Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /


Станіслав ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН
ПРО ТУРЕЦЬКУ ЗАГРОЗУ СЛОВО ДРУГЕ
ДО ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ СИГІЗМУНДА

Я хотів би, Сигізмунде-королю, щоб ти з волі божої кра- ще спізнав мою відданість безпеці республіки і тобі, звичайно, іншим якимось чином, а не з промови про війну. Бо хоч така і потрібна, але не приносить вона оратору тієї радості, з якою він міг би присвятити себе такому особливо визнач йому слухачеві. Та й чому це людині приватній дозволеш більше говорити про війну, навіть коли перебуває поряд короля найвищого і численними перемогами вождя найславнІшого? А якщо вже випало говорити до тебе саме в цей час,коли ти бачиш, що твоє королівство до найбільшої небезпеки втягується,- ти не повинен дивуватися, якщо побу- джуваний страхом перед неволею, почну говорити про війі у твоїй присутності. Який великий цей страх, ти бачиш: вже нікого нема у твоєму королівстві, хто не турбувався б пре життя своє і свободу.
Справді, якщо турецький султан 2 раніше завжди різним витонченими хитрощами шлях до Польщі собі торував, т тепер, після укладення миру з нами, одержав на підкріплення жадану свободу дії. А віднедавна (коли Угорщину цілком захопив, після того, як військо Фердинанда 3 знищив і колі армію германців розбив 4) - став твоїм і держави твоєї сусідом. Таким чином, султан відкрив собі і своїй державі шлях з Фракії 5 до Польщі через Угорщину, якого даремно шукалі ще його попередники. Цього він домігся ціною (як вже булої сказано) великого кровопролиття: знищив велике угорське військо, вигубив численні германські легіони і, нарешті, втра-|тив силу-силенну своїх воїнів.
А чого варті його брехливі присягання, якими домагався у тебе договору? Цим обманом хотів лише досягнути, чого| ні Баязет 6 від брата твого, ні Магомет 7 від батька, ні Аму-рат 8 від дядька твого по батькові не змогли домогтися зброєю. Хіба не так? Ти ж благоговійно договору дотримувався." Ні Валахію9 не оборонив, ні допомоги Угорщині не виявив. Внаслідок ніким не стримуваний Сулейман І0 відверто і наполегливо шлях до Польщі через обидві провінції готував.
Тепер угоду з тобою уклав. А що мав робити, коли втратив надію досягти свого якимось Іншим способом. І не вважай Сулеймана за шаленця, який не пам'ятає, як Владислав "своїм військом знурив і подолав могутнього Амурата, або забув, якою силою, запалом І вмілістю батько твій Казимир 12 звільнив Валахію з Магометового полону. Коли Сулейман давнє зважить, тоді і нинішнє краще спізнає: збагне, що ти нащадок тих давніх королів; що тебе боїться Азія; що вдома громадяни визнають за найкращого короля, а чужинські всі народи визначним полководцем вважають.
Отож коли він побачив, що завдяки твоїй доблесті шлях йому до Польщі закритий, вдався до укладення угоди і політичного союзу. Після того ж, як ти військо своє забрав звідти, він спроквола й обережно через Угорщину і Валахію шлях собі до Польщі став прокладати. Ти все це бачив і розумів. Але він гадав, що після укладення договору йому все дозволено, а тобі - нічого не можна.
Після захоплення Валахії і підкорення Угорщини він уважав себе вже не лише переможцем цих провінцій, а й хазяїном твого краю і королівства. Вважав, що все те вже в його руках і що Польща (про це він говорив не раз!) за три, щонайбільше чотири роки загине. Ці слова передав тобі недавно відважний і діяльний лицар Ян Оцеський |3, легат, який повернувся щойно з Туреччини. На ту мову султана ти повинен зважити. Чого він сподівається, і що замислив, і коли таку думку вперше висловив? Хіба, може, коли з Людові-ком 14, а потім з Фердинандом воював? Не думаю. Бо тоді він називав тебе союзником, тоді до синівських містерій 15 і на весілля запрошував; тоді, нарешті, зі всіма люб'язностями домагався того злощасного договору від тебе. А може, ЦІ слова сказав він, коли преславний лицар і нагороджений всіма військовими гідностями полководець Ян Тарновський 16 під твоєю орудою повернув Валахію розбитому І змушеному втекти Петрові |7. Ні, й не тоді. Бо в цей час він переконував, що з'явився відібрати в Петра Валахію, хоч насправді проти тебе готувався.
Тому, хоч ти раніше завжди Сулейманові обіцяв бути вірним союзником і другом (недавно лиш став ворогом), ти не повинен сумніватися: вже відтоді він не дружби, якою нині безпідставно нехтує, але Польщі (якої не без причин завжди жадав) добути прагнув за допомогою усіх тих прихильностей І угод: і тоді, як тобі на п'яти з усіх боків наступає, і коли угорським союзникам загрожує (яких на твоїх очах вельми жорстоко нищив), і коли волохів 18 переслідує, яких у тебе обманом відняв. Польщу він хоче бачити спустошеною, а тому турбує її, страхає, погрожує і диктує їй. А якщо хтось гадає, що Сулейман докладає таких а" ликих зусиль, не замишляючи вдертися сюди якомога р піше, той жорстоко помиляється. Не такий він шаленеї щоб пропустити велику вигоду стосовно місця І часу, яке раніше не мав ні Амурат у війні з твоїм дядьком по батької ні Магомет з батьком, ні Баязет з братом твоїм, ні оцей Су лейман, замишляючи проти тебе.
Те, про що я розповім, вислухай, прошу, доброзичливо уважно і не нехтуй, коли говоритиму про загальну небезпеї бо вона не чужа визначній твоїй мудрості. Дбай про тиї від імені кого мовиться, про життя яких І про свободу йдетьсі які у всіх небезпеках є твоїми спільниками. Все, про буду говорити, звичайно, могло б прийти на думку будь-ком
Так от, Сулейман вибере одне з двох: або з Угорщиі піде навпростець до Польщі, або звідти зі всім військс рушить проти Германії |9. В Угорщині він не залишиться І я не бачу перешкоди, яка завадила б йому піти сюди чи ту ди. Але якщо про Германію можу сказати, що вона убезпе чена нині від нього, то щодо Польщі волаю: шлях турещ кому війську до неї відкритий.
Коли я на це вказую,- все одно, що сам ти розмїрковуєщ як розпорядитися всіма засобами і військом, щоб стримаї Сулеймана, не допустити винищення твоїх підданих. Тої мені не зрозуміло, хто і для чого думки твої в інший бік спрі мовуе? Хто він такий, що гадає, ніби Сулейман швидше по" не воювати з германцями, ніж з поляками? Випадкова, пеі но, він людина, яка погано знає стан справ у Германії І Польщі. Але ти (який завдяки великій діяльності маєш у роа порядженні і Германію) не будеш, певно, заперечувати, саме ця провінція найкраще захищена від усієї сили турещ кої. Єдина, здається, Германія зі всіх країн і провінцій спр можна вести війну з ворогом чи то у відкритому полі, чи білі мурів малих і великих міст, яких там така сила, що здаєтьсі ніби вони тиснуть одне одного.
Отож і забудовою своєю, і різноманітністю укріплень, величиною значних міст, І великою їх кількістю переважаюі всі інші міста, які є будь-де. На них Германія має таку вели надію, що окремі навіть виставляє супроти всього військ; Сулейманового. І то цілком слушно. Бо нема 'людини, пі вважала б, ніби Норік 20, Аугуста 21, Віттенберг 22, Любек (не кажу вже про інші незліченні міста, щоб не обтяжуваті тебе переліком), нема, кажу, такого, хто твердив би, що ЦІ численні, і славні, і так захищені міста легко можуть бі захоплені Сулейманом.
Навіть ВІєнна 24, яка у всьому згаданим містам поступається, двічі вельми люто штурмована всією силою Сулеймана витримала облогу і згаданому Сулейманові, завдяки лише муру, не дозволила просуватися далі. Тому пі хоч як був сильний, міцно засів біля Вієнни, а потім люте, знесилене військо своє двічі звідти додому повертав,- валкував, мабуть, дуже і про похід, і про облогу.Та якщо В ієн на явила таку міць і таку могутність проти сили турецької чому ти віриш, що Сулейман нападе на Інші, більш підготовлені І набагато укріпленіші міста Германії? А вони є таким;:, що одних сама природа захищає, інші - мистецтво і жителів, а ще інші - сила самих людей і їхня доб-
лесть.
