Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

ФСБ РОСІЇ ПРОДОВЖУЄ НА КАВКАЗЬКИХ ТЕРЕНАХ

ДАВНІЙ ДОСВІД МГБ СРСР, НАБУТИЙ В УКРАЇНІ

 В Україні вже давно і широко відомі та документально доведені факти злочинів проти мирного населення спецгруп радянських чекістів, що тоді називалися СМЕРШ (військова контррозвідка) і МҐБ СРСР, перевдягнених у однострої УПА-ОУН. Під виглядом українських повстанців, вони ґвалтували і вбивали, палили села, катували невинних людей, приманювали у свої лави національно-свідому молодь – і нищили добре імя націоналістів-революціонерів, нищили провідників, підривали саму святу ідею боротьби за Самостійну Україну, руйнували духовну єдність народу і УПА-ОУН.

Пройшло з того часу 50 років. Немає вже СРСР. Але є сумно відомі спадкоємці кривавої слави ЧК-ГПУ-НКГБ-МГБ-КГБ – Федеральна Служба Безпеки Росії. Ані тактика, ані аморальність, ані сутність цієї установи – не змінилися. Це очевидно показали події на радянському і пост-радянському просторі від 1988-го по 2004 рр. включно. Лише про короткий ланцюг епізодів і про одного з “героїв” діяльності московських імперських спецслужб – подальша оповідь. Читаючи її, треба памятати: за кожною миттю цієї історії з біографією, за кожною, навіть найменшою, деталькою цієї оповіді, стоять людські життя і долі. Десятки, сотні, тисячі, десятки і сотні тисяч обірваних і скалічених людських життів…

 

Палаючі в південних областях Росії громадянські війни до 31 грудня 1994 року переросли в Першу Чеченську кампанію. Федерали, які брали у ній участь, згадують її з болем: вважається, що Росія покрила себе незмивною плямою ганьби, уклавши Хасавюртську угоду. Однак, питання поразки у Першій Чеченській війні - питання політичне. Та й чи була вона, поразка? Найчастіше розміщення військ і їхнє пересування визначалися поточним політичним моментом, як внутрішнім, так і зовнішнім. Особливо яскраво ця тенденція виявила себе в 1996 році, а вже у 1999-му рух фігур по дошці майже не маскувався. Маріонетковим кавказьким режимам протистояла не менш маріонеткова опозиція, причому обидві сторони віртуозно керувалися з Кремля. У першу чергу, це заслуга добре скоординованої дії спецслужб Росії – Федеральної Служби Контррозвідки (нині - ФСБ) і Головного Розвідувального Управління Ґенерального штабу ЗС РФ. Вони, як і раніше, сильні і відмінно працюють, залишаючись наймогутнішими спецслужбами світу. На Кавказі вони контролювали ситуацію із самого початку смути.

 Особливо виділялося ГРУ, традиційно прикріплюючи військових радників до вождів новопроголошених режимів. Навіть розглянута мимохіть ситуація 1992-93 років показує цікаву картину. Так, у штабі національної гвардії Грузії працювали кілька російських офіцерів, відряджених до Тенгіза Кітовані, що охоче користався їхньою допомогою. Те ж саме було у прихильників Звіада Гамсахурдиа – звіадистів, яких консультувала російська військова місія. Аналогічне становище спостерігалося по іншу сторону фронту: командування національної гвардії Республіки Південної Осетії охоче співробітничало з російськими воєнспецами, що пізніше було поставлено у провину тодішньому прем'єр-міністру РЮО Олегу Тезиеву як "використання своїх зв'язків серед офіцерів Генштабу МО РФ". В армії Абхазії була створена спеціальна оперативна група Генштабу МО РФ, що допомагала готувати війська і проводити операції проти Грузії. Не минала російська допомога і чеченські війська Конфедерації народів Кавказу, добровольчі загони якої прибули для підтримки мирних осетин і абхазів. Про долю одного з "польових командирів" розповімо докладніше, тому що він виявився плоть від плоті російської внутрішньої політики і пройшов по всіх крутих сходах спецоперацій ГРУ у Закавказзі. Він живий дотепер і його бойовий шлях ще не закінчений. Правду про нього напишуть дуже не скоро, так що обмежимося фактами: довіреного співробітника ГРУ зі спецоперацій на півдні Росії звуть Шаміль Басаєв.

