Положив єси нас поношеніє сусідам нашим, подражнєніє і поруганіє сущим охрест нас. Положив єси нас у притчу во язицех, покиванію глави в людєх. (Псалом 43, ст.14 і 15)

Шановна редакція "Західного Донбасу"! На предмет того, що ваша газетка є органом Української Державної Влади, розташована на території Української Держави, харчується з коштів Українських платників податків і передплатників, позаяк є органом Рад Українських народних депутатів, А ДРУКУЄТЬСЯ ПРИНЦИПОВО І СИСТЕМАТИЧНО МОВОЮ СУСІДНЬОЇ ДЕРЖАВИ, чим порушує чинне Українське законодавство та Конституцію України, - про це вам говорилося вже багато разів без жодного результату. Але останнім часом в вашому "ЗД" друкуються матеріяли, що мають на меті посіяти міжнаціональну та міжконфесійну ворожнечу на теренах реґіона. Це не може не викликати реакції Павлоградської міської "Просвіти".
Так, в числах 91-92 надрукована стаття пані Олени Тищенко "Раскол" під інтрігуючою рубрикою "Полємічєскіє замєткі чітатєля". Оскільки така полеміка була авансована редакцією, мабуть, з метою викликати у читачів обговорення теми, сподіваємося, у керівництва газети вистачить коли не громадянської, то бодай професійної мужності надрукувати без змін, скорочень та доповнень наше послання до українців Західного Донбасу з приводу провокування міжконфесійного зіткнення православних релігійними служителями Московського Патріярхату. Саме в такому аспекті ми вимушені розглядати названу статтю тому, що: в Західному Донбасі всі православні храми є власністю Московського Патріярхату; абсолютна більшість православних віруючих Західного Донбасу відвідують ці храми, не переймаючись питанням, до якого Патріархату належить те чи інше нерухоме майно; мусимо завважити, що питання так званої "міжконфесійної боротьби" межи Московським та Київським Патріархатами є питанням не православної догми, а володіння матеріяльними активами (храми, каплиці, суб'єкти виробництва культових приналежностей, торгівельні площі тощо), а також - питанням невизнання Московським Патріархатом Української незалежності та державності, як і невизнання права українців в їхньому власному домі мати службу Божу державною українською мовою. Якщо для Спасителя "не було ні елліна, ні юдея", то для Московського Патріархата православні обов'язково поділяються на "істінно вєрних вєлікороссов" і "разних прочіх інородцев". Це потверджуємо не ми, а вся історія Москвинів і Московщини. І коли хтось справді бажає відкритої і щирої полеміки, будь ласка. Тільки починаймо не з 1991 року, а від початків: "откуду єсть пашло масковскоє православіє" і як воно все своє існування служить не Богові, а великомосковському шовінізмові. Про це й не тільки - наступна історична довідка.
Дорікаючи Київському Патріархові "нелегитимністю" та залякуючи прихожан відсутністю Божого благословення на священниках УПЦ КП, пані Тищенко, очевидно, або не знає історії виникнення Московської Патріархії, або свідомо замовчує цю історію, по-московському традиційно перекручуючи правду в ім'я зверхності власної ідеології.
Все було б можна пережити, в тому числі і закиди Київському Патріархові про його "некондиційність". Але, питається, ХТО ДОКОРЯЄ?! Чи пані Тищенко не знає історії Московського Патріархату, якому вона так віддано слугує? Ми не казатимем про аґентурну роботу на КДБ священників цієї конфесії, хоча маємо ПЕРСОНАЛЬНІ ДОКАЗИ ЩОДО КОЖНОГО З УСІХ 7000 ПРИХОДІВ В УКРАЇНІ! Ми не говоритимем і про те, що з 1918 року Московський Патріархат є верховною владою так званої "обновленної" церкви, тобто церкви священників, які пішли на співпрацю з більшовиками навзамін тих 200 ТИСЯЧ(!), яких слуги сатани згноїли в концтабарах та вистріляли під час Жахливого Церковного Погрому 1918-1968 р.р. Правдива Російська Православна Церква була і є досі в підпіллі та в еміграції, ніколи не визнавала влади більшовиків і вірні її до останнього подиху боролися проти сіонистських супостатів, мічених Люциперовою печаткою!
Але й не це є найважливішим, що обов'язково треба знати православним українцям, де б вони не були сущі: Московського Патріархату як легальної, законно створеної і ЗАТВЕРДЖЕНОЇ ВСЕЛЕНСЬКИМ ПАТРІАРХОМ церковно-ієрархічної одиниці не було, не є і бути не може!
Після загарбання та знищення 1478 р. Великого Новгорода, а 1510-го - Пскова, з останнього був вивезений учений чернець Філофей, який запозичив з Балкан ідею Третього Риму, переніс її на московський ґрунт: "Два убо Рима падоша, а третій стоіт, а четвертому нє биті!"1. Вперше Філофей подав цю ідею Іванові ІІІ 1504 року, а довершив її лише 1524-го. Митрополит московський Макарій (також новгородець) витратив кілька років, аби розтлумачити вигоди цієї ідеї цареві та боярам. Лише 1589 р. Московська держава і церква офіційно схвалили її та внесли до "Уложоной Грамоти" (саме про заснування Московського патріархату). За Бориса Годунова вже писалося офіційно: "в Богохранімом царствующєм градє, в Трєтєм Рімє".
