. Ќе знаю вже, ¤к би ¤ ≥ додому вернувс¤, коли б не наш≥ хутор¤ни, вертаючись з  атеринослава, не довезли мене ≥ не доглед≥ли у дороз≥.
як несамовитий став; с¤ду, то вже не встану, поки не зведуть; хоч три дн≥ не њстиму, а вже не попрошу, поки не нагодують, ¤к маленьку дитину. Ѕуло, ж≥нка й д≥ти, дивл¤чись на мене, плачуть, а ¤ й не чую того хлипанн¤ ≥ не бачу, ¤к вони за мною убиваютьс¤. ¬озили мене до знахурок, ≥ п≥п уговорював ≥ молитви читав,Ч так н≥чог≥с≥нько не вд≥¤ли.
      оли на восьмий м≥с¤ць привезла ж≥нка з ѕавлограда од ≤вана письмо. ѕ≥шли до батюшки, от в≥н нам ≤ прочитав. ѕише ≤ван, ≤ пише власною рукою, бо вже й письменний став, що в≥н, хвалити господа, живий ≥ здоровий, що й начальство його любить, а служить в≥н у к≥нн≥й артилер≥њ аж у ¬ерходн≥провському. як прочитали мен≥ те письмо, то неначе св≥т ¤ побачив. Ѕуло, ¤к г≥рко мен≥ стане, то ¤ п≥ду до ћаибороди або в ¬арвар≥вку до писар¤, то вони мен≥ по дес¤ть раз≥в те письмо читають; вже ≥ напам'¤ть його вивчив, неначе й сам письменний: на ¤ке слово не гл¤ну у тому письм≥, то й знаю, що воно таке. Ѕулогмолюс¤ уранц≥ ≥ ввечер≥, то з молитвами ≥ письмо прохарамаркаю... ѕолегшало мен≥ трохи, однак усе-таки
  Ўуджус¤ св≥том, н≥¤к не заспокоюсь. ќт люди ≤ стали ме- сов≤тувать:
Ч “и б, —идоре, нав≥давсь до сина, проходивс¤ б, то, може б, ≥ одужав.
як се почув, то неначе мен≥ оч≥ розв'¤зали: зараз-таки ≤ з≥бравсь, вз¤в з собою грошен¤т та й помандрував у ¬ерходн≥провське. Ќа сьомий день ≥ там став. –озпитав, де москал≥ квартирують; от мене ≥ привели на ротний дв≥р. ƒивлюсь Ч б≥л¤ вор≥т стоњть москаль.
Ч „и тутечки,Ч'питаю,Ч ≤ван  равченко?
Ч Ѕатьк≥в син? Ч одказуЇ москаль.
Ч √л¤нь, Ч кажу,Ч≥ у вас в≥н так прозиваЇтьс¤?
.. Ч “ак,Ч каже,Ч в≥н себе записав у списках. ј нащо вам його?
- Ч ¬≥н,Ч кажу,Ч батьк≥в син, а ¤ син≥в батько, так от нащо!.. Ѕудьте ласкав≥,Ч кажу,Ч скаж≥ть, де в≥н?
Ч ” наш≥й рот≥ служить,Ч каже,Ч т≥льки теперечки його нема на ротному двор≥ Ч п≥шов на муштру.
Ч ƒе ж та муштра у вас? Ч питаю.
¶ Ч Ќа вигон≥, Ч каже, Ч от ¤к п≥деш с≥Їю вуличкою, то сам побачиш, де вони марширують.
ѕ≥шов ¤ вуличкою, ≤ду, неначе хто у спину мене штов-ха, а серце токотить, ¤к з грудей не вискочить. “≥льки виткнувсь ≤з-за вугла, аж бачу Ч дибаютв москал≥ р¤дками. «близивсь, дивлюсь Ч ¤к не повилаз¤ть, так н≥¤к не п≥знаю, де м≥й ≤ван: ус≥ москал≥, ¤к один, ≥ дибають, ≥ сто¤ть. ƒойшов до командира, роздививсь Ч аж трет≥й москаль скраю м≥й ≤ван. як скрикнув: Ђ≤ване!ї, а в≥н до мене ЂЅатьку!ї ќком не змигнуть, ¤к ми вже один одного до серц¤ тулили ≤ чоломкались: здалось мен≥, неначе ¤ на неб≥ опинивс¤!..  оли чую Ч командир репетуЇ:
Ч —мирно!., ¤к ти осм≥ливсь, с¤кий-такий, з хронту виходить?.. ѕалок!
