Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

Наприкінці XV ст. з'являються перші достовірні звістки про наше козацтво. Першу з них (від 1489 р.) знаходимо у «Польській хроніці», писаній у середині — другій полонині XVI ст. батьком і сином Бєльськими (Марцином та Йоахимом), поляками за походженням. Варто зауважити, що дядько Марцина Бельського був одним з керівників козаків у XVI ст., й тому хроніст, без сумніву, був добре обізнаний з історією козацтва та його життям-буттям. За хронікою, у 1489 р. турецько-татарські орди вдерлися у Поділля. Дізнавшись про це, польсько-руське військо на чолі з королевичем Яном Ольбрахтом, майбутнім правителем Польсько-Литовської держави, виступили проти них. Провідниками у безкрайніх степах були козаки, які добре знали цю місцевість. Біля с. Коперстина па ординців, що поверталися з великим ясиром, було вчинено засідку й розгромлено їх, а ясир відбито. Тоді загинуло до 15 тисяч ординців, а в другій битві, що сталася біля річки Шварни — притоки Південного Бугу, їм теж було завдано відчутної поразки (вбито 10 тисяч зайд і визволено всіх невільників). (прим. автора сайта. Чисельність кримських татар завжди завищувалась в ті часи).
     Другу звістку знаходимо у листі-відновіді великого князя литовського Олександра до кримського хана Менглі-Прея 1, датованому 1492 р. Тут згадується не-збереженнй ханський «ярлик», тобто лист, в якому Менглі-Гірей скаржився Олександру на козаків-киян та черкащан, котрі вчинили морський похід на Тягиню, захопили татарський корабель, а з ним і великі трофеї. Тягиня — це тодішня турецька фортеця на Дністрі (нині — м. Бендери у Молдові). Отже, козаки спустилися човнами по Дніпру, пройшли Чорним морем, піднялися Дністром й вдарили на фортецю. Щоправда, не виключено, що тут треба мати на увазі дніпровський острів у районі сучасної Каховки, де тоді містилися татарські укріплення. Як би там не було, але ясно, що вже тоді козаки дошкуляли загарбникам. Олександр, побоюючись війни з Кримським хапсгиом та Османською імперією, обіцяв вжити належних заходів — знайти й стратити винних козаків, а взяту ними здобич повернути ханським людям.
   Після цих двох звісток потік свідчень у джерелах про запорозьких козаків невпинно зростає. Так, у 1493 р. той же хап знову скаржився великому князеві литовському, що руські козаки у гирлі Дніпра погромили московитське посольство, котре поверталося з Молдавії до Криму. Пізніше вони розгромили Очаків — важливу турецьку фортецю. На чолі козаків стояв черкаський староста Богдан Глинськнй, представник відомого українського князівського роду, з якого була, до речі, й мати російського царя Івана IV Грозного — Олена Глинська. Між 1489—1493 рр. козаки па чолі з Богданом, Голубцем та Васьком Жилою, підлеглі київському воєводі Юрію Пацу. напали на дніпровській переправі па московитське посольство. В уставній грамоті Києву, виданій 1499 р., згадуються українські козаки, котрі з міст на Київщині йдуть на степові річки і повертаються зі свіжою, в'яленою та солоною рибою через Черкаси й Київ. Згідно з новим ханським листом взимку 1502—1503 рр. «київські та черкаські козаки», прибувши вночі на човнах, напали па кримське посольство. Характерно, що хан Менглі-Гірей називає тут козаків руськими, тобто українськими, як було загальноприйнято на той час. Якби козаки були так званого рассєйскага походження, то їх було б названо московитами.самим, .      У 1504 р. він надіслав князю Олександру чергову скаргу на козаків, які потурбували ординських купців та дипломатів на дніпровій переправі на Очаківському шляху. Далі кількість джерельних свідчень про козаків бурхливо зростає, і навести їх тут сповна немає можливості.

 

Юрій Мицик