Коли він усе це збагне (частково навчений своїм досвідом, почасти ж розповідями інших), то відмовиться нападати на Германію. Я сказав би навіть, що він (у багатьох справах передбачливий) випробовує щастя, якщо йде воювати ТУДИ, де чекає на нього не менша війна з мурами, ровами і валами, ніж з самими людьми.
Але я не думаю, щоб він зовсім цього не розумів. Сулейман відчуває, що в Германії з іншим типом людей справу матиме, ніж колись з каппадокійцями 25, кілікійцями , а також сірійцями. Тут не фракійців 27 і не міста фрігійські знайде, а справжніх германців, доблестю, зброєю і містами сильних, про яких стільки разів думав, дарма що зарозумілий і варвар.
Тому в інший бік поверне розум і душу. Але нічого з того не вийде, бо я про його намір вже заявив. І якщо він не зважить на це, то виявить себе шаленцем і сліпим. Чому? Тому ідо недооцінить твого розуміння обставин: коли впаде Германія, загине разом з тим потрясінням і Польща. Це, як ніщо інше, повинно змусити тебе у Германії порядок і своїх підданих захищати.
Сулейман це добре розуміє і не залишить тебе сильним, по п'ятах за ним з тилу ідучого. Він буде прагнути швидше ослабити тебе якимось чином, а тому, ймовірно, на тебе, короля не міст, а людей (який лише на Марса І правицю покладається), неодмінно нападе і спробує ослабити. Він буде нести руйнування при всякій нагоді ще до того, як вирушить з Угорщини - краю, що позбавлений підтримки твоєї держави і перебуває нині в страху й заціпенінні. Проте наступна його мета - захопити Польщу, звідки зручніше воювати не лише з германцями, а й з Іншими народами.
Знай, що він думає про це дні і ночі: для цього й договори, і брехливі присягання; для цього Валахїю захопив і, нарешті, підкорив Угорщину. Ось яка була причина і мета германської війни. Цю війну вів не заради Германії, а щоб германців од Угорщини відсунути, і він з великим старанням готував
собі шлях до Польщі. А коли підготував, то до Польщі з великим запалом потягнувся.
Але чому ми думаємо, що після перемоги він швидше піде з Угорщини до Германії, ніж до Польщі, про яку знає, що вона жодним муром не захищена, легко доступна.
Все це заохочує його до розширення війни, і всяк розуміє, в який бік: йому нема підстав починати її з германцями раніше, ніж з поляками. І якщо Сулейман чогось боїться, так це щоб ти не уклав якийсь військовий союз з германцями.
Уже раніше викликало в нього підозру твоє свояцтво з германськими князями то завдяки дочці твоїй, Ядвізі 29, то з-за сестер, відданих туди ж заміж. І ось тепер уже замість підозри страх на нього напав неймовірний, коли побачив, що твій син пошлюбив дочку Фердинанда м, з яким він не лише заради держави війну веде, але заради самого життя. Невже він такий навіжений, що не розуміє, що тобі не можна, не дозволено нехтувати добробутом, державою і гідністю цього короля (з яким ти зв'язаний таким священим договором І доводишся близьким родичем), якщо б навіть незначна для тебе і держави твоєї небезпека з нещасливих дій Фердинанда виникала.
Тепер же, коли Сулейман збагнув, що ти зв'язаний з Фер- | динандом не лише родинним зв'язком, а також спільною небезпекою, він обачливо боїться, щоб ти не напав на нього 1 ззаду, коли йтиме до Австрії, або якщо він поволі І нерішуче сюди просуватиметься. Якби він це і багато чого іншого (що заради стислого викладу не згадую) усвідомив, не зволікав би і мерщій з'явився б сюди як переможець Угорщини, щоб і на військо твоє зненацька нагло напасти, і ступити на шлях уже віддавна предками шуканий і лиш тепер (після повної § поразки угорців) відкритий.
Та й справді, що йому тепер заважає почати цю справу? Може, зручні до оборонної війни місця? Гай-гай! А хіба Ва-лахІя не була завжди надійним захистом твого королівства? А тепер вона вся під владою Сулеймана. То, може, Угорщина - головне джерело польського статку, скарбниця Речі Посполитої, комора провіанту, давня житниця цієї держави? Але ж бачиш, і вона лежить перед твоїми очима повалена і знищена. Не той час! Після того, як германців з Угорщини вигнав, зручнішого часу напасти на нас у нього ще не було.
А може, все, що я досі казав, брехня, а мої супротивники правду кажуть, і він з Угорщини спочатку піде до Германії? Можливо. Але тоді треба погодитись, що Сулейманові легше вести війну з мурами германців і їхніми містами, ніж з поляками, які живуть у степових місцях.
Отже, нам одне з двох лишилось: або перемогти, або вмерти Третього не дано. Не мурам І не ровам завдяки доблесть польська зросла, а лише за допомогою зброї. На полі бою борючись, а не по хатах ховаючись, збудували предки таку велику державу.
Ось чому якщо він ні своє військо не поведе на германські фортеці, ні тебе не залишить за спиною, йому нічого іншого не лишиться, як кинутись мерщій чинити задумані злочини. І нема чого сумніватися, Сулейман буде нищити не Польщу в Германії, а навпаки - Германію в Польщі. Чому? Хіба тобі про це ні руїни угорські, ні сам Петро Валах не нагадують, не попереджають, заздалегідь не дають знати про велике лихо, щоб ти остерігався?
Не вірь ні угоді, ні союзові, ні вірності Сулєймановим. Бо якщо зір тебе не обманює, ти чітко побачиш не тільки численні підступи, віроломність і злочини турецькі, а й досить переконливі докази й ознаки того, що Сулейман жодної угоди не дотримується, жодною доброчесністю не гамується, і взагалі нічим його од війни не втримати.
Згадай, прошу, які були від нього нещодавно посольства, який вираз обличчя посланців, яка мова! Вони звикли диктувати свої умови всім, тому й не дивно, що, посилаючись на угоду, стали вимагати видачі найвідважнішого лицаря Бер-нарда Претвіція. Для тебе це все одно що виступити проти самого себе. Та й на яких підставах вимагав у тебе ПретвіцІя?
Соромно, клянусь Гераклом 31, і говорити. Претвіцій став буцімто перешкодою на шляху до укладання міцного миру між тобою і ним! Як так? Тому, каже Сулейман, що він скіфів 32, які з величезною здобиччю поверталися з Русі33, біля Очакова 34 розбив і здобич додому повернув, а також відігнав назад військо переможця.
Що то за такий мир, який можна порушувати! Його він у тебе частими посольствами, велеречиво і безсоромно нещодавно добув. Відтоді стало ясн.о, що Сулейман ніколи миру з тобою мати не прагнув, а після укладення угоди війну лише до зручного часу відкладав. Бо після того, як уже й Угорщину захопив, і германців звідти вигнав, вишукує тепер причину, вигадує провину, щоб можна було вважати, що між вами вже давно справжня війна ведеться. На словах вона, щоправда, лиш тепер через послів оголошується. Бо що Інше, скажи на ласку, означають такі його слова: "Вели, щоб здобич була повернена!"
- Як же так? Це, мабуть, тому, що хоч по праву дого
вору є "твоїм", але по закону клятвопорушення є "моїм".
- ПретвіцІя від суміжного кордону усунь!
-- Чому?
- Тому, що дуже надокучливий і заважає настроювати]
йому супроти тебе волохів та скіфів.
Так він неодмінно відповів би, коли б захотів говориті правду.
Всі ці чутки, які скрізь обговорюються сенаторами (якцц тільки існують сенатори красномовства), я ось тут зібрав,| додавши вигадки азіатські.
Послам твоїм ставлять за провину, що полонених скк ських людей тримають у тебе по каторжних в'язницях, ще польський воїн з'явився в германських таборах біля Пешта ^ що це тобі так не минеться. Багато ще чого подібного вони закидають нам. Ти про це добре знаєш із давніх повідомлені Про це всі гопорять, і не знаю, чи ще на щось інше, крім яі на загин твого королівства, звернене.
З того часу, як Сулейман з усіх боків оточив нас інтригами, відтоді весь сюди поривається. Ніщо його не стримає ні договір, ні запевнення, ні сумління, ні почуття справедливі вості, ні, нарешті, міжнародне право. Навпаки, є все, що його| сюди невпинно штовхає. Передусім всілякі зручності дл* починання війни. Крім того, родичання і залежність герман-: дів від Польщі, а головне - дружина твого сина.