≤ван одчахнувсь од мене, стоњть наввипинки перед командиром ≥ на батька не дивитьс¤...
Ч Ќе во гн≥в вам, ваше благород≥Ї,Ч кажу,Ч ¤ його батько, щоб ви знали... ѕобачивши батька, Ч кажу,Ч вийдеш з самого раю, не то з вашого хронту!
Ч ” хронт≥, Ч одказуЇ командир,Ч нема н≥ батька н≥ матер≥. ¬≥н добрий син, а несправний салдат, а несправних б'ють...
Ч Ќе хвал≥ть,Ч кажу,Ч ≥ не бийте; а коли вже вам схот≥лось вибить, то вибийте мене: вам за се ще под¤кую, богу за вас помолюсь!
Ч я,Ч каже,Ч не маю права тебе бить, не маю права ≥ його простить!
ѕоки ми отак розмовл¤ли, ≥ пал≥чч¤ нанесли; зн¤ли з сердешного ≤вана мундир, вхопили два москал≥ за руки, роз≥п'¤ли ≤ почали дубасить. я плачу, кривавими сльозами вмиваюсь, до н≥г клан¤юсь командиров≥, землю њм та прошу, а сина б'ють... ќднак, ¤к не били, а голосу в≥н не подав, щоб ще г≥рш не завдать батьков≥ жалю. як ск≥нчилась муштра, командир п≥д≥звав до себе ≤вана ≥ на мене кивнув. ѕ≥д≥йшов ≤ван ≥ ¤; а командир ≥ пита мене:
Ч „и довго, старий, прогостюЇш у нас?
Ч як так,Ч кажу,Ч будуть обиджать мого сина, то ¤ не хочу не то у вас гостювать ≥ по св≥ту ходить!
Ч Ќе сердьс¤, старий,Ч каже,Ч за битого двох небитих дають та й не беруть! я,Ч каже,Ч твоњм сином до-волен: справний в≥н по служб≥ ≥ поведен≥¤ хорошого.
Ч ўе ви,Ч кажу,Ч ≤ в в≥ч≥ його не бачили, ¤к ¤ вже знав, ¤кого в≥н поведен≥¤!
Ч Ќу,Ч каже,Ч нехай же в≥н погул¤Ї з тобою: уволь-н¤ю його од ус¤коњ служби, нехай т≥льки ходить на вче-н≤Ї раз у день.
ѕод¤кували командира та й п≥шли.
Ч Ќу, та й сваркий же тв≥й командир,Ч кажу,Ч ≥ батьков≥ не вважив.
Ч Ќ≥, тату,Ч в≥н у нас добрий; бачите, вибив ≥ пожалував!.. я б,Ч каже,Ч ще готов ст≥льки прийн¤ть за те, що позволив з вами побути.
ѕрив≥в мене ≤ван до себе на кватиру. ѕовиймав з чамайданчика своњ книжки, з писан≥¤ мен≥ прочитав; вже … малювать навчивсь: змалював на пдпер≥ нашу хату, та так живо, т≥льки гл¤нув, зараз ≥ п≥знав: так само ≥ верби, ≥ колод¤зь б≥л¤ хати, ≥ в≥тр¤чок. ÷≥лий тиждень з ним бавивс¤, знов мене вт≥шав, ¤к ≥ до некрутства.
Ч «найд≥ть мен≥, тату,Ч каже,Ч д≥вчину, ¤ прийду до вас в одпуск, одружусь та й в≥зьму вас до себе; а брати будуть догл¤дати мат≥р, а ¤ вас...
