Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

Опорні стовпи Кучмостану

     Андрій Деркач народився 19 серпня 1967 р. у Дніпропетровську. Його тато, Леонід Деркач, тоді служив на "Південмаші" начальником Першого відділу.
У1984 році Андрій закінчив Павлоградську школу № 9, 1989 р. - Харківське вище військове командне училище ракетних військ. Служив у Першотравенській дивізії Ракетних військ стратегічного призначення (РВСП).
Як відомо, 1991 року почалося формування Збройних Сил України шляхом "переприсягання" особового складу. Не менш відомо, що мрією кожного офіцера ЗС СРСР було служити, або хоча б - дослужити, і залишити у "Малороссии, хорошей для жизни, южной земле". Тому присягали залюбки, не надто переймаючись докорами сумління з приводу лже-присяги, не кажучи вже про офіцерський кодекс честі - звідки честь у радянського офіцера?
Чи присягав Андрій Леонідович, чи ні - невідомо. Якщо присягав, то подальший фраґмент біографії офіцера ВЖЕ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА, аж надто цікавий і характерний. У 1993 році Андрій Деркач завершує освіту у Академії Федеральної служби безпеки Росії. Його блискуча дипломна робота "Организация и проведение встреч с негласной аґентурой" стала відповідною інструкцією ФСБ. Але далі кар'єра молодого офіцера складається ще авантюрніше: він працює у розвідувальному вітділі управління СБУ в Дніпропетровській області. Кадровий російський розвідник стає офіцером української розвідки, а потім, очевидно, після налагодження мережі, необхідної для "кришування" бізнесових структур, виходить у запас. (Хоча відомо, що зі спецслужб у запас не виходять - тільки у відставку на цвинтар).
Отже, "на гражданкє" Андрій Деркач - заступник директора Асоціації "Придніпров'є". У 1994 році призначений заступником начальника Контрольної служби Президента. У 1998-му "обраний" народним депутатом по 159-му округу Сумської області. 2002-го "переобраний" за списком об'єднання "За ЄдУ". Заступник Голови ВР з питань паливно-енерґетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (і це - кадровий розвідник сусідньої держави!!!). У 1999 році нагороджений орденом "За заслуги". Мабуть, за суто праведну діяльність на місіонерський ниві нагороджений орденами св. Володимира та Нестора- літописця Російської Православної Церкви Московського Патріархату. Автор збірника "Достаточний изоляционизм", співавтор статей: "Бесконечно длящееся настоящее. Украина: четыре года пути", "Украина-Россия: испытание дружбой". Один з організаторів, голова Політвиконкому політичної партії "Трудова Україна". Співголова фонду "Наше будущее". Власник телерадіо компанії "Ера" та газети "Кієвскій тєлєграф".
У 1994 році кадровий московський шпигун, син начальника контр-шпигуна Леоніда Деркача, - Андрій Леонідович Деркач, був одним з керівників виборчого штабу Леоніда Кучми, опікувався питаннями співпраці з кремлівським хазяями та московськими "бізнесменами" від КҐБ/ФСБ.
Політичну кар'єру А. Деркач будував на дискредитації та нищенні української державності шляхом незаконних операцій по торгівлі нашою зброєю, нафтою, ліками. Деркачі спільно з Вадимом Рабіновичем є лобістами інтересів московиських підприємців. Спільно з харківським "Укрсіббанком" за підтримки Л. Деркача здали Миколаївський глиноземний завод під цілковито російсько-феесбешно-кримінальний "Сибірський алюміній".
Деркачі мають зв'язки з Анатолієм Чубайсом, який "жаждєт" українських систем енергозабезпечення, та Олегом Деріпаскою. Серед особистих друзів А. Деркача - Ф. Кастро, диктатор Азербайджана Ільхам Алієв, диктатор Македонії Б. Трайковський.
На щедрій ниві торгівлі зброєю інтереси тата й сина Деркачів перестрілись з інтересами Євгена Марчука: злодій у злодія дрючка поцупив! При цьому виник ряд обмінів компроматами. Ось як Є.В. Марчук коментував це: "Я особисто заваджаю родині Деркачів, які вже зараз у парламенті, і заваджаю їхнім таємним незаконним махінаціям, що наносять колосальних збитків Україні". За підрахунками, що виконані під час розслідувань СНБОУ діяльності родини Деркачів за два роки, тато й син "замилили" тільки на торгівлі зброєю 6-7 мільярдів гривень! Коли "гобьё" починає одне одного "здавати", суспільство має міцно триматися за стільці, аби не попадати від подиву…
Практикував Андрій Леонідович й махінації на залізниці. В результаті перевірки з'ясувалося, що на користь підконтрольних Деркачам комерційних структур вилучено 1,5 млрд. грн.
Коли ж ґенеральний директор "Укрзалізниці" блокував ці схеми, проти нього розпочали чорну піар-компанію у "Київському телеґрафі", почалися погрози та "наїзди", так що чиновникові довелося переховувати дружину й дітей. Помирив двох "праведників" третій: "трудовик" О. Єдін.
Ще один вид діяльності Деркачів - створення спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Внаслідок звільнення від акцизів та проведенні шахрайських оборудок з держави було вивезено небагато - лише 1 млрд. 100 млн. гривень.
Андрій Деркач також стоїть за створеням компанії "Укрнєфтєпродукт". Вже під час її утворення українська держава втратила одразу три нафтові компанії: "Київнафтопродукт", "Кримнафтопродукт" та "Ексімнафтопродукт", ЗАГАЛЬНОЮ ВАРТІСТЮ ОДИН МІЛЬЯРД ДОЛАРІВ. За ці три компанії Україна отримала від прихватизаторів МЕНШЕ ОДНОГО МІЛЬЙОНА ГРИВЕНЬ, тобто близько 180 ТИСЯЧ ДОЛАРІВ.
Варта уваги і незаконна "приватизація" ТРК "Ера", за словами Є. Марчука, перевірки виявили, що була 100% підробка документів. Деркач - молодший також причетний до здачі росіянам Херсонського Нафтоперегонного заводу.
Як досвідчений шпигун, Андрій Леонідович ретельно ховає сліди своєї "економічної діяльності". Але прослідкувати, куди він вкладає накрадені та нашахрайовані кошти, можна легко. Це - власний політичний проєкт "В Европу вместе с Россией!" - (і справді, куди ми без неї, з такими ось контррозвідниками - Ред.)?! Андрій Леонідович є головою виконкому "Всемирного конгресса русской печати", співголова благодійного фонду "Наше будущее"…
…Кажуть, що маленького Андрюшу Деркача хрестив не хто-небудь, а сам секретар парткому ВО "Південмаш" Леонід Кучма. Тобто, Леонід Данилович - "крьостний отєц"… Хоча це й не новина: видно ж пана по халявах! Очевидним є, яке "будущєє" готує для нас злочинець і син злочинця, шпигун і син шпигуна, хрещеник "крьостнова отца", також шпигуна і зрадника України - Леоніда Кучми. Як інакше назвати цих улусників , що нищать економіку нашої держави, казнокрадствують, переступають присягу, вірою і правдою служать сусідній державі?
Під час лютневого візита Путіна в Україну і відвідування ним Києво-Печерської лаври, Андрій Деркач був єдиним "отєчєствєнним" політиком, який пив чай межи двох Володимирів: митрополітом Київським Московської патріархії Сободаном та Президентом Росії. Цікаво, яке бажання загадав російський шпигун Деркач між обома тезками - російськими шпигунами?