Внаслідок усього цього він розуміє, що укладений нищ| договір з поляками і германцями ненадійний. А відтак (том] що добре бачить, що діється!) ні про що так не турбуватиметься, ні про що не думатиме, нічого не жадатиме, ні де чого так не прагнутиме, як щоб негайно напасти на Поль-.' щу. До неї, кажуть, запалений таким великим шалом, щ<м навіть мимоволі виказав, як давно вже про тебе думає і нин|| знає: що тобі проти нього вигідно чинити і що ти обачливиі Отож вдарить на тебе, непідготовленого, супроти його війт ська.
- А коли так, то як бути?
- Менше про батьківську та дідівську доблесть згадуй
а краще свою покажи і свою правицю (численними азій-
ськими перемогами знамениту) проти свого і держави твоєї?
ворога простягни. Відверни нею шал турецький від державі
своєї і шлях, який був раніше звідусіль до Польщі закритий
своєю доблестю знову заступи.
Чи бачиш, які небезпеки тебе обступають і загрожуюті справжньою руїною? Звідси дика Скіфія36 загрожує, туй полонена Валахія, там упокорена Угорщина. Немає підтрим- ки тобі звідти, як раніше, лиш небезпека. Не допомогу тШ обороні, а лиш руйнування твоїм справам це обіцяє. Ті, що раніше вірністю і близькими стосунками були відомі, тепер самі, плачучи, супроти тебе із зброєю на захист турків ідуть. Д це тому, що в курії християнській 37 їм зброю нечестиву дано, щоб нею ті брати своїх одновірців-поляків нищили і віру Христа-Спасителя, яку в Угорщині силою губили, в Польщі також винищували.
Марно сподіватися, що на допомогу Польщі прийде змучена багатьма поразками Германія, як також даремна надія на перенесення турецької війни до Германії. Тому на тебе одного, окрім бога, надія лишилася.
Що ж, Сигізмунде-Августе, порятує нас від стількох небезпек, які обступили? Чи не помиляємось ми в мудрості твоїй? Під твоєю орудою і за твоїми планами досі ми боролися, не вдаючись до зброї, і, скільки правиш, жодна випадковість нас не засмучувала ні сила ворожа не згубила. Це тому, певно, що бог дав тобі найвище кермо правління державними І божественними справами.
Завдяки твоїй мудрості і твоїй зброї раніше вдома у нас спокій був і кордони були захищені. Тому й дожили ми до найостаннішого І ослабленого роками віку твого непошко-дженими.
Згадай зі мною на хвилину, Сигізмунде, який спосіб життя держави твоєї був, який шлях, важкий і небезпек сповнений!
Нині 76-й рік пішов, як ти народився. Половину життя правиш. І весь цей проміжок часу міг би засвідчити, повір, що ти, завдяки винятковій ласці бога, народжений для поляків і даний їм король.
Держава і могутність королів тримається, звичайно, на двох найбільших і наймогутніших благах. Одне з яких, щастя, дається якоюсь божественною долею, інше - розсудливість - дарується природою. Останнє хоч і поступається першому, однак є набагато більшим із всіх благ, які надаються людині. Справді, ці двоє в житті людини дуже великі і високі, а тому й набагато рідше дає їх обох бог комусь одному.
Найвищої розсудливості був брат твій Іоаїш Альберт38. Але й не було нікого більш нещасного за нього. Кого, навпаки, Польща бачила більш щасливим за Болеслава 39? Однак хоч І вважали його відважним лицарем, він виявив себе нерозсудливим і навіть нікчемним, коли чинив злочини, яких ми тепер усі жахаємося. Щоправда, Іоанн Альберт менше в житті слідував тому, що розсудливо вирішив, а більше покладався на фортуну. І Болеслав, піднятий щасливим подувом фортуни, державу згубив, перш ніж жадність свою погамував.
Але ти не схожий ні на того, ні на другого в обох випадках, хоч справами такими займався, яких в Польщі до тебе ніхто не чинив, або лише дехто: ніколи фортуна у твоїх справах не важила більше, як розсудливість. І хоч справи свої ти з самого початку вів правильно, в кінці вони часом шкутильгали, бо ти "державу не океаном, а славу не зірками об-Г межував",- як сказав хороший поет, а оточував миром, згодою, а також спокоєм держави твоєї.
Отож ти шлях до безсмертя услав собі не кров'ю і не ті* лами вбитих людей, а збереженням набожності, добробуту^ а також свободою своїх громадян. Заради цього так багат<| і таких великих воєн було ведено і часто переможних! ^ хто бачив тебе, щоб ти вів на битву воїнів або щоб з битві йшов на чолі переможців?
Ані розсудливість твоя не поступається фортуні, ні остання, не підносилась занадто високо, коли їй сприялі якісь справи. Але цієї рівноваги ти не зміг би утримати у спра| вах, якби не долучалася до цього сила твого війська: йогс відвага, його уміння. Завдяки цьому державу (не свою, Христову) і славу не свою, а бога найкращого і наймогутнішого) ти обмежив зірками. І це тому, що справи у мирний час вів розсудливо, а на війні щасливо, не прагнув жодної Іншої похвали, окрім слави охоронця релігії. Отож тебе сп ведливо й заслужено стали називати найхристиянськішш королем королів.
Таке високе ім'я ти не словами, але вчинками, не привьЦ леями, але зброєю собі здобув. Ти більше прагнув найхрис-тиянськішим бути, а не просто називатися. Ти не прагнув,! будь-що придбати це гідне для тебе ім'я. А тому уникнув тих1 вад І помилок, зброя і перемоги яких служили приватній забаганці, а не користі всього християнства. Ім'я "найхристи-янськіший" вони повертали на згубу християн і знищення;! самого імені Хрнста.
Справді, якби вони хотіли щось гідне цього імені свого-;*! зробити, ніколи б не заважали цісареві подавати допомогу$| християнам І не були б союзниками турків у війні проти хри?: стиян саме в той час, коли ці (хіба не бачиш?) гинуть від турецької зброї.
Чому так є, Сигізмунде? На кого ще, крім тебе, втрачену,' надію мати, до кого звертатися, у кого,допомоги просити?; Без тебе не лише ми, але й уся ця держава не може бути здоровою.
Але що ти з великою небезпекою робив досі, скажи на ласку, щоб не лишити нас у цій майже найгіршій частині свого життя? Для кого ти в Польщі такі святі закони, такі гідні порядки встановив? Для кого таку велику державу створив? Кому оце стільки залишиш? Може, синові? Але цьому юнакові Сулейман своїм сусідством державу ненадійною робить. Може, нам? Але ж ти бачиш: ми від страху і занепокоєння нерішучі. То, може, для решти християн? Вони, сам бачиш, від міжусобних воєн гинуть. Отож Сулсй-манові справді залишається тільки сюди йти.
О жалюгідне становище і даремна надія наша! О нікчемні твої турботи і плани, коли ганебний кінець матимуть; якщо засновані тобою права і закони, релігійні обряди, повага до Ісуса Хрнста, дякуючи тобі, збережені, нині нечистий Сулейман захоплює й нищить, бажаючи завести у Польщі магометанську державу. Він хоче, щоб ниці баші і слуги отто-манського роду святині наші грабували, вівтарі руйнували, могили предків нищили, дітеїі па очах у батьків, а дружин па очах у чоловіків безчестили, добро для несамовитого султана у людей піднімали, назву і сам рід поляків прагнули ішкорінити і знищити.
Словом, він хоче зробити все так, як зробив нещодавно на наших очах: після того як Стригонію захопив; відтоді, як поляків розбив і.кров рікою текла по коліна коневі. Весь край сарматський40 хоче присвятити Магометові, край, де всі твої предки правили і Христа шанували, і де їхні могили понині.