Ч ј ¤к,Ч кажу,Ч поженуть вас на в≥йну?
Ч ј що ж, Чкаже, Ч карай боже сим, тод≥ в≥зьмете мою ж≥нку ≥ поњдете соб≥ додому.
«а тиждень, що з сином прожив, зовс≥м одужав, де та у б≥са хороба под≥лась. ¬ернувс¤ додому веселий, думаю соб≥: Ђ—правд≥ оженю ≤вана та й поњду до його жить; може, приведе мене господь ≥ унука отак виносить, ¤к соб≥ синаї. ўом≥с¤ц¤ присилав мен≥ ≤ван письма; та так гарно став писать, що раз, ¤к показав голов≥, так в≥н аж зацмокав.
Ч ќт ¤кби такого,Ч каже,Ч нам писарчука добути! –аз перед великодн≥ми св¤тками прислав нам ≤ван
письмо. ѕише, що з турком в≥йна, так ≥ њх рота ≥де у “уреччину. —лухаючи ту зв≥стку, не знав ¤, чи мен≥ журитьс¤, чи н≥, бо ≤ван дуже зрад≥в, почувши про ту гаспидську в≥йну... « “уреччини ≤ван прислав два т≥льки письма: перше з-п≥д Ўумни Ч дав зв≥стку, що почепили йому кавалер≥ю, а друге Ч з ¬олощини, що зроблено його унтером. —коренько п≥сл¤ сього письма почули ≥ про замирен≥Ї. ЂЌу,Ч думаю соб≥,Ч хвалити господа, теперечки ≥ син не забаритьс¤; вже й гарну д≥вчину у ѕавлоград≥ дл¤ його нам≥тив: м≥щаночка ≥ хорошого родуї.  ≥лька дн≥в п≥сл¤ того, ¤к почули про те замирен≥Ї, увечер≥ сиджу соб≥ у в≥тр¤чку, мелю та згадую про сина, коли так ненароком зирк Ч аж на сволоц≥ над ступами щось сидить: не зв≥р ≥ не птиц¤, неначе купа, чорна, ¤к сажа, ≥ голова у його, ≥ оч≥, сидить ≥ пильно дивитьс¤ на мене, а дал≥ чую й каже:
Ч —идоре, сьогодн≥ тв≥й син ≤ван помер!
як се почув, то неначе у мене хто серце з грудей вирвав, задзвонило ув ушах, кругом мене усе покотилось; так ¤, ¤к неживий, бебехнувс¤ об пом≥ст... ћабуть, довгенько ≥ лежав, бо ¤к опам'¤тувавсь, то вже й каганець погас, ≥ жито перемололос¤, що засипав. «асв≥тив св≥тло, так мен≥ сумно, г≥рко; помоливсь богов≥ та й став згадувать, ¤к воно мен≥ привид≥лось. „и не приснилось, думаю, так н≥ Ч не спав. ќт ¤ уз¤в н≥ж та й зарубив на ст≥нцњ: третЇ окт¤бр¤.
Ч ќсь подивис¤ лишень, √рицьку, Ч каже, показуючи на ст≥нку,Ч ≥ теперечки ще видко.
√л¤нув ¤, аж справд≥: три д≥рочки, а зверху дес¤ть па-л≥чок, Ч цебто третЇ число ≥ дес¤тий м≥с¤ць, окт¤брь; так, бачите, зарублюють неписьменн≥ люди.
Ч Ќу, розказуй, —идоре,Ч кажу,Ч розказуй.
Ч “ак ото,Ч каже,Ч ¤к зайн¤лось на св≥т, п≥шов ¤ у ёр'њвку до батюшки, розказую йому ≥ плачу; а в≥н ¤к почне мене ла¤ть: Ђяк тоб≥, —идоре, не гр≥х,Ч каже,Ч казна в≥д чого вбиватьс¤ та прогн≥вл¤ть господа! се тоб≥ приснилось або здалось!ї
“ак чого вже мен≥ батюшка не казав, ¤к ≥ ¤ себе не вспокоював, а все мен≥ здавалось, що мого ≤вана нема
вже на с≥м св≥т≥. Ќа ≤вана п≥шов ¤ до церкви, даю попов≥ коповика, щоб одправив молебень, та й кажу:
Ч Ѕудьте ласкав≥, батюшко, одправте панахиду по ≤вану.