Але, щоби довести право Москви на спадок Риму, треба було довести спорідненість московських князів з імператорами І чи ІІ Риму. Цією фальсифікацією і займаються чернець Філофей та митрополит Макарій, посилаючись на походження московських монархів від Рюриковичів. Однак останній Рюрикович вмер 1598 року. А князі київські породичалися з усіма європейськими дворами, включно з візантійськими. Посвячення через Київ ставило Москву аж на четверте місце: Рим, Царгород, Київ, Москва. Так самі москвини мусили визнавати Київ старшим, і то не братом, а "матєрью городов русскіх". Отже, ІІІ Римом мав би бути Київ, а Москва - хіба ІV?
Таким чином, московська церква - на 460 років молодша за Українську - сама себе проголосила матір'ю Української і ретельно вишукувала способу позбутися Київського старшинства. І такі способи знаходилися, а коли ні - то фальсифікувалися. Від Філофея до сучасної московської історіографії безапеляційно стверджується: "Шлюб з Софією Палеолог зробив Івана ІІІ спадкоємцем візантійських імператорів, а православна московська держава - після завоювання Візантії турками - стала вождем і основою всього православного світу і всього слов'янства"2.
Насправді ж турки заволоділи Візантією 1453 р. Отже, Візантія вже 19 років не існувала перед шлюбом Софії, а Палеологи жили в Римі. Навіть теоретично Софія не мала жодних спадкових династичних прав. Їх успадкував брат останнього імператора Костянтина Палеолога - Фома Палеолог, який мав двох синів і двох дочок. Його син Мануїл перейшов у магометанство і дістав державну посаду в Туреччині. Таким робом імператорські права перейшли до Андрія. Старша за Софію дочка Єлена вийшла заміж за сербського володаря, але серби й гадки не мали оспорювати візантійський спадок, хоча Єлена була старша за Софію. Причина тривіяльна: за візантійськими законами спадкоємцем міг бути тільки мужчина, і ніколи - жінка.
Андрій Палеолог ґендлював тими династичними правами, наче жид лихвою-бідою, причому двічі (1480 і 1490 р.р.) пропонував їх Іванові Калиті, а той відмовлявся (отже, на ці роки Москва не надавала цьому титулові жодної ваги!). Зрештою, Андрій продав той титул іспанському королеві Фердинандові Католикові. Отак виглядають права Софії Палеолог на спадок Візантії.
У ХVI столітті москвини змінили свій байдужий погляд на спадок Візантії на цілком протилежний і почали доводити ці права. Широко вживаються (як, до речі, й досі!) підробки та фальшування історичних документів: "У Москві почали на початку ХVI ст. перекручувати історичні факти, пристосовуючи їх до своїх політичних потреб".3 Пофальшували й писання Філофея. Філофей писав: "Вся хрістіанская царства приідоша в конєц і снідоша во єдінє царство нашєго гасударя по пророчєскім кнігам, то єсть ромєйскоє царство". Оце "ромєйскоє" писано у всіх старих копіях посланій Філофея. Але після ХVI ст. замість "ромєйскоє" всюди написане "росєйскоє".
Поширити владу Московщини на весь православний світ - давня мета і мрія москвинів. Суздальській князь Андрій Боголюбський руйнує вщент Київ, краде ікону Вишгородської Божої Матері, яка тепер зветься "Владімірской"; його нащадки легко переманюють із знекровленого москвинами та монголами Києва митрополита спершу до Суздаля, а потім - до Москви. І за татарської влади московська церква молиться за монгольського хана і його родину! Зрозуміло, що помонголена Московщина легко розірвала канонічні зв'язки зі Вселенським патріархом. Від тих часів починається історія відходу московської церкви від Вселенських православних канонів.
За цими канонами нових митрополитів наставляє, висвячує Патріярх. Князь Василій ІІІ сам наставив, а московські єпископи самі висвятили 1448 року єпископа Іова на митрополита. Вселенський патріарх та всі православні церкви засудили таке порушення церковних законів і не визнали Іова за канонічного митрополита. Арґументи про падіння Царгорода не годяться, бо Царгород упав 1453, а православний канон москвинами порушено 1448 року, тобто за п'ять років до упадку Костянтинополя. Крім того, мусимо пам'ятати: Туреччина ніяк не зашкодила Вселенському патріярхові та його функціонуванню серед православних церков світу - від 1453-го по 2001-й роки!
