Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

Як відомо, українська православна ієрархія була висвячена Єрусалимським патріархом Феофаном у 1620р. Восени 1684р. Московський патріарх звернувся до І.Самойловича з пропозицією обрати такого Київського митрополита, який би погодився залежати не від Константинопольського, а від Московського патріарха. Гетьман порадив обрати митрополитом Луцького єпископа князя Гедеона Четвертинського (його племінник був зятем гетьмана).
    29 червня 1685р. у храмі Св.Софії у Києві відбулися вибори митрополита, на яких була присутня козацька старшина: І.Мазепа, В.Борковський, Я.Жураховський, Л.Полуботок, І.Коровченко. Митрополитом обрали Гедеона Четвертинського.
     Посвячення Гедеона в сан Київського митрополита відбулося в Москві 8 листопада 1685р. в Успенському соборі у присутності вищого духовенства і царів (Івана і Петра). До Константинополя було відправлено московського дяка М.Алексєєва та полковника Івана Лисицю з грамотами до патріарха Діонісія та проханням визнати підпорядкування Київської митрополії Московському патріархові. Під впливом великого турецького візира Діонісій погодився на це. У 1686р. він розіслав грамоту до всіх віруючих і священиків Київської митрополії з проханням визнати Гедеона митрополитом, а також підпорядкувати Київську митрополію Московському патріарху. Так закінчилася незалежність (автокефальність) української православної церкви.

 

Підручник історії для 8 класу

 

     Проти заміру Москви забрати українську церкву голосно протестував р. 1666 навіть „блюститель Кіевской митрополій" єпископ Мефодій Филимонович, що завше був згодний робити все, що наказувала йому Москва.
    Коли Мефодій дознався, що Брюховецький просив в Москві прислати в Київ митрополіту, він скликав игуменів Київських монастирів і з ними 11 апреля явився до воєводи Шереметєва і випитував, чи то правда, що ніби „указал-ь великій государь бить в Києві митрополиту из Москви"... А по цьому, все більше дратуючись, єпископ „закричалг сь сильною яростію: „Если будеть на то великаго государя из-врленье, что отнять у иасг наши вольности и права, и бьіть у нась митрополиту
изт- Москвьі, а не по нашему вибору, то пусть великій государь велит нас всех казніть, а ми на это не согласимся... Если пріЬдеть къ намь въ Кіевъ московскій митрополитъ., то ми запремся вт монастиряхъ, и разве насъ изъ монастырей за шею и за ноги поволокутъ, тогда только московскій митрополить въ Кіеве будеть... Намъ лучше смерть, принять, нежели митрополита изъ Москвы...(С.:Соловьевгь, Исторія Россіи, т. XI ст. 210, Спб. 1861 р.— 186)
    Проте всі. ці протести не перемогли Москви вона вперто йшла до свого, аби нрибрати до рук своїх українську церкву.Р. 1685 Москва домагається, аби в Київі вибрали вгодного їй митрополіту. Було скликано в Київі собора, і хоч духовенство й не пішло на цей „московський" собор, проте великими неправдами на соборі обрали за митрополіту московського прихильника Гедеона Святополка, кн. Четвертинського, єпископа луцького, що зважився оддатись під Москву. Стурбоване духовенство зобралось на другій собор і різко протестувало проти виборів Гедеона; воно ж об'явило що перший собор був незаконний і не мав права рішати таке велике діло, як оддача української церкви Москві, бо це діло всеї церкви. Свій протест духовенство записало і одіслало гетьману Самойловичеві. В цим протесті духовенство росказуе, що Москва забрала вже Білгородську єпархію і завела там свої порядки, і іакі ж самі порядки заведе і в Київі.
    Ось які порядки завела тоді Москва в нашій Білгородській єпархій. Коли тільки священник зза сьоєї убожости ( тобто бідності, яка ж справді духовна людина буде багатою) не давав дані митрополіті, чи коли миряне не давали митрополіті одкупного за церкву, то за це „священника на правеже палицею по литкамъ затинають... Дьячки, пономари, ктитори подводи одбувають, дань роковую дають архієрею, для чого великою стало вь церквахь на слугь церковньіхь оскуденіе... Кто утонеть, кого громъ убьеть, албо наглою умрегь смертію—платять за тое вину по гривні митрополитови... Слуги архіерейскіе по попамь сь перначами (знаками) -ездять... Парохіялньїмъ священникомь викаріевъ отъ престола, естлибъ не по любви бьіль, не волно отставить и другого викарія приняти не волно... Книги наши Кіевскія скасовано, а наслано Московсвія, чево і в насъ сподевати бьі ся треба... Церковное пеніє и служеніе отмінено, а все по-московски поставлено, до чего наши люди не скоро могуть привикнути... Діти мальїя, некрещенньї, не поливати, але погружатн священницьі должни: « и много неуміьетньіе свящєпници, а ктому не привьіклые обичаю, детей в слободах потопили... ( тобто священники , що непривикли крестити зануренням потопили дітей) Священника за вину волно шелепами, рубаху сняв-гаи, бити, — и вьішняго чину духовнаго людяні, такь же чинять(.Архив-ь Ю.-З. Россіи, ч. І т. V ст. 60—61...)
   От такі порядки заводила Москва у нас на Вкраїні...
Проте всі ці протести не мали сили і неправдою вибраний Гедеон поїхав на Москву і там 8 ноября 1685 р. його й висвятив патріарха Іоаким на митрополіту. І в церкві, за пишною одправою, Гедеон поклявся патріарсі:


І нововисвяченому митрополіті дали нове титло: „митрополит Кіевскій и Галицкій и Малыя Россіи"... До того ж часу українські митрополіти завше прозивались: „митрополиті Кіевскій, Галнцкій и всея Россіи".( Ibidem, передмова ст. 124, 166 )
    Так митрополіта Гедеон оддав церкву українську московському патріарсі..
Але ж весело вертався додому новий митрополіта: в Москві йому подарували карету, обшиту бархатом, з мідною оздобою, і шестерика карих коней...
   Одна справа була скінчена, але Москві ще треба було погодитися з константинопольським патріархою, бо йому належала українська церква. І в ноябрі того ж 1685 р. До патріархи послано було посла — дяка Нікіту Алєксєєва, з грамотами і з золотом. Посол взявся перше за патріарху єрусалимського, Досифея, але Досифей різко одмовив в цій справі. Ми— казав він—не дадим своего благословенія"... Одмовив навіть тоді, коли йому за цо обіцяли „государево жалованье" (хабарь, взятка) , і додав, що він „и за большую казну такого діла не сделалъ бы"... (Архипъ Ю.-З. Р ч. 1 т. V ст. ІЗіі)
Про все це Досифей гостро одписав в Москву царям і патріарсі, і „сь величайшимі, воодушевленіем доказьівал всю незаконность и неуместность задуманного ими дела"...( Ibidem, ст. 187.)
Досифей обурився проти теї одкритої куплі, що її повів московський посол.

церковная воля не есгь, яко же и ми не хощем, да не причастимся сему гріху"... (Ibidem, ст. 152 115).

     Москва проте вперто йшла своїм шляхом, і те, чого не зробив Досифей, легко зробили їй великий визир турецький та константинопольський патріарха Діонисій. Прочувши про посольство, Діонисій послав до його свого архимандриту, і той просив грошей, обіцяючи видати потрібні грамоти. „И посланник отвещал, яко прежде да дасть ему грамоти, и потомь да возмет денги от, него" -)... Але хутко кінчилася вся ця комедія. Побачивши, то з патріархами діла не зробиш, посол Алєксєєв вдався до великого визира і просив його, аби він звелів патріархам передати вкраїнську церкву Москві. Турція була тоді в скрутному становищі —з трьох боків йшли на неї війною, а Росія була з нею в миру,—і тому великий визир охочо погодився на прохання Москви. І в маї 1686 р. Діонисій оддав київську митрополію московському патріарсі...
     До нашого часу збереглася коротенька розписочка р. 1686 цього патріархи; цю розписочку Діонисій видав московському послові Нікіту Алєксєєва, що брав у його грамоти на київську митрополію. Діонисій писав: „Приняли есмы милостиню святаго вашего царствія отъ посланного вашого господина Нікіту Алєксєєва три сорока соболей и двести червонньїх», податель же благих Господь да будеть мздодавецъ вашому державнейшему царствію" (Ibidem, передмова ст. 144 Архиігь ст. 177.—Через 2 роки Діонисія скинули з патріаршества за те, що оддав Москві руську церкву)
Не вдержався після цього й Досифей; коли до його знову знайшов посол, то владика сказав: „Я пріискал въ правилах, что вольно всякому архієрею отпустать из своєй єпархіи к другому архієрею( Ibidem, ст. 141, передмова)
    І за це Досифей теж получив 200 золотих (Іbidem ст. 112.)
А гетьман Іван Самойлович, що дуже помагав Москві забрати українську церкву, получив золотий ланцуг та два алмазних клейиоди (Малоросс. дела 1686 р. №25).
Так дешево продали руську церкву...

Іван Огіенко

 

    

http://fasadinfo.ua/podokonniki_otlivy - отливы