ј п≥п:
Ч ’≥ба в≥н помер?
“ак ¤ схаменувсь та … кажу:
Ч Ќе ¤ се вам казав, се, мабуть, казала мо¤ душа! ћинулась весна, наступило й л≥то, а од мого ≤вана
нема н≥¤коњ зв≥стки. “а вже зањхав до мене знакомий ле-монтирщик ≥ сказав, що та рота, де служить м≥й син> теперечки кватируЇ у –оманков≥й. ќт ¤, не гаючись, ≤ п≥шов у –оманкову; думаю соб≥: Ђ“реба дов≥датьс¤, ¤к нам молитьс¤ за здрав≥Ї чи за упокой, ≥ в ¤кий день поминатьї. ѕрийшов у –оманкову, знайшов ротний дв≥р; дивлюсь Ч багацько ходить москал≥в, а мого ≤вана нема. —тою б≥л¤ вор≥т, боюс¤ й питать; коли п≥д≥йшов до мене один москаль та й пита:
Ч ј чого тоб≥ треба, чолов≥че?
~ ј що,Ч кажу,Ч нема вже у вас.≤вана  равченка, батькового сина?
Ч Ќема,Ч каже,Ч помер.
Ч  оли ж в≥н помер? Ч питаю, неначе ≥ не жаль мен≥ його.
Ч ѕ≥ди,Ч каже,Ч у канцел¤р≥ю, то там тоб≥ скажуть.
ѕ≥шов ¤ в канцел¤р≥ю, дав писарев≥ четвертака, от в≥н пошукав у бумагах та й каже:
Ч ≤ван  равченко, батьк≥в син, помер 3 окт¤бр¤ 1828 году.
“ак оце раз. ј вдруге так було. √од≥в з три п≥сл¤ смерт≥ ≤вана увосени ≥ду ¤ у в≥тр¤чок, а ж≥нка заходжуЇтьс¤ хату мазать. Ќавернув ¤ на в≥тер св≥й в≥тр¤чок, засипав жита, та, запаливши люльку, ≥ сиджу соб≥.  оли зирк вгору Ч аж сидить таке саме, ¤к ≥ тод≥, ≥ на т≥м же м≥сц≥, на сволоц≥ над ступами, ≥ дивитьс¤ на мене. “ак мене холодом ≥ окотило, дарма що вдень... ƒивилось-дивилось та й каже:
Ч —идоре, тво¤ ж≥нка вмерла! —хопивс¤ ¤, ¤к скрикну:
Ч ўезни, не ходи до мене: цур тоб≥! ј воно:
Ч ўе раз,Ч каже,Ч до тебе прийду! Ч та … щезло.
Ч ѕерехрестивс¤ ¤, стою ¤к опарений, коли чую Чщось тупотить; вигл¤нув у в≥конце, дивлюсь,Ч б≥жить мйнша дочка. ' '
Ч ≤д≥ть швидше, тату,Ч каже, ледве перевод¤чи дух,Ч глинище мат≥р задавило.
ѕриб≥г ¤ до глинища Ч вже одкопали; дивлюсь Ч лежить мо¤ ж≥нка нежива.
“ак отак≥-то мен≥ на в≥ку притч≥ лучались, кажу ж тоб≥, що ¤ вже л¤каний! ≤ що воно таке, Ч каже, Ч не роз-човпе ≥ сам н≥мецький батько, не то ми з тобою, √рицьку.
Ч ј втретЇ ще не бачив? Ч спитав ¤ —идора.
Ч Ќ≥,Ч каже,Ч ще не бачив.
√од≥в через два п≥сл¤ сього, ¤к оце розказував мен≥ кум, прињздить до нас варваровський прикажчик, побачив мене та й каже:
Ч √рицьку, наш м≥рошник дуба дав.