У православних церквах новонаставлений єпископ давав обіцянку не визнавати митрополитом нікого, крім призначеного Вселенським патріархом, що було частиною чину висвяти єпископа. По упадку Візантії московська церква додала до тієї присяги слова: "и по повелению государя", тобто митрополита, призначеного Вселенським патріархом і царем разом. А вже 1495 р. текст цієї частини присяги змінюється на цілком протилежний: новонаставлений єпископ обіцяв не визнавати митрополита, призначеного Вселенським патріярхом, а ви-знавати лише призначеного московським царем!4
Іван Лютий був коронований, всупереч праву і православному канону, митрополитом московським. По цьому послали до Царгороду послів з багатими дарунками-хабарами Вселенському патріархові, аби він дав грамоту, де б визнав коронування законним. Патріарх Єремія грамоти НЕ ДАВ, пояснюючи москвинам, що коронувати королів мають право лише два патріархи: Римський (папа) та Царгородський (Вселенський православний), а про митрополитів і говорити годі. Єремія запропонував Московщині прислати свого заступника (екзарха), який іменем Вселенського патріарха наново коронуватиме Івана ІV. Московщина відмовилася.
Отже, патріарх Єремія грамоти не дав, проте в московських архівах така грамота... є! Без дати, в ній виправлені слова, і палеограф В. Регель довів, що грамоту написали й підписали московські урядовці в Москві, ще й пізніше виправляли! Монархіст, москвин до останньої смушки, шовініст П. Мілюков визнає таку грамоту за підробку.5
Всупереч очевидностям цей документ долучили до збірників законів як історичний документ ЗАКОННОСТІ КОРОНАЦІЇ.
У XVI ст. всі православні церкви (крім української) перебували під чужинецькою магометанською владою, були малі і бідні, отже мусили їздити (їздять і донині!) до Москви по грошову допомогу. Навіть Вселенський патріарх. То ж, коли Московщина, настановивши самовладно митрополита, зневажила православні канони, покарати її було нікому і ніяк.
Ось тут і починається найцікавіше про Московський патріархат та його легитимність. (Щоб розуміти відзародкову шовіністичність цієї установи, її відданість загарбницькій сутності московства та залежність від уряду, варто уважно прочитати наступну цитату з літопису XVII століття: "Патриарх Иоким начал учитца, а до того не знал он писания, разве азбуке. Ни церкови, ни чина церковного не знал, понеже был человек служилый и жил в деревни и зайцев ловил, а в церкве в редкий Великдень бывал".6 Цей самий "патріарх" Іоким писав цареві з приводу тодішнього "старовєрчєскава" розколу в московскій церкві: "Аз, Государь, не знаю не старые веры, не новые, но што велять начальніце, то і готов творить и слушать их во всем"7).
Підбадьорена безкарністю з боку Вселенського патріарха, Московщина вирішує заснувати свій патріархат, навіть якщо Всселенський заперечуватиме. Але! Засновувати новий патріархат має право лише Вселенський Собор, а в окремих випадках - Собор усіх чинних патріархів. Добре знаючи це, цар Федір Іоаннович 1586 року надав антіохійському патріархові Іокимові велику грошову допомогу (читай - дав хабара!), коли той приїхав до Москви, і обіцяв дати ще, якщо Іоким умовить ВСІХ ПАТРІАРХІВ ухвалити заснування московського патріархату. Але патріархи НЕ УХВАЛИЛИ! Два роки пізніше (1588) приїхав до Москви за дарунками сам Вселенський патріарх Єремія. "Царь съ бояры" сподівалися, що він привіз жадану ухвалу Собору патріархів, а дізнавшись, що не привіз, вимагали, щоби він сам настановив. Єремія відмовився, йому запропонували залишитися в Москві і стати московським патріархом. І від цього він відмовився. Далі події відбуваються у повній відповідності до бандитсько-рекетирської сутності московства: Вселенського патріарха ув'язнили, повністю ізолювали і півроку вже стару поважну людину марно залякували...
Довелося вдатися до звичної для московських спецслужб справи: фальшування подій і документів, і заснувати московський паріархат окремим державним актом під назвою "Уложоная Грамота". Ця грамота від першого до останнього слова сфальшована, а собору, де начебто "Вселенський паріарх Єремія, Олександрійський патріарх Сільвестр, Єрусалимський патріарх Ніфонт і Антіохійський патріарх Іоким з архиєпископами та єпископами, радили і ухвалили заснувати московський патріархат" - просто НЕ БУЛО! Те, що москвини сплутали ім'я Єрусалимського патріарха і назвали його Ніфонтом, коли насправді був він Софроній, - дрібниця у порівнянні з фіналом цієї історії. Заляканий Єремія відмовлявся підписати фальшивку, аж доки не загрозили москвини, що ВТОПЛЯТЬ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА РАЗОМ З УСІМ ПОЧТОМ. Аж тоді грек підписав і негайно втік додому.
Й справді нелегко повірити. Однак разом з патріархом Єремією перебував у Москві Монемвасійський митрополит Ієротей. Він пише, що Єремія підписав лише під загрозою його втопити, що "Уложоная Грамота" є суцільною брехнею, що МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ Є НЕКАНОНІЧНИМ. Це підтверджує і московський історик митрополит Макарій, що всією працею своєю виправдовує московські шахрайства, але мусив визнати, що в "Уложоной Грамотє" все є вигадкою8. Понад се, докази неканонічності московської патріархії наводять не іноземні, а саме московські, "вєлікорусскіє" історики9.
А тепер, коротко, про правдиві причини появи провокативної статті пані