Якби предки захотіли висловитись, вони сказали б так: "Ми, Сигізмунде, правили колись на цій землі, на якій ти нині правиш. її, збережену зброєю нашою, тобі передали. Не боялися, що цій державі зашкодить колись сила турецька, яку ми лишили тобі вкрай знуреною. Бо після нас не зосталося для цієї держави такого небезпечного ворога, як колись був Амурат, такого підступного, як у давнину Баязет. Дякуючи нам, ці султани змушені були просити миру у поляків. На це і сподіваємося, у цій землі поховані. Ми хочемо, щоб нам тут вівтарі було закладено, тут могили насипано, тут монументи доблесті і діянь наших поставлено і хай боронить і захищає їх твоє військо, яке, всупереч надії ще не підготовлене і боїться появи Сулеймапа. А він таки прибуде, щоб по.мститися нам, покійникам, за полеглих предків своїх. І, жорстокий, буде глумитися над захопленими вівтарями і над нашими також батьками покійними. Ворожі доспіхи і здобич військову - ознаки тріумфів наших, які ми свого часу у турків захопили І додому принесли (і якими державні храми, а також хати прикрасили), відніме, забере. Все знищить, з кістками І прахом нашим. Тому щоб так не сталося, ти повинен наперед зважити і піклуватися передусім про те, як все славне і нами покинуте напризволяще по храмах, на майданах і по інших місцях держави, зберегти зброєю, доблестю і військом своїм. Святая святих, передусім святі реліквії Спасителя, про які ми і самі найнепорушніше дбали, і вам нащадкам нашим, передали,- всіма способами захищай; І, нарешті, передаємо тобі поляків, яких ми завжди захищали вітчизну, заради якої так багато крові пролили, могили^| п яких тепер спочиваємо. Тільки ти можеш захистити свободу; поляків, СигІзмунде. В тобі одному є все, що в нас було в кож4 ного зокрема. Бо ніхто з нас не переміг тебе розсудливістю; нікому не сприяла так фортуна, немало хто з нас рівняв з тобою подвигами. Тому до тебе смиренно руки простягаеіЦ мо; у тебе мертві просимо, щоб ти з багатьох благ захищаі передусім такі три: по-перше, свободу своїх підданш потім - своє здоров'я і, нарешті, наш спокій, щоб на ці вільній землі, і ти правив, і ми, поховані, спочивали".
Коли б усі, як я вже сказав, предки твої змогли б заговс рити, вони сказали б і так: "Ми, мертві, не можемо діяті тому тобі довірили цю державу, цю вітчизну, цих громадяї добробут яких, ти бачиш, в небезпеці перебуває. Це тобі ш війна зі скіфами із-за Русі - вони здобичі, а не державі домагаються; не з мосхами 41 із-за Литви - з ними, коли хочеш, ведеш війну; не з германцями із-за Пруссії - їм одна-} ково: і переможені тебе люблять, і коли самі перемагають то бояться. Це війна з найзапеклішим, вже навіть не ворогон (ця назва надто м'яка!), але з осквернителем віри, з презйр-Н ливцем договорів, губителем природнього права; ганьбою і згубою всього, що є в людей святого, чесного, пристойного,. Він хоче захопити не якусь частину Польщі, не людей, не| королівську владу, не просто всю державу; він хоче, щоб і сліду жодного не лишилося від народу, від роду І навіть імені польського. Цього він хоче, цього прагне і про те лиш думає, щоб турків тут розселити, щоб храми Магометові присвятити, щоб ці міста, ці села, ці містечка сарацинами наповнити, щоб на руїнах держави нашої нащадками твоїми правити, щоб звідси, куди захоче, безпечніше прямувати, І війну, з ким захоче, вести. Якщо його не перепиниш, якщо не вийдеш йому назустріч якомога раніше, яку надію синові і залишиш, яку нам, яку собі? Чим, нарешті, утішиш старість! свою? На якого бога, на яку людину надію покладаєш? Хто| принесе тобі в майбутньому захист, якщо сам себе тепер кинеш, себе сил позбавиш, себе зрадиш? Є ще в тебе невикористані сили держави, є військо, є час для роздумів. Чи ба* чиш, угода нічого не важить для нього? Чи помічаєш, яким великим шалом запалившись, він сюди прямує? Невже тобі невтямки, що шлях туркам з Угорщини відкритий? Хіба не бачиш: Сулейман через ВалахІю також до Польщі поспішає? Хіба не пам'ятаєш, що він робив у Греції? Що в Ілірії42? Що в Угорщині? Не боїшся? Тобі байдуже? Невже ти гадаєш, що мир краще збережеш, якщо війною на нього не
пі'іеиі? О ми нещасні, якщо гинемо не інакше, як тільки із-за укладеної угоди! Не вона, ні, перешкодила колись Сулей-мапові правити у Польщі. Шлях до Польщі йому закрила релігія наша. Невже ти гадаєш, що людині, найпІдступнішій з роду людського,- яку ні запевнення, ні присягання, ні сором'людський, ні страх перед богами не стримував ніколи від задуманого злочину, ба, навіть, не людині, кажу, а звірові, при встановленні його тиранії щось інше сприяло, а не угоди, не брехливі присягання, не хитрість, не обман, не віроломство усіляке? Свідок- Греція, паном якої він став завдяки обману і клятвопорушенню. Свідком є ВалахІя, яку відняв у тебе, хоч був союзником і другом твоїм. Свідок - Угорщина, знищенням якої виказав, що немає взагалі поняття про якихось богів, божеств чи й сили небесної взагалі, на якій усе це тримається і якою правиться. Якого він злочину не вчинив, доки Солкузіум нищив? Яких богів не ображав у полоненій Стригонії? Якого божества, яку релігію, яку віру не оскверняв, доки королівській Альбі загрожував? Жодної речі не було ні на небі, ні на землі, якою б він не присягався, щоб добути щось. Якось громадяни (відомої тобі місцевості), гадаючи, що він буде вдоволений капітуляцією, просили, щоб дозволив їм відійти кудись. Хіба не присягався троном своєї держави, що не буде чіпати? Але подивись, будь ласка, як він угоди дотримався. Вигнав доведених до відчаю нещасних мешканців Стригонії, а коли вони разом зі своїми союзниками вже були за Дунаєм, якнайжорстокіше знищив. І ти гадаєш, що ця людина вважатиме угоду святою? І що можна покладатися на його запевнення? Чи не будеш, нарешті, цією підступною доброчесністю так обплутаний, що не зможеш у майбутньому відганяти такого безчесного, такого ганебного І такого підступного ворога від своєї і їхніх ший? Він, милосердя не знаючий,- гадає, що чесність, угода І присягання Існують в житті людей тільки для того, щоб він уживав їх на загин і згубу родові людському. Та якщо угода приносить кінець перемогам інших, йому угода приносить перемогу в житті. Таким підступним його створила природа. А закон!! Магомета ще й зміцнили в цьому. Християн, бач, не гріх убивати, обманювати й дані їм клятви порушувати,- Це для турків навіть благочестям вважається! Ці закони зробили Сулеймана справді великим. Але він страшний і коли перемагає. Заключивши договір з ним, ти себе у всьому обмежив, а він, навпаки, гадає, що тепер йому все можна. Використовує всяку оказію проти тебе в надії, що ти необачний, І вважаєш себе поза небезпекою. Не боїться, що ти, ображений, помстишся йому за насильства, бо уникнув твоїх помстливих нападів всілякими хитрощами, угодами, а також
брехливими присяганнями. Нині в тебе нічого взагалі не лишилось, завдяки чому ти був би убезпечений, крім того запевнення, якому ти не повинен вірити. Але тепер все те, чим Сулейман був сильний (лицемірством тобто), виявлене тобою : і розпізнане. Чи не так? Чому ж безтурботний тут вичікуєш ^ тирана? Що заважає тобі, тим більш під орудою бога уникнути всіх його злочинних підступів, які тобі й імені польському^ намагається чинити з такою запопадливістю, поспішністю, обачністю? Чому ж ти ухиляєшся? Готуючись до цієї справи* ти повииен покладатись на бога, який буде тобі помічником*, бо Сулейман не тільки віру його, але й клятву, брехливі; присягаючись, всіма способами ґвалтував. Це не минетьс йому безкарним. Сам бог, релігію, святині І службу якого ти захищаєш, боронитиме тебе і не дозволить загину твоєї держави,- щоб його влада над життям людей не була зни*г щена. Сам бог закликає тебе готуватися до цієї війни І почи4 нати її. І в той же час одностайною думкою всіх народів не-'! безпеку тобі віщує. Бо він має звичку говорити з нами тільки спільними вустами людей і їх голосами. І навіть не інші якісь 1 ознаки виявляє,- якими нас примушує слухатись,- а лиші оказії, час, місце. Адже вони зруч-ні бувають для здійснення того, чого хочемо (нема сумніву, що й він цього хоче), чого-5 не бажаємо і що затіваємо. Хто нині германців підбурював? проти турків, або волохів спонукав просити у тебе допомоги,; або хто поляків схиляв до війни з турками, коли тебе відверто ніхто не просив! Нікого нема, повір мені, королю, крім $ тої сили небесної, яка цю думку навіяла полякам, щоб навис лу згубу зброєю прогнали. Ця сила підбурювала германців,;; щоб гинучій Польщі виявила допомогу. Вона ж волохів зму шувала, щоб з християнином (під твоїм керівництвом) біль-'! ше бажали бути, ніж з Магометом-тираном. І якщо з одного^ боку Валахія, з другого - Германія, з третього - Польща стримують турка, запертого в Угорщині, то, певно, явився нарешті сам бог, щоб помститися МагометовІ за його підступи. Захисник своєї релігії, захисник держави своєї, він ;5 домагається для султана кари за клятвопорушення, якими той стільки племен і народів поневолив, якими державу Хрис- .,. та розчавив, якими все святе і пристойне серед людей знищив, А оскільки цар божий не з тих, хто нехтує людською ': думкою стількох народів і задовольняються скромною турботою про них, він відверто тобі вказує шлях, куди треба йтн (я про це помовчу), до чого прагнути при таких відвертих інтригах Сулеймана. Однак не тільки про ці небезпеки він тебе попереджає вустами людей, але також здобув тобі ті народи, які близькі до нас І державою, і небезпекою. Але не тільки цих, але й тих, які хоч І далеко перебувають, але тим
самим іменем християнським називаються: це видатні доблестю, розумом І доброчесністю іспанці, а з ними італійці - "в давнину переможці цілого світу. Всі вони за власним розсудом і завдяки старанню вельми відважного і преславного'лицаря Карла V допомогу тобі пропонують заради збереження спільної свободи.