 

 МЕТКИЙ ПАРУБОК

 Шаміль Салманович Басаєв народився 1965 р. на хуторі Дишне-Ведено, розташованому напроти селища Ведене, на березі ріки Хулхулау. Цей хутір виріс зі слободи російських перебіжчиків, що відбудували для імама Шаміля в період кавказької війни оборонні укріплення навколо столиці імамату і європейський будинок, у якому жив сам імам. Прізвище "Басаєв" досить часто зустрічається не тільки серед чеченців, але й інгушів і осетин. Таким чином, за походженням Басаєв виявилися нащадками етнічних росіян, "прийнятих у чеченство". І хоча родовитістю Шаміль Басаєв не вирізнявся, він усе-таки належав до тейпу Беной, дуже впливовому і поширеному рівним шаром по всій території Чечні. Тейп Беной творить хутори і квартали в містах, даючи місцям компактного проживання характерні назви, що свідчать про кланову приналежність, на зразок Беной-Ведено. Однак Шаміль Басаєв народився не в цій славній клановій цитаделі, а в селищі "нохчийн орсаш" - "чеченських росіян", до того ж, від шлюбу чечена й аварки, так що ні про чистоту крові, ні про знатність мови не йде. А за правилами тейпового ладу питання походження є визначальним у долі молодої людини. Тим, хто "родом не вийшов", у житті доводилося сподіватися тільки на свої сили.

 По досягненні повноліття Басаєв був покликаний до армії. Потрапив у ВПС, у найблатніший підрозділ – аеродромну пожежну команду. Після служби Шаміль з молодшим братом Шервані відправився до Москви і з першої спроби потрапив у Московський інститут інженерів землевпорядкування – цілком логічно для вихідця з гірської Чечні з її "надлишковим сільським населенням" і відсутністю якої-небудь перспективи у великих містах. Однак навчання обтяжувало Шаміля. Енергійна молода людина швидко влилася в "чеченську громаду", що наприкінці 80-х набирала силу в столиці. Наука землевпорядкування була закинута, й у 1988 році Шаміля Басаєва відрахували "за академічну неуспішність".

 З Москви він проте не виїхав, активно включивши в бізнес "чеченської громади" і ставши співзасновником одного з численних у ті роки напівкримінальних торгово-посередницьких ТОО. У цьому сенсі подальша кар'єра Шаміля Басаєва ріднить його з іншою загадковою фігурою чеченського збройного опору – колишнім начальником Департаменту держбезпеки (ДГБ) Султаном Гелісхановим. Обоє вони мали і мають безсумнівні зв'язки з національною мафією в Москві й інших великих містах Росії, і зуміли за період кінця вісімдесятих – початку дев'яностих сколотити власний пристойний капітал, що дозволяє і Басаєву, і Гелісханову приймати самостійні рішення, у тому числі й у політиці. У 1991 році Басаєв уже мав визначений авторитет у себе на батьківщині, куди повернувся і вступив у війська Конфедерації народів Кавказу (КНК), виявивши гарні командирські здібності. На молодого воєначальника відразу звернуло увагу Головне розвідувальне управління Ґенштабу. Басаєва взяли в роботу офіцери ГРУ і не прогадали: через кілька років він став однієї з головних фігур російської внутрішньої політики. Діючи цілком в інтересах Кремля, Басаєв з лідера національного збройного формування перетворився в головного фахівця з нагнітання напруженості в країні, що розумні люди з Москви уміло використовували у великій політиці.

 

 ГЕРОЙ ЧЕЧНІ

 Ім'я Шаміля Басаєва одержало світову популярність після сумно знаменитих подій у Будьонівску 14 липня 1995 року. На тлі трагедії трьох тисяч заручників, їх рідних і близьких, питання доцільності теракту не піднімалося. Басаєв здавався скаженим псом, що діє з незрозумілих злочинницьких спонукань. Росіяни здригнулися і з загостреною цікавістю спостерігали по телевізорах розв'язку кривавої драми. Вона виявилася зненацька мирною. Терористам надали автобуси для проїзду в Чечню, а для трупів 58-ми убитих "бійців за віру" – рефрижератор. Російську сторону на переговорах з бандитами представляв прем'єр-міністр В. Черномирдін. Завдяки його гарантіям, терористам із заручниками був забезпечений безперешкодний відхід і повернення на неконтрольовану росіянами територію Чечні. За операцію у Будьонівску весь особовий склад басаєвського загону був представлений Джохаром Дудаєвим до звання "Герой Чечні". Троє заступників Басаєва одержали орден "Честь нації", а сам Басаєв - чин бригадного ґенерала.