Ч „и справд≥? Ч кажу.Ч я ж його бачив на т≥м тижн≥, здоровий був.
Ч ≈, на т≥м тижн≥, Ч каже, Ч а позавчора вмер, ¤к кажуть, скоропостижно. —ьогодн≥,Ч каже,Ч ≥ суд приб≥жить, будуть р≥зать.
ѕочувши це, п≥шов ¤ на кум≥в хут≥р; приходжу Ч вже й поховали. —тав ¤ розпитуватьс¤, з чого й ¤к в≥н помер. ќт старший син ѕавло ≥ розказав мен≥.
Ч ”вечер≥,Ч каже,Ч т≥льки що св≥тло засв≥тили, прийшов з в≥тр¤чка батько та й каже мен≥: Ђ«апр¤жи кобилу та швидше њдь до батюшки, нехай прињде з св¤тими дарамиї.
Ч Ќащо, тату? Ч спитав.
Ч ўоб мене запричастить, бо ¤ сьогодн≥ вмру...
Ч Ѕог з вами, тату! Ч кажу.Ч ўо се ви вигадуЇте?.. ¬и ж, хвалити господа, здоров≥.
Ч –оби,Ч каже,Ч що тоб≥ кажуть: ¤к вмру без по-ка¤н≥¤, то на твоњй душ≥ буде гр≥х.
ѕрив≥з попа. ”в≥йшли у хату, дивлюсь Ч батько сидить н≥ ѕокут≥, вже й сестри, що зам≥жем, поприходи’и. √л¤нув на його батюшка та й пита:
Ч ўо се з тобою, —идоре?
Ч —ьогодн≥ вмру,Ч каже,Ч виспов≥дайте ≥ запричаст≥ть...
Ч Ѕог з тобою, —идоре! Ч каже п≥п.Ч “и ж здоровий!  оли хочеш, щоб ¤ тебе запричастив, гов≥й; а так,Ч каже,Ч не можна, гр≥х!
Ч як збрешу, батюшко,Ч одказуЇ батько,Ч то буде м≥й гр≥х, а ¤к ¤ умру, то буде ≥ м≥й, ≤ ваш!
«вел≥в нам п≥п повиходить з хати, а ¤к виспов≥дав ≥ запричастив, знов нас позвали. —естри стали голосить, а ¤ з братом дивимось на батька, ¤кось не ймемо в≥ри, щоб в≥н вмер.
ќд≥мкнув батько скриню, вит¤г капшук з гр≥шми та й каже нам:
Ч Ќехай хата достаЇтьс¤ меншому, тоб≥,Ч каже до мене,Ч дв≥ст≥ рубл≥в на будову, а сестрам по п'¤тдес¤т,Ч ∆ив≥ть,Ч каже,Ч ¤к ≤ жили чесно, не забувайте батька й матер≥, то й ваш≥ д≥ти вас не забудуть!
—≥в б≥л¤ столу та й став згадувать про ≤вана.
Ч —ьогодн≥,Ч каже,Ч побачусь з ним! Ч “ак розказуЇ, неначе здоровий.  оли разом ¤к з≥тхне, та руку до серц¤ притис ≥ пильно на нас спогл¤нув; дал≥ з≥тхнув удруге та й схиливс¤ на ст≥л; до його Ч неживий! Ќе схот≥в п≥п поховать, так ото,Ч каже,Ч вињздив суд ≥ пороли... Ћ≥кар казав, що у пок≥йника була ¤кась хороба у серц≥.
Ќу, ¤к розказав мен≥ ѕавло, так ¤ зараз догадавсь, що се, мабуть, утретЇ до кума приходило. ƒуже мен≥ жаль кума: добра ≥ чесна була людина; ≥ теперечки, ¤к ≥деш поб≥л¤ ¬ерб≥вських хутор≥в та гл¤неш на в≥тр¤ки, то жаль так ≤ вхопить за серце: вс≥ крут¤тьс¤, а кум≥в стоњть соб≥ похилившись, Ч нема вже м≥рошника, царство йому небесне!