Я додав би сюди ще й галлів, якби вони, забувши предків, навмисне не перешкоджали зусиллям Карла V. Нарешті, вже після поразки турків, ти побачив, які народи дав тобі бог на допомогу, зібравши їх ніби для зменшення небезпеки твоєї держави. Вони з'являлися навіть тоді, коли й потреби не було, коли ти був навіть поза небезпекою, і здавалося, що все діється за твоїм, а не божественним планом.
Нині ж, коли нікому більше, ніж тобі, загро'жує небезпека з Угорщини, коли Сулейман з усією силою, скільки має, сюди дивиться, коли недруг сам жодної обіцянки недотримується, жодної нагоди не пропускає, щоб не кинутись до Польщі,- залишається, Спгізмунде-королю, щоб у час найбільшого випробування справ і держави ти спізнав ласку божу, якою він заради тебе І безпеки твоєї ледве чи не всю земну кулю змусив прийти тобі на допомогу.
А тепер про домашню, у державі твоїй народжену підтримку. Де ти нею тільки не користувався!..
Отож всі наші люди нині, до якого б стану не належали, постійно вимагають у тебе цієї війни, тебе просять, тебе благають і молять. Не дай ганебно згинути від турка. Ні на що інше, лиш на зброю останню надію порятунку цієї держави покладай.
Передусім у тебе під рукою є шляхта польська - смерть і жах для всіх турків і сарацинів. її дух такий, що не потребує тієї допомоги, про яку я вже говорив. На божу пораду І на твоє керівництво сподіваючись, шляхта гадає, що завдяки домашньому війську і підтримці вона спроможна протидіяти всій силі турецькій.
Розлад І чвари у нас звичні. Але згадана причина І ця спільна небезпека так усіх гуртує, що від заснування Польщі не було часу в цій державі, коли б усі були так одностайні. Усі чекають тільки закінчення Пьотрковського сейму, щоб потім ти дозволив їм {обманутий брехливою клятвою Сулеймана, а також доведений до такого хвилювання і страху) шукати порятунку і свободи собі, і дітям, і дружинам за допомогою зброї.
Але не тільки цьому найвідважнішому і найелавнішому шляхетському стану притаманна відвага. Навіть найзнатні-ший стан жерців також усердя виявляє. Побачивши, що релігія Христа до крайньої небезпеки доведена, жерці навіть не
заперечували проти підготовки до цієї війни. Вони, як і наші
предки, за вельми святий скарб її мали і хотіли, щоб в таїна,
храмів зберігалася й охоронялася у непевні часи держава
Тобі відома, певно, пророча мова Петра Гамрата , пон
тифіка найвищого, яка нещодавно на Среденському сеймі
прогримотіла при великому схваленні польської шляхти.;
Він запопадливо намовляв шляхетський стан, щоб виправдав,
покладені надії і, нехтуючи іншими справами, готувався:
до війни, в якій одній міститься буцімто засіб до порятунку
держави. До потреб війни слід використати, радив, не лище
те, що вдома необхідне, але також найсвятіше з храмів
Не гамір, а найбільший крик знявся після його промовн,і
не людськими вустами, але з неба посланим голосом виголо-
шеної. Той голос найвищого лицаря настільки приємний був,
що ним навіть зі справ божественних зиск для батьківщини
добув. |
Весь народ приходить і міські, і сільські, навіть найпростіші. Побуджені страхом перед нинішньою неволею, до тебе З простягають руки, благаючи; тобі життя своє, і житло, і долю свою, і свободу, дружин, батьків, дітей доручають; тобі довіряють свій набуток і гроші; тобі обіцяють свій карк заради життя цієї держави; біля тебе купчаться всі озброєні, і Тебе просять, нарешті, зважитись і вже тепер вийти на- | зустріч Сулейманові, і не вірити брехливій угоді його ні лицемірному благочестю. Не дай клятвопорушнику турецькому відібрати життя у нас, яке ми доручили твоєму захистові, твоїй доблесті, твоїй вірній правиці.
Та якщо ти покажеш нам, гинучим, укладений тобою союз, якщо будеш говорити, що тебе стримує дана ворогові обіцянка, тоді дивись, прошу, щоб із-за несправедливої і нестерпної угоди не сталося так, що ти угоди будеш дотримуватись, а для Сулеймана-ворога вона нічого вартою не буде. Бо коли він затіває таке, що руїну і загин цій державі принесе, хто ж тоді скаже, що цей ваш мир із ним є кращий за підступне лицемірство, замішане на твоїй надії І на хитрощах Сулеймана.
Не по словах, а по ділах ми повинні визначати ціну доброчесності законів і угод. А якщо певні договори не виконувати, якщо їх не дотримуються однаково обидві сторони, або якщо договір порушує бодай частково хоч одна з договірних сторін, тоді інша теж може договору не дотримуватися.
Про це ти повинен дбати у своїх справах, найважливішою з яких є піклування про добробут твоєї держави. А він же настільки великий і добрий, наскільки сумною і згубною є угода, жодною святістю і щирістю не зміцнена, не угода тобто, а образа і хитрощі,
Не забувай про підступи магометанські, що хоч І приховані в чудесному і святому слові "мир", якого він на згубу твою обертає, однак дурні б ми були, якби віддали Сулейманові переможених, путами лицемірного благочестя зв'язаних. Цього він прагне і хоче мати у цій справі тебе однодумцем. А найбільше бажає, щоб ти спілкувався з ним як з другом, а не як з ворогом, принаймні доки германців усуває з Угорщини, доки шлях собі через Угорщину до Польщі прокладає. Про це він і прямо говорив, якщо хтось питав:
- Що ти, Сулеймане, маєш від союзу зі Сигізмундом?
Що тобі з нього?
- Угорщину завдяки цій угоді захопити хочу.
- Чого ти прагнув, захоплюючи Угорщину?
- Нічого Іншого, крім Польщі, якої дід мій колись, прадід
і батько домагались.
- Але ж СигІзмунд союзник твій па основі взаємного
присягання, яке не дозволяє, щоб ти чинив йому шкоду.
- Мені можна. Так Магомет велить. І закон наш дозво
ляє користуватись інтригами проти християн для щирення
релігії І віри нашої. Незважаючи на нікчемні титули хри
стиян,- якщо Іншим способом не зможу,- мені дозволено
полонити І будь-яким підступом їх нищити..
Якщо в цьому зізнається сам Сулейман, хто наважиться підтримувати цю угоду - це віроломство, це відверте клятвопорушення і це злочин. Навіть сам ворог, ворог, кажу, держави й імені твого - Сулейман, якому одному угода найбільше сприяє, не стане цього заперечувати.
Хто ж той небезпечний ворог, який нікчемними словами,- за якими нічого не стоїть,- утримує тебе від приготувань і радить, щоб нам, небезпечно хворим, на допомогу не приходив? І, нарешті, хто від тебе вимагає, щоб (після того, як релігія ослабне) передав туркам переможену, але ще згуртовану Польщу. Хто той безголовий і згубний, який,- коли вже все, здається, готове і обмислене Сулеймапом проти тебе,- виставляв би тепер договірне право, докази, набожність, а також запевнення турецьке, від якого, сам бачиш, увесь світ гине.