 Росія дивувалася: чому спецназ (в операції брали участь групи "Альфа", "Вега", підрозділу Краснодарського Реґіонального Відділу Спеціальних Операцій, офіцери бригади СпН Північно-Кавказького Військового округу), міліція й армія відпустили терористів? Їм пояснювали, що на першому місці стояла турбота про безпеку заручників. Басаєва прикривали з усіх боків, а він, почуваючи високу підтримку, намагався виконати завдання на совість. У результаті, намічений раніше план прокладки нафтопрово-ду з Азербайджану через Будьонівск в обхід Чечні був відкладений у зв'язку з несприятливою обстановкою в реґіоні. Через півроку виник проект прокладки нафтопроводу через Кизляр, і там відразу ж з'явилася банда Радуєва. Трагедія повторилася, і знову, під гарантію чиновників, терористи виїхали на автобусах, майже без втрат.

 

 Працювати на ГРУ Басаєв почав з 1991 р., коли його чеченський загін КНК готували російські офіцери-десантники 345 полку – для війни на боці Абхазії проти Грузії. На період підготовки бойовикам були привласнені військові звання, а погони самого Басаєва прикрасили три зірочки старшого лейтенанта. У 1992 р. його батальйон взяв участь у грузино-абхазькому конфлікті. Басаєв у короткий термін став заступником міністра оборони республіки і командуючим військами КНК. Пройшовши навчання на базі 345 пдп разом зі своїми братами, а також іншими відомими "польовими командирами" - Русланом Гелаєвим, Хамзатом Ханкаровим, Сайпутдіном Ісаєвим - Шаміль і Шервані Басаєви продовжили бойову підготовку в Афганістані з квітня по липень 1994 року. Тренувалися в таборі моджахедів Ахмада Шах-Масуда, що був ворогом, але, зі зміною політичної обстановки, став союзником Росії.

 

 Повернувшись від моджахедів, Шаміль Басаєв женився на дівчині з поважної абхазької родини Джениа з Гудаутского району. Одруження відбулося по сусідству з 345 парашутно-десантним полком, офіцери якого дивувалися, чому терорист, який перебуває у федеральному розшуку  (в Афганістан Басаєв полетів на літаку, викраденому в аеропорті міста Мінеральні Води), спокійно розгулює на волі. Роком пізніше те ж питання ставили собі мільйони росіян. Після підписання Хасавюртского мирного договору між Російською Федерацією і Республікою Ічкерія командуючий чеченськими Збройними силами бригадний генерал Шаміль Басаєв у грудні 1996 року взяв участь у президентських виборах, на яких набрав 23,5% голосів. Президентом Ічкерії не став, але з 1997 року обіймав посаду віце-прем'єра, а потім – виконуючого обов'язки глави уряду. Однак, робота у новому апараті не склалася і на початку липня 1997 року Басаєв подав у відставку і виїхав у рідне Ведено. Він бравірував своїм "безробіттям", демонстративно займався пасікою і навіть подарував Русланові Аушеву на день народження діжку меду. Разом з Абу Мовсаєвим, своїм другом і колишнім главою чеченської контррозвідки, Шаміль Басаєв відкрив приватну охоронну фірму, але довго займатися адміністративними справами не довелося. Росії знову потрібні були послуги фахівця з нагнітання напруги.

 Обстановка в Чечні розжарювалася з кожним днем. Арабські найманці, серед яких було чимало ваххабітів, улаштували в Ічкерії правдиву релігійну інтервенцію. Спочатку Басаєв робив різкі заяви проти ваххабітів та "іноземної присутності". Пропонує свої послуги Масхадову, щоб "викинути цих арабів" із країни. У своєму пориві він був не самотній – російська контррозвідка також була стурбована "дикими землями", з яких привільно працювали співробітники закордонних розвідок. З Республікою Ічкерія треба було покінчити. Привід для початку війни з'явився 5 березня 1999 р., коли в Грозненському аеропорті просто з літака був викрадений повноважний представник МВС Росії в Чечні генерал-майор Геннадій Шпигун. Відповідні міри Москви не змусили себе чекати. Бунтівливій республіці оголосили блокаду, перекривши залізничне й автотранспортне сполучення до з'ясування долі повпреда. З того дня усі з упевненістю заговорили про неминучу війну.