На згарищах наших заощаджень

Як утворюються клани.

В кінці минулого року в Президент-отелі відбулось бучезне весілля. Спікер теперішнього парламенту Володимир Литвин видавав заміж свою доцюню Єлєну. Після весілля молодята поїхали. В нову квартиру. В новому авті. Спікерів (чи-то спікурвий?) зять, Діма, ще не магнат. Але вчиться з Єлєною в одній групі в Інституті міжнародних відносин за фахом "міжнародне право". Молодятка перейшли на п'ятий курс. Найцікавіше, хто ж цей Діма?
Їхні папінька, Олександр Кренін - один з дніпропетровських старожилів металотрейдерського ринку. Удвох з братом - вихідці з Державного Інституту проєктування металургійних заводів. На світанку перебудови п. Кренін пішов з науки у металотрейдерство. (Простіше кажучи, у спекуляцію, себто - перепродаж, металопродукції на міжнародному ринку). За розмірами обігових капіталів Литвинового свата цілком можна зарахувати до мільйонерів, та все ж він залишається поза великими фінансовими групами і ризикує бути роздушеним ними.
В цьому плані шлюб можна важати вигідним не тільки в плані дітолюбія, а ще й у зміцненні позицій старшого покоління спекулянтів українським металом. Сватів високий статус допоможе встояти при монополізації та розділу ринку металу.

З історії комсомольської організації.

Мало хто знає, що широковідома з реклами абревіатура "ТАС" означає "Тігіпко Анна Сергіївна" - на честь доньки колишнього комсомольського бонзи, а тепер - голови Національного банку України. Дружина Сергія Тігіпка, Наталья, є засновником фірми під назвою "Страхова группа ТАС". (До відома читачів: філія у Павлограді розташована у приміщенні Приват- Банку по вул. К. Маркса). Свого часу придбала 100% акцій дочірнього банку "Societe Generale". Всього в бізнесі Тіігіпко дві страхові компанії ТАС (колишні СК "Приват-Плюс" та Міжнародна страхова група), ТАС Інвестбанк (колишній "Київ-Приват"), машинобудівне підприємство Камєт-ТАС (раніше просто "Камєт"), завод "Днєпрмєтіз" і ТОВ "ТЕКО" (два останніх - у Дніпропетровську). Наталя Іванівна Тігіпко де-який час назад фігурувала головою ради спостерігачів "Днєпрмєтіз".

Сергій Андрієв.


За матеріалами сайту ОЛІГАРХ.net.