Є, однак, і донині люди, що при такій загрозі, при такій небезпеці для твоєї держави заперечують нам ка прикладах. Запевняють, що за подібних обставин дядько твій Владислав, потерпівши поразку у Варпенській битві сплатив Амура-тові належну суму грошей за порушення угоди. Але такої думки дотримуються вельми нерозумні люди.
Поразка трапилася за пам'яті батьків наших. У ній брав участь дід мій Олександр, який з Русі на цю Варнепську війну юнаком пішов в ній показав себе лицарем хоробрим і воїном відважним. Після того, як майже всі його загони, які з Переміїшлянської округи 46 з собою привів, загинули, повернувся додому. Він розповідав (про це я сам від батька мого колись чув), що Владислав, десь 22 років від народження, великою мужністю і багатьма успішними битвами . до такої міри запишався, що гадав, ніби нема такого війська в Амурата, яке він невеликим числом воїнів стримає і переможе. Отож, як бачиш, із-за молодечого запалу, а не внаслідок покари за порушення миру він став жертвою Амурата.
У Владислава були ті самі стосунки з Амуратом, що І в тебе нині з Сулсйманом, Тими самими її хитрощами Амурат колись Угорщини домагався, якими тепер Сулейман домагається Польщі. І якщо Амурат не зміг зброєю вирвати з рук Владислава Угорщину, то й Сулейман не зможе у тебе добути Польщу.
Тою самою хитрістю і законом магометівським, про " який я вже говорив, Амурат намагався обманути короля 1 могутньої душі і духу. Спочатку він зі своєю угодою приста- і вар, яку, однак, ніколи не визнали: ні сам великий понтифік, ні Владислав, ні, нарешті, Капістран47 той Сененський. Бо стверджують, що ця угода твоя з Сулейманом більше схожа на руїну або напасть, ніж на пристойну угоду.
Отож ти бачиш, що все схоже, й у всіх відношеннях справа Владислава перебуває у зв'язку з твоєю. Але ж ніхто не скаже, що ти підступний, ніхто - що злочинний, ніхто - що клятвопорушник, якщо цю війну приймеш і підготуєш. Навпаки, сам бог із вуст всіх лю-дей голос посилає, яким тебе до цієї війни справедливої, почесної, необхідної заклика. Хіба не так?
- Але ж,- каже дехто,- саме в такому випадку Владислав порушив угоду!
- Не було у Владислава угоди, не було й подоби миру!
В ній Амурат не вірність леліяв, не про умови миру дбав.
і не була убезпечена угодою Угорщина від Амурата. Це був злочин і, як я вже сказав, руїна якась, а також нещастя і швидше щозавгодно, ніж угода, або вірність, або доброчесність. Якби вона була непорушена; якби в тій святій назві "угода" не були приховані насильство й обман, ніколи б напевно найвищий понтифік не був ревнителем цієї війни; і Капістран не закликав би до неї; і Владислав не думав би про підтримку і приготування до війни.
Схвалення найкращих людей (справедливе, але недостатнє) вчить нас: те, що вони схвалювали, було завжди найчес-аішим і найрозумнішим. Ось приклади:

Хто від Євгенія IV18 авторитетом поважніший, спра-веіливістю, доброчесністю, набожністю і вірністю більший і святіший був? Однак він схвалював цю війну.
Хто від Капістрана у родині Франціска 45 був лицарем кращим? Хто - непохитмішим? Хто - розважливішим? Хто з більшою повагою ставився до законів, угод і всіляких обов'язків, якими життя людей скеровується? Як повелитель, навіть сам креатор цієї родіши Франціск значнішим лицарем не був.
Коли Капістрап щось робив, ми завжди погоджувалися, що так треба І навіть так повинно бути. А він же не лише радив за війну і найзапальпіше спонукав Владислава до її ведення, але цю саму війну, цей самий Капістран, з тою самою пристрастю, з якою закликав, також і вів. І ту помилку Вла-дпелава (поспішив-бо несподівано назустріч Амуратові) великою різаниною ворогів виправив, І незліченною кількістю турків відшкодував той преславний, але сумний загин.
Такий особливо великий І значний муж завжди і Влади-славові у тій війні дораджував, і себе в керівники давав королеві, І, нарешті, залишену у спадок запущену королем війну найупертіше продовжував. Гадав, що король не повинен триматися тієї угоди, бо ця війна є справедлива і законна. Лише після цього турки припинили, нарешті, неславити рід твій безчестям віроломства; притінили гудити вчинок вель-миславпого короля; припинили також приписувати зневаженій релігії те, що лише людському родові притаманне, а також самій фортуні (яка у війнах багато важить) завжди приписується.
Хай турбуються противники війни також про те, щоб, коли вчинок найзнатнішого короля чорнитимуть, не згубили авторитет у найбільших і найсвятіших лицарів, які ту Варненську війну частково схвалювали, частково ж вели.
А коли так є, що завадить або, що, нарешті, від цієї війни відхилить? Хіба релігія і страх божий? Але ж ти чуєш, що бог до цієї війни заохочує. Тоді, може, людська слава? Але ж усі показують, що надія порятунку для тебе у зброї, а не в угоді.
Сам Сулейман-ворог навчив численними прикладами, що Для нього нічого не варта ні угода, ні перестороги союзних королів. Це тобі доказ, що хоч усі й визнають їх силу, однак угодою турецькою обплутані, Щоправда, вони вчасно розпізнали хитрощі і з тих пасток фальшивої віри вислизнули. Ті ж, які не підготовлені проти ворога виступали, хоч і з великою гідністю, але у жорстокій для пас поразці полягли. І всі інші, які більше хотіли брехливій релігії служити, ніж своєму гаразду, також ганебно згинули. Я не хочу згадувати ці нещастя поодинці, щоб не здавало- | ся, ніби я або справи (більше відомі тобі, ніж мені) переглядаю, або тобі неприємності примножую згадкою про нещастя !| союзників чи друзів. Однак додам, що можу.
Отож коли я нещодавно говорив промову до польської шляхти, я добре розумів, що шляхетський етан стурбований; що нікого, крім необачних, Сулеймаи не обманув; І ніхто під владу його не пішов,- хіба лише той, хто після поразки війська угоді довірився.
До того ж, як я вже на початку говорив, у тебе є достатньо такого, що стосується ведення такої війни: частково домашні засоби, частково зовнішні. І якщо правильно все у державі влаштуєш (а в цьому, бачу, ніхто не сумнівається), кількість війська досягне 200 тисяч наіївідбірніших і вмілих у війні вояків; їх підрозділи ти виставиш проти численних легіонів турецьких.
При такому влаштуванні слід враховувати спосіб життя: хай буде один порядок у шляхти, другий - у священиків, інший - у селянина, бо їхні Інтереси не збігаються. Всі стани від твого імені матимуть обов'язки. Але всякий шляхтич повинен служити на користь свого краю. Хай жрець постачає воїна. Хай приносять користь і селянин з купцем. Хай всяк і вдома, і на війні республіку підтримує: коли шляхта воює, інші стани вдома залишаються. Одні хай обробляють поле, інші займаються торгівлею, ще інші - служать службу богові. При такому розподілі обов'язків добре виявляється гармонія в суспільстві, тому що кожен є хазяїном своїх справ, а отже, і сам є ніби цензором своїх багатств. Хай надійний воїн обов'язок має себе утримувати згідно свого статку. Якщо міг би навіть обов'язку не мати, однак хай має.
Священик {який селами володіє), якщо воїна дати не може, хай дає щось інше. Оскільки він десятиною живе, хай відповідно зі своєї частки вносить, скільки совість чесної людини дозволяє.
Це ж стосується і селянина, якщо не буде змоги вести війну без цієї сільської і мізерної допомоги. Так само купці і всі інші (які з великим старанням роздобувають припаси) повинні бути оподатковані. Хай платять якусь і свою частку з прибутку. Але у них хай частка грошей, на зразок шляхетських помість, залишається незайманою. Хай цензові не підлягає і те, що вони відрахували для придбання чогось.
Але що я роблю? Чи я не збожеволів, коли це тобі витлумачую? Я розумію, що набрид, що вже давно чекаєш від мене чогось Іншого і навіть, здається, лаєш мене. Чому? Я не думав про це, доки ти не нагадав. Ти про це пам'ятаєш, Сигізмунде! Адже нема нічого такого, що стосувалося б управління дер-
жав і чого ти не знав би; або щось нового, про шо б ти не чув, або щось таке, що ти рідко чи мало робив і хтось міг би тебе в чомусь повчити? Такого, звичайно, нема нічого.