 

 ВАХХАБІТСЬКИЙ ФАХІВЕЦЬ

 Оточена "санітарним кордоном" Чечня незабаром була відключена від джерел електроенерґії Ставропольського краю. Викраденого генерала невідомі терористи видавати відмовлялися, до того ж з'ясувалося, що ваххабіти готують безприкладну окупацію сусіднього з Чечнею Дагестану. У травні під час обшуку в одному з сіл Казбе-ківського району співробітники УФСБ знайшли "велику пачку свіжонадрукованих бро-шур "Газават, чи Як стати безсмертним", виданих у підпільному книжковому видав-ництві кавказьких націоналістів "Іскра". У 100-сторінковому тексті автор закликає готувати антиросійський ісламський заколот і викладає конкретні кроки по його організації." Автором значився Магомед Тагаєв, якого ще у 70-і було засуджено за антирадянську пропаґанду. У своїй брошурі він затверджував речі потрібні й актуальні для тих, хто хотів почати війну: "Наші задачі конкретні і ясні, як сонячний день. Це державотворення Ісламської республіки Дагестан у складі Кавказької конфедерації … Ми зобов'язані завершити формування повстанської армії Імама не пізніше середини літа 99-го року." Його заклики до війни проти Росії виявилися як не можна більш до речі.

 Ветерани чеченської війни за три роки встигли навчити молоду зміну в тренувальних таборах на кшталт "Кавказу". Закордонні фахівці з досвідом бойових дій на Близькому Сході, вчили нових бойовиків партизанській війні. Як ідеологія був обраний ваххабізм – релігійний плин, що сповідала більшість найманих інструкторів. На чолі їх постали Емір Хоттаб, Абу Абдулла Джафар і... Шаміль Басаєв, що недавно пропонував "викинути цих арабів". У серпні 1999 р. загін Басаєва і Хоттаба чисельністю до 400 чоловік увійшов на територію Цумадинського району. За три дні угруповання російських військ, завдавши значних втрат, змусило його повернутися на територію Чечні і, прегрупувавши сили, увірватися до Ботлихського району з боку Ведено, захопив трохи гірських сел. За три тижні його вибили відтіля, але Басаєв і Хоттаб очолили новий загін у півтори тисячі чоловік, що зайняв гірські кишлаки в Новолакському районі. Таким був початок дивної "війни за віру", у якій представникам непопулярного на Кавказі ваххабізму пропонувалося домогтися відділення Дагестану від РФ, об'єднання з Ічкерією і створення ісламської республіки.

(Хто хоче бути офіцером? Пограємо у войнушку! – стратегічна задачка на розуміння).

 На цьому тлі дивно виглядала пасивність російського уряду, що дозволяє супротивнику обладнати позиції в окупованих населених пунктах, підвозити з Чечні зброю і боєприпаси. Басаєву старалися не заважати, про що наочно свідчить епізод з "добровольцями", які проходять в Москві строкову службу дагестанцями, які стали звертатися до командування з проханням відправити їх на війну.

 Без зайвого шуму активістів, числом 93 чоловіка, укомплектували в окрему роту і направили в Кантемирівську дивізію для проходження бойової підготовки. Відправити обіцяли 1-го вересня, а поки давали випустити пару, ганяючи з тактики і рукопашу. Коли всі терміни вийшли, прийнялися відговорюватися, посилаючись на проблеми з транспортом. Потягнувши ще трохи, повідомили, що в Дагестані і без них вистачає сил. Усе йшло до того, що роту знову розформують. Терпіння добровольців луснуло 6-го вересня, коли один із солдатів побачив по телевізору зайняте бойовиками рідне село, свою матір і плачучу дитину. Зброї зі збройової кімнати брати не стали. Пошикувалися і вийшли на вокзал. Там їх зустріла озброєна автоматами міліція. Підтягли з Наро-Фоминська “ОМОН”. Приїхав військовий прокурор і командуючий Московським військовим округом, що обіцяв розібратися. Непотрібних патріотів повернули в казарму. До Басаєва вони допущені не були.

 

 ХРОНІКА ТЕРОРУ

 Однак від Москви Дагестан далеко, загрози для себе жителі центральних і західних областей Росії (не говорячи про Сибір) не відчували, а тому до початку Другої Чеченської кампанії ставилися осудливо. Тоді і відбулася страшна і загадкова низка терактів, що різко змінили суспільну думку на користь радикальних дій збройних сил РФ.

 31 серпня в Москві в залі віртуальних ігор торгового комплексу на Манежній площі прогримів вибух, еквівалентний 300 грамам тротилу. 1 людина загинула, 39 людей одержали поранення.

