Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

 

Розкритий "код да Вінчі", або чого злякалися Церкви?

Безумовно, всі, хто останні кілька тижнів хоч інколи бував біля телевізорів, звернули увагу на той ґвалт, що зчинили усі церкви з приводу виходу на екрани світу фільму "Код да Вінчі" за мотивами одноіменного роману Дена Брауна. Патріархи, Папа, Головний рабин, які щойно зневажали один одного і тому ж навчали вірних своїх конфесій, раптом опинилися не просто "в одному бункері", а справді плече до плеча, на всіх "голубих екранах" планети, з приблизно однаковими арсеналами термінології і сварки в бік авторів як книги, так і фільму…
Звинувачення ллються рікою, безглузді й брудні. Обвинувачі навіть не замислюються, що так патологічно-нервово "обороняючи" Ісуса та Його високу філософію вселюдської любови, вони надають Спасителеві медвежу послугу, якої він зовсім не потребує!
Автори і позитивні до фільму рецензенти стримано реаґують, посилаючись, в основному, на те, що і книга, і фільм, виконані в жанрі детективу, мають право на авторський вимисел...
І ніхто досі не поставив простого, у лоба, запитання: а чого ж так нервуються святі отці? Невже вони і справді вважають, що у романі та фільмі "уражені честь та гідність" Ісуса? Боже, борони! Отці церков - освічені, спеціально навчені і підготовлені люди, для яких неканонічні Еванґелія, що на них побудовані твори Д.Брауна, - давно не таємниця! Тоді як для величезної маси пересічних вірних ці апокрифи (Еванґелії від Хоми, Пилипа, Марії, Юди) - відкриття, що й справді може "зачепити за живе", особливо, якщо людина й канонічних Благих Вістей не дуже начитана!
Що ж у романі й фільмі викликало особливі "гнів та пристрасть" вселенських душпастирів?
Головне - версія, висунута авторами про те, що Марія Маґдалина, особа царського юдейського роду, була не якоюсь грішницею, що її Христос (також нащадок царя Юдеїв Давида) "простив", але дружиною Спасителя; що вони мали дітей, і нащадки їхні живуть досі межи людьми... Начебто ця версія зриває Ісуса з постаменту Сина Божого, і низводить його то стану "звичайної людини"... І так далі, і таке інше...
Відверто кажучи, сама викладена фактографія мене, на відміну від отців церков, аж ніяк не хвилює. Більш того, вона мені симпатична і цілком збігається з деякими суто науковими аргументами. Наприклад, у тогочасному юдейському суспільстві неодружений чоловік у 33 роки - літа загибелі Ісуса - викликала підозру: чи часом хлоп не хворий? чи не схильний до содомії? - і решта в такому ж дусі... Тобто, чи мав би Ісус такий авторитет серед своїх одноплемінників, який йому приписують канонічні Еванґелія, якби був неодружений?..
Своєрідними доказами цієї тези є полотно Леонардо да Вінчі і ґравюра Ґустава Доре "Таємна вечеря", а також ґравюра останнього "Марія Маґдалина". Фраґменти цих творів ви бачите перед собою.

Код да Вінчі

Зверніть увагу на зовнішню подобу облич і постатей Марії з Маґдали на гравюрі - і фігуру та постать начебто апостола, який сидить праворуч від Спасителя (ліворуч, як від глядача) на картині да Вінчі. Очевидно, що це одна й та сама особа!
Єдина неточність, якої припустився да Вінчі, - Марія має довге волосся. І Ґустав Доре виправляє цю неточність - вже на своїй ґравюрі "Таємна вечеря": на голові постаті, що посідає таке ж місце, як і на картині да Вінчі, і має дуже близьку пластику рухів, дуже жіночний вид, НАДЯГНЕНА ПЕРУКА ("парик" - російською мовою)!
У чому ж тут помилка да Вінчі і її виправлення Доре? Довге волосся носили тільки незаміжні - заміжня юдейка ГОЛИЛА ГОЛОВУ і носила перуку - саме таку, що вдягнена на голову постаті, що праворуч Христа. І так тривало до початку ХХ ст., а у середовищі юдеїв-хабадників і хасидів, триває досі. Адже очевидно навіть на копіях ґравюри, що на відміну від інших учасників Таємної вечері, на цій особі явно не своє волосся! Тобто - Доре ЗНАВ, що це саме Марія з Маґдали, дружина Спасителя? І в такий спосіб зумів донести цю інформацію до глядачів, які через віки звернули на цей факт увагу і дешифрували не тільки "код ла Вінчі", але й "код Доре"...
Головною ж причиною такої церковної опозиції до творів Дена Брауна і авторів фільму "Код да Вінчі" є зовсім не загроза ВІРІ, а загроза саме церквам, як формальним, політизованим і меркантильним структурам, що на вірі паразитують. Це не докір - кожен заробляє у свій спосіб... На Таємній вечері Спаситель заповів своїм учням не тільки широко описану і досліджену "безкровну жертву" у вигляді хліба і вина! Головна думка, що Він висловив у ті останні години свого земного буття, звучить так:
"Немає щастя більшого, аніж віддати життя своє за друзів своїх!"
Але саме цей вислів Ісуса настільки чужий у тогочасному юдейському середовищі, настільки мало вивчений, і аналоги цієї тези просто не добиралися з першоджерел! Хоча дослівно співзвучні постулати зустрічаються у Ведах, шумерських письмових пам'ятках та Велесовій книзі, що писалися далеко від Юдеї і задовго не тільки перед Еванґеліями, але й перед Біблією!
Понад це - ця теза є суттю СПАСИТЕЛЬСТВА - СВІТОГЛЯДУ, ФІЛОСОФІЇ, ВІРИ і РЕЛІГІЇ, ЯК ІДЕОЛОГІЇ - всіх арійських племен. Крізь віки у Літописі Руському до нас дійшли ці слова з вуст такого "язичника" як Святослав Хоробрий - той самий, що розширив межі Руси-України від Карпат до Волги, Кавказу і Балкан! В останній битві своїй він закликав воїнів:
- Вмирати, браття! Славно вмирати! Краще потяту (порубаному) бути, аще полонену бути! Немає ж бо щастя більшого, аніж живот (життя) покласти за другі своя!
Тобто - добровільно, власним рішенням принести себе в жертву заради свого народу...
Саме тому Ісус і зветься Христос - "Спаситель", у перекладі з грецької.

Такі аналогії не беруться нізвідки... Вони дотично доводять ту, дедалі поширенішу, версію, що Ісус, біографія якого викладена в усіх Еванґеліях з перервою від 12 до 32 річного віку, оці 20 неописаних років провів у середовищі, вірою, тобто - тогочасною ідеологією, цілком чужою, протилежною світоглядові його сучасних одноплемінників-юдеїв! Більш того: ця версія цілком збігається з наступною: П'ятикнижжя Мойсеєве, що постало основою Святого Письма (Біблії та Еванґелій), є не тільки пізнішою компіляцією юдейських рабинів, але несе в собі закодовану інформацію про ВІДМОВУ ЮДЕЙСЬКОГО НАРОДУ ВІД ПОКЛОНІННЯ ЕЛОГІМ - БОГОВІ СВІТЛА, ЄДИНОМУ І БАГАТООБРАЗНОМУ, НА КОРИСТЬ БОГА ПІТЬМИ - ЯГВЕ, ЄДИНОГО І ТЕМНОЛИКОГО!
(Згадаймо, наприклад, відомий епізод боротьби праотця Іакова з "Хтосем" - "Некто", хто з'явився у сутінках і боровся з ним до світанку, і наприкінці сказв: "Віднині ім'я тобі не Іаков, а Ізраїль, сіріч - Богоборець, бо нині ти боровся з Богом народу твого!"
Або інший факт, трактований багато пізніше, як християнську відмову від земного багатства і стяжательства: одвернення юдеїв від Ягве і їхнє поклоніння "Золотому Тельцю"... Цей "Телець" - ні що інше, як статуя Золотого Тура - символа Свитовида (Хорса, Дажбога, Мітра, Ра, тощо) - Бога Сонця, Бога Світла, що є подателем життя для всього сущого). Безумовно, Темноликий Ягве гнівається на "відступників" - тобто, на юдеїв, які повернулися до своєї давньої віри в Елогім (той самий Світовид!), і карає їх з усією жорстокістю темної сили...
Так от: через тисячі років по цих подіях Ісус приносить до свого народу ту віру-ідеологію, якої вони давно зреклися, і проповідує її, чим не просто дратує першосвященників юдейських, але, кажучи сучасною мовою, звинувачує їх у поклонінні "чорним силам", що у наших арійських предків звалися "Чорнобогом"!
Саме тому він говорить про "дім Отця мого", про те, що Він - як і всі люди! - сини, діти Божі... Поняття "раб Божий" привнесено у християнську ("спасительстку") термінологію на кілька століть пізніше. А арії називали себе "Туричами", "Коровичами", "Дажбожичами" - синами Сонця у його різноманітних проявах, синами Бога!
Твори Дена Брауна у легкій для споживання формі детективу доводять читачев частину цієї інформації, що й спричинило такий гнів "отців церков". Уявіть себе на їхньому місці: чи на у такій самій опинилися вони ситуації, як перваосвященники іудейські майже дві тисячі років тому?
Але! Невже інформація, розповсюджена авторами книги та фільму "Код да Вінчі" принизить ВІРУ людей у світле, у добре, у милосердне, що ніс Ісус юдеям? Невже Бог, Який сотворив нас "за образом і подобою своїми", і вдихнув у кожного з нас - частку свого Святого Духу, перестав бути Любов'ю? Невже висока думка про те, що: "так Господь возлюбив людей, що Сина свого єдиного віддав заради них", - стала менш цінною в наших очах і серцях? І невже все, що ми робимо доброго на світі, не осіняє оте, заповідане Спасителем наостанок:
- Немає щастя більшого, аніж віддати життя своє за друзів своїх! Тому що:

"...Нині перебувають сі троє: Віра, Надія, Любов; але Любов з них більша"...

15.06.2006

Богдан Родович.