Я дуже далекий від того, щоб тебе, лицаря визначної мудрості, наставляти або хотіти, щоб це здавалося тобі новим і далеко вченішим при керуванні державою, від усього, чим коли-небудь наставляли наймудрішого короля. Я не настільки безумний, я дуже добре знаю себе. Але я вирішив нічим з того не нехтувати, чого час і справа вимагає. Отож спроквола починаю з наміром, щоб роздмухати, можливо, те невідоме або приховане у глибині твоєї високої розсудливості.
Ти повинен пам'ятати також, що, крім сил удома, про які я щойно говорив, ти можеш покладатися у турецькій війні на підтримку численних королів і народів. Крім того, тобі допоможуть всі, не лише сусідні, але і ті, яких фортуна цієї держави робить тобі частково союзними, частково причетними і необхідними.
Ти не повинен сумніватися ні щодо щирості і вірності Карла V, ні щодо союзу і дружби короля Фердинанда. Дали-бо запоруку прихильності своєї до тебе: цей дочку, а той племінницю синові твоєму в дружини. І ось, крім цього святого шлюбного і законного права, з'являється спільність небезпеки.
Отож ніякого лиха окремо Карлові і Фсрдинандові не могло приключитися, щоб і тебе не зачепило; нічого не треба й тобі боятися, що їх не лякає.
Не буду окремо решту князів германських згадувати, тому що вони самі про свої неприємні справи дбають. Але ти не забувай часом про дочку, яку за князя Мархії 50 видав заміж. Пам'ятай про сестер, яких до Баварії5і. до Мізнії °2, до Померанії5І, до Легніції5А видав заміж. Пам'ятай, нарешті, про саму Германію.
Звільни себе, нарешті, від тенет угоди, якими обплутав тебе Сулейман на згубу і твою, і германців, а також усіх християн. Як тільки позбудешся недоречної в цім випадку доброчесності, зброєю шукай собі разом з германцями порятунку І свободи.
Тепер же італійські князі, самі перебуваючи на незначній відстані од Греції, гадають, що живуть у великій небезпеці щодня. І коли бачать, що від частих нападів Неаполь, а також інші морські провінції гинуть з кожним днем, хочуть діждатися того дня, коли ти на суші, а вони на морі візьмуться за спільного ворога християн - Сулеймапп.
Одні погодилися бути тобі союзниками у війні з доброї волі, другі - внаслідок необхідності, інші - як свояки, бо ти Нййслапнішу королеву Бону55 пошлюбно, яка походить з давнього дому СфорцІ5б, а тому ніби самою Італією породжена. Вона породичала з тобою не лише Неаполь 57 і державу Барі 58, але також венеційців 59, і ломбардійців 60 (які є опорою Італії), і інших, зв'язаних з ними або державою або іменем.
Як тільки слава про твоє завзяття до них дійде, всі допоможуть тобі, спершу посольствами, нунціями, посланнями, нарешті схваленням, а також славленням серед людей твого наміру. Чим воно буде прихильнішим, тим, здається, більше в наших інтересах. Тому що через послів, мужів поважних і досвідчених у ораторському мистецтві, до попереднього миру і згоди германських князів повернеш. Бо не дозволено, не можна очікувати нам від цієї війни чогось доброго, доки запалені ворогуванням германці не виступлять на битву і доки ім'я релігії не буде викликати серед них такі трагедії61. О, якби колись настав край або хоч міра оцим роздумам, які стримують германців від турботи про державу, І вони незворушно філософствують по школах.
Тепер про плебейську миску, а тоді вже й про одруження священиків. Отож германці дозволяють жерцям полишити старих дружин з дітьми і з усім майном і шукати нових дружин. Я не з тих безжалісних чи відлучених од Христа, тому заявляю, що мене турбує це загальне правопорушення. Однак я стверджую те саме, що недавно на найбільшому зібранні польської шляхти говорив. Небезпечно, мені здається, тепер, коли Магомет вже зброєю, а не доказами віру Христову нищить, відволікатися князям від турботи про провінції і займати державу найбезглуздішими проблемами.
Я розумію, що ця моя мова не подобається германським найвченішим мужам. Тому, певно, що справи людські для них вище, ніж божі. Я ж так не думаю.
Але хоч я бачу, що про угоду вельми часто говорять, проте часто даремно покладаємо на неї надію. Адже ні завдяки творцеві, ні діям Павла III б2, найбільшого понтифіка жодна угода зброю не погамує. І самі германці хоч завдяки релігії так захищаються, однак не дуже турбуються, яке місце займе релігія в занедбаній Германії.
Тоді я радив польській шляхті те саме, що повторюю тобі: треба, щоб вона докладала зусиль до цього під твоєю орудою, щоб на певних, справедливих умовах Карл V мир у Германії встановив, а не на тих, що заважають полагодити всі справи. Говорю про мир, який на певний час (після того, як суперечки будуть усунуті) звільнив би Германію від страху, сум'яття, а також чварів.
Я, звичайно, не жалію з приводу сказаного. Адже досі ніхто не спромігся сказати щось докладніше за ту мою пораду як вийти з такого скрутного становища суспільству. Але тре-ба мені, певно, було подбати, щоб на ті збори не з'являтися, коли цісар 63 за моєю порадою у всіх провінціях, краях, серед вільних народів не зміг усунути такий сумний, такий жорстокий, такий жахливий нелад.
Мені особливо прикро, коли бачу, що цісаря відверто всі лають за те, що він малим зусиллям велику суперечку не хоче або не прагне усунути. Бо всі знають, що він може, якщо б тільки захотів наслідувати давніх отих Костянтинів Сі), Теодозіїв 65 і Сигізмундів 66, які наперекір усім (порадившись з єпископами) легко всі подібні чвари з республіки усували. Таким чином, вже давно ми не мали б жодної громадянської
війни.
Задля цього, Сигізмунде, заради Ісуса Христа, заради кропі його про себе і про нас піклуйся і, наскільки віл тебе залежить, дбай. Адже той розбрат такий великий, такий ганебний, такий давній, такий небезпечний, а також шкідливий. Він численні збитки християнській справі приніс. Він Германію розхитав. Він Угорщину згубив. Він Валахію у тебе відняв. Це зло (яке широко розповсюдилось і розсіялось) якщо не зможеш цілком з республіки християнської усунути, тоді" принаймні до певного часу вгамуй і зменши.
І германцям, якщо не послаблять бодай трохи запопадливості, треба боятися, щоб раніше, ніж досягнуть, чого хочуть, не згинула Германія, полонена Польща також щоб не стала рабинею.
Сам бог, якщо б навіть захотів, нічого не зробив корисного найвищій нашій справі, якщо ми самі (такі розсудливі і знаючі) будемо добровільно поспішати до загину.
А щоб цього не трапилось, Сигізмунде, тобі треба дбати. І в цьому не шкодуй жодних зусиль: ні клопоту, ні старання, щоб таким чином на користь самотнім германцям і всім народам жаданий мир завдяки тобі відновився. Ця справа тобі і державі твоїй користь, захист І допомогу принесе.
Як тільки германці, а потім інші всі позбудуться чварів, а також звільняться від ненависті громадянської, нехай приєднуються з легкістю до цієї війни, а також здружують душі, і тобі хай несуть передусім підтримку. Бачать-бо всі, що Польща перебуває серед небезпек; помічають, кому Сулей-ман загрожує з Угорщини, кому війна погрожує з ВалахІЇ, кому вогонь і меч грозить зі Скіфії. Всі бачать, що угода нікому не приносить користі, як і присягання, і запевнення, і благочестя.
До чого тобі особливо треба старатися, так цс щоб не заради інших, але заради свого життя і добробуту, до згоди германців привів, раніше, ніж Сулейман сюди прийде І зведе нанівець усі твої зусилля. Особливо тепер, коли ти відчуваєш, що він тут робить, тут замишляє, над чим трудиться, аби всю війну з Угорщини до Польщі якомога раніше перенести. Як колись через Угорщину до Польщі торував собі шлях, так тепер він той самий шлях, але вже через Польщу до Германії займає і ним простує.
Ти, Сигізмунде, чини певно, як душа велить і згідно плану свого, щоб передусім звільнити батьківщину від такого великого страху, а також небезпеки, в якій вона є. На тебе одного батьківщина пильно дивиться, на тебе покладається, без тебе не може бути здорова. Тобі, нарешті, передає себе, найбезза-хиснішу, до ведення війни, до підготовки війська, вносячи скільки треба грошей.
Отож нічого вже тобі від нас не бракує. Підемо за тобою усі, куди б не повів: воїнів у нас достатньо. Жодний стан, жодне звання, жодна людина нічого іншого у тебе настійно не просить, як ворога, як січі, як війни. І не треба тобі чекати Сулеймана в Польщі, краще по своїй волі напасти на нього з військом. Краще на угорських руїнах, ніж під нашими дахами, війну з ним вести.
Звичайно, якщо ми будемо чекати його вдома по хатах любенько, а також біля богів-пенатів, нам буде здаватися, що ми за вівтарі і за вогнища домашні з ним б'ємося, а не за державу і не за гідність, яку нам предки наші великою кров'ю добуту залишили.
Але ж більша сила завжди того, хто війну розпочинає, а не відбиває. Хто серед рідних стін війну веде і бачить спустошену мечем і вогнем батьківщину, легко мужності позбувається і поразку терпить. А це тяжче будь-якої рани.
Навіщо побільшуєш страждання: до безчестя дочки додаєш сплюндровану вітчизну І поразку своїх підлеглих.
Яка буде сила, яка відвага І бажання перемогти при спогляданні цього такого сумного, болісного і тяжкого видовища. Хто вигадав таку міць, яку б не зруйнувала і не повалила гіркота і жахливі руйнування держави?
Але ті, які далеко від дому заради батьківщини кидались назустріч ворогові, які покладались на добру надію і не мали жодного гіркого відчуття із-за нещастя рідних, не занепадали духом були здорові і міцні І набагато жвавіш-ими виявляли себе в бою порівняно з тими, які (той самий дух маючи) на очах дружин, дітей, батьків сходились на бій з озброєним ворогом і майже переможцем.
Ось чому ти повинен робити все, щоб нести війну з Сулейманом, доки в тебе ще нічого не змінилося на гірше. До того ж, краще воюй деінде, а не в польському домі.


Отже, не віддавай нікого на поталу ворогові: воїнів ша-іі\!й, дружин їхніх не дозволяй безчестити, дітей убивати, МІСТКИ пустошити, житла спалювати, храми руйнувати. Коли у нас вдома все залишиться непошкодженим, легшими будуть рани, які одержимо десь на війні. Бо мертва дружина їх вже не перев'яже, не побачить ран збещещена дочка, не оплаче їх замучений батько ні вбита мати. І спалена, виснажена вкрай батьківщина не помститься за них.
Нарешті, й сам ворог не зможе подолати нас, коли станемо до битви в повній силі, коли покажемо, що небезпеку і клопоти близького друга сприймаємо як свої і що нам соромно служити його ворогові саме тоді, коли слід було б шукати пристой ? ної смерті од ран. Втративши своє життя, ми зробили б тебе або переможцем (чого дай нам боже!), або, певно, досяглії б того, що один бог знає, чого нам більше й треба. Я закінчив.
Друкар засвідчує повагу читачеві.
Друже читачу! Ми одержали примірник листа, в якому Станіслав Оріховський рекомендує свою промову най яси і шому Сигізмунду, королеві Польщі. Його разом з промовою прислали друзі із Русі. Лист, як нам здається, гідний твого ознайомлення, а тому долучаємо його до промови. Бувай здоровий o Найясиіший і непереможний королю!
Твоя велич, безумовно, дивовижна, тому я й вирішив написати до тебе, короля королів, хоч мені це, людині приватній і тобі не відомій, можливо, й не чуваній, здається найменше личило б. Однак є причина цієї зухвалості, тобто наміру мого, над яким хочу, щоб, величність твоя, поміркував передусім. І хоч гідність твоя заслужено відома у своїх і тобі після бога ми всім зобов'язані, однак я не маю наміру Із-за лінощів залишити без уваги твої заслуги, якими не менше себе, ніж ім'я поляків, ти звеличив. Ім'я це само по собі хоч і-велике завжди було, але досі жодною так очевидною похвалою ніколи ще не було звеличене,- ведені тобою справи, здається, не додали йому ще належного блиску. Всі ті славні подвиги, одні вдома, інші на війні предками нашими були здійснені. Вони зміцнені або славою твого імені, або також освітлені блиском твоєї слави. І те, і друге в міру своїх заслуг на небі хваленим буває.
Я також, скільки сили, прагнув і собі підтримати певну частку твоїх заслуг Із твоєї незмірної слави, яка така велика порівняно з моїми мізерними силами, не достатніми для здійснення твоїх видатних подвигів. Тому я за іншу частину твоїх справ хочу взятися і її, довірившись письму, нащадкам
передати. Адже залишиться (я ие боюсь про це сказати) певне місце нашому писанню у нащадків, які, можливо, перевершать чимось нами писане,- якщо не талантом нашим побуджені (якого, щоправда, у мене нема), але величчю імені твого збуджені, яке такс велике, що могло б по добрій волі здружити читача з найнездатнішим автором. Сподіваюсь, що в літопису твого Імені моє писання житиме і в приємності зростатиме, в Історії твоїх подвигів, нарешті, глибоко засяде І зміцниться.
Більшість освічених мужів про величність твою вже писали, І багато з них обрали твою славу ніби спільним полем своєї діяльності, на якому мали змогу себе виявити і свою здібність показати. Але я бачу, що йду за ними з невідповідним твором. Ті перевершили мене значно в писанні авторитетом, досвідом, талантом, і, якби ие вони, то, певно, сама фортуна (і ніхто інший), зваживши на вельми квітнучі твої справи, написала б про тебе. Мені ж твої розладпені і дуже непевні для описання справи сама доля дала. З переміною щасливих часів Польща також потрапила до смуги загального лихоліття. Я не прагнув про це писати, але до цього змусили обставини.
Нещодавно я написав до величності твоєї промову, в якій закликав до походу війною на турків. Вона гідності твоїй призначена, і нині вже до рук людей потрапила. її також величності твоїй тепер надсилаю. Там прагнемо пов'язати весь план ведення війни з похвалою твоїй гідності. Якщо ж у пінні не досягнемо чого хочемо, вину щонайменше приписуй обдаруванню й бажанню.
Ми прагнемо також переконати читача, що ти такий король, яким ми, піддані, воістину повинні пишатися. Бо лиш такою справжня слава королів буває, і нею легко задовольняється слухач, коли королів славлять свої громадяни, особливо, якщо та похвала не від примусу їхнього виникала. Цс твоєї величності, бачу, передусім стосується.
А я, щоб не говорити про самого себе, написав про твою величність. І хай не здається тобі, що шукаю таким чином якоїсь доброї собі ласки. Я задоволений твоєю загальною ласкою, завдяки якій ти мені батьківщину і батьків оберігаєш не-пошкодженими, а права, закони і, нарешті, свободу-непорушними. Ось якими великими благодіяннями твоїми я обтяжений.
Зважаючи на обставини, не маю потреби приховувати зухвалості творчості, але хотів би бути певним, що написане нікому з людей не буде передаватись ніяким чином, як тільки з волі пишучого. Я хотів би, щоб читач оцінив ті подвиги, про які я пишу і які ти справді здійснив. їх визнають не лише твої громадяни, але також всі Інші.


Похвал ти маєш чимало, але я додам ще. Тільки боюся, щоб не стали докоряти мені, що я перелічив тут подвиги лише заради грубих, хоч І всезагальних твоїх вихвалянь. Бо подвиги твоїх предків, ще більш дивовижні, обходжу мовчанкою. На це я відповів би так: ті похвали я, звичайно, також бачу (і предки їх заслужили), але піднятися до їх величання не спромігся ні в цьому писанні, ані в помислах.
Ось чому від самого початку прошу у величності твоєї вибачення, бо, як здається, зловживаю твоїм видатним іменем у виданій мною промові. Зроби це з причини нещастя, що нависло,- воно, як бачиш, загрожує твоїм підлеглим з Угорщини. Далі, спізнай, прошу, доброприхильного і найвірнішого підданого також з цього листа, довшого, можливо, ніж того величність твоя бажала б. Такою мене сприймай душею, якою маєш звичку сприймати інших, а передусім тих, які на письмі визнають твої громадські благодіяння, спрямовані па збереження порядку, а також свободи суспільної і державної. Хай буде величність твоя при добрім здоров'ї. Подано в Перемишлі на березневі календи року Христового

Тієї ж самої нашої святості і наййяснішої королівської величності
вірнопідданий Станіслав Оріховський

*Скіфія - так тоді називали Кримське Ханство

*мосхи - московити, кацапи