 4 вересня у Буйнакську на вул. Леваневського цілком зруйновані два під'їзди шестиповерхового будинку. Потужність вибуху відповідала 100 кг тротилу. 64 людини (з них 23 - діти) загинули, 146 чоловік було поранено.

 8 вересня в Москві вибухом на вул. Гур'янова цілком зруйновані два центральних під'їзди дев'ятиповерхового панельного будинку працівників АЗЛК. 100 чоловіка загинуло, 264 – одержали поранення різного ступеня ваги. Потужність вибухової речовини відповідала 300 кг тротилу.

 13 вересня в Москві був стертий з лиця землі восьмиповерховий будинок на Каширському шосе. Поранених двоє. 121 труп упізнаний, фрагменти 15 тіл довгий час були не ідентифіковані. Потужність вибуху склала приблизно 300 кг тротилу.

 16 вересня у Волгодонську злетіла у повітря вантажівка, що підїхала до будинку 57 по вул. Гагаріна. 13 людей загинуло, 57 одержали поранення. Потужність вибуху відповідала 300-350 кг тротилу.

 Росія жахнулася. Почалася паніка. Чергові міліції не встигали приймати телефонні заяви громадян про підозрілі машини, коробки в під'їздах і "осіб кавказької національності". У Москві багато хто втратили сон, очікуючи смерті – адже підривають уночі! З газет і телепередач стало відомо, що Хоттаб заприсягся на Корані виплатити $50 000 премії за кожну подібну акцію. У такій обстановці початок бойових дій сприймалося як вибавлення. Прем'єр-міністр Володимир Путін закликав "швидко, рішуче, стиснувши зуби, роздушити гадину". Почалися бомбардування і ракетні удари, від яких серйозно постраждав Грозний, зокрема, 4-а міська лікарня.

 

 ЩО ДАЄ ВІЙНА СВІТУ

 Давно відомо, що невелика і переможна військова кампанія – це могутній рушій науки, виробництва й економіки. Війна – це замовлення для величезної мережі підприємств, і чим вона триваліша, тим замовлень більше. I і II Чеченські кампанії дозволили позбутися маси застарілої і зношеної бронетехніки, а також старих боєприпасів, і замість них зробити нові. Одночасно проводилися випробування в бойових умовах сучасних зразків озброєння. Замість знищеної техніки заводи випустили свіжу, з невитраченим ресурсом. Таким чином, одним пострілом з чеченського гранатомета російський політик убиває трьох зайців: робить фінансові уливання у вітчизняний військово-промисловий комплекс, поліпшує життя робітників ВПК і підвищує боєздатність частин за рахунок нової техніки й озброєння. Аналогічно діє Америка. Тільки США традиційно витрачають старі боєприпаси, випробують новинки і навчають армію в далеких країнах, а Росія – усередині своїх границь. Вітчизняний спосіб більш вигідний: транспортні витрати менші, безпека перевезень вища (отже, знижуються шанси, що супротивник переріже комунікації і залишить армію без зброї, їжі і пального), та й контроль над інформацією у своїй країні забезпечується куди краще, ніж за її межами. Є і плюс чисто політичний: внутрішня війна – це в будь-якому випадку не аґресія, а наведення порядку у власному будинку.

 Для політиків у війні більш економічного важливий політичний виграш. А для цього мала кров буває потрібна не завжди. Перша Чеченська війна не для того затівалася, щоб виграти її швидко, а для того, щоб закінчити вчасно, тобто - до виборів 1996 року. І її закінчили – ганебною для Росії Хасавюртською угодою. Друга ж Чеченська війна повинна була вчасно початися. І початися бліцкріґ-ом, по можливості, з мінімальними втратами. Суспільство утомилося від утрат. Тому в боях 1999-го по позиціях бойовиків спочатку довго працювала артилерія й авіація, а тільки потім починався наступ російських військ. Щоб не допустити невдоволення росіян неґативними зведеннями про втрати ЗС РФ у Чечні, був призначений "координатор інформаційних потоків" Сергій Ястржембський, по суті, начальник військової цензури. Зі своєю задачею він справився блискуче.

 Війна зробила свою благу справу для російської політики, економіки і промисловості. Не останню роль у її підготовці зіграв Шаміль Салманович Басаєв – вихованець ГРУ. У своїй книзі "Спецназ ГРУ" Сергій Козлов приводить переконливу добірку фактів на цю тему:

 "Факт перший. Ш. Басаєв ще в пору Абхазо-Грузинської війни мав тісні контакти з ГРУ ҐШ ЗС РФ. В усякому разі, його батальйон спеціального призначення готували по важкому озброєнню і техніці офіцери 345 парашутно-десантного полку, дислокова-ного тоді в Абхазії, а по тактиці, мінно-підривній справі й іншим спецдисциплинам – фахівці ГРУ. Як тепер зрозуміло, готувати ми вміємо.

 Факт другий. Після будьонівських подій Ш. Басаєв перебував у всеросійському розшу-ку, але спецслужби, як стверджували силові міністри, "ніяк не могли напасти на його слід". Подібні заяви смішні й образливі для співробітників цих самих спецслужб, оскільки в той самий час відома О. Масюк брала в нього інтерв'ю. Не допускаю навіть думки, що можливості НТВ перевершують можливості ФСБ чи МВС.

 Шаміль Басаєв, будучи в розшуку, планує приїзд до Абхазії, де він – національний герой, для одруження з місцевою жителькою. Про його наміри завчасно стає відомо офіцерам- десантникам 345 пдп, і про це вони доводять до відома не тільки командування полку, але й органів військової контррозвідки. Однак Басаєв безперешкодно здійснює свої плани, оскільки, щоб уникнути непередбачених дій десантників, їх на час весілля збирають у клубі частини, де розповідають про військову реформу доти, доки наречений не залишає гучне застілля.

 По-моєму, очевидне, що Басаєв потрібний Москві. Для чого? Можливо, як джерело напруженості на Кавказі і в Росії в цілому, яке можна використову-вати за своїм розсудом.

 Факт третій. Непевність Президента і його оточення у своїх силах, страх утратити владу породили тасування прем'єр-міністрів Росії. Для збереження своїх позицій Сімї потрібні були події, що змогли б підняти упалий нижче нікуди рейтинґ Єльцина. Для досягення мети цілком підходить переможна війна за замовленням. Мовляв, ви там, хлопці, “малость пошалітє”, а потім ми вас проженемо, а за це ми вам...

 Терористичним актом цілком можна скористатися як приводом для введення надзвичайного стану, і тоді вже не буде необхідності оглядатися на рейтинґ та інші демократичні штучки.

 Факт четвертий. Російськими спецслужбами в травні 2000 року зафіксована зустріч Шаміля Басаєва і голови адміністрації Президента Росії пана Волошина, у ході якої останній передав "давньому другу всіх росіян" десять мільйонів доларів США. Для чого? Уточнити не пощастило. Але факт мені підтвердили в приватній бесіді по черзі двоє співробітників дуже компетентних органів. Десять мільйонів – сума, цілком порівняна з витратами на невелику війну.

 Факт п'ятий. Ні про яку "чрезвычайку" у даний час мови не йде. Можливо, ті, хто планував, відмовилися від цієї частини задуму, щоб їх не спіймали за руку.

 Факт шостий. У підсумку відомих подій авторитет ваххабітського руху на Кавказі дуже “підмочений”. Російська армія зайняла північну частину Чечні і вийшла до Тереку. Авіація продовжує бомбити територію, ще контрольовану бойовиками. Зміцнюється санітарна зона. Усе це сприятливо позначається на загальнополітичній ситуації в реґіоні. Напрошується несподіване припущення. А чи так погано працюють наші спецслужби, як їм докоряють ЗМІ? Чи не запланована це заздалегідь і добре замаскована акція наших спецслужб, спрямована на виправдання силового рішення проблеми Північного Кавказу?

Факт сьомий в якійсь мірі підтверджує цю думку. Вторгнення бойовиків Басаєва і Хаттаба спостерігали розвідники спеціального призначення, що виконували в цьому районі задачу. Однак керівництво, одержавши цю інформацію від свого развідпідрозділа, наказало в бій не вступати і не перешкоджати просування бойовиків."

 

 Чергова кривава "епоха змін" – наша з вами епоха! – чекає на своїх дослідників. Можливо, вони з'являться дуже нескоро – коли будуть розсекречені закриті зараз архівні фонди. Тоді нащадки, выдповыдно до поточної політичної ситуації, розкажуть світу правду і, наприклад,  назвуть імена паліїв Першої і Другий Чеченських воєн. Передісторія останнього конфлікту породила багато питань, відповіді на які лежать на стику політики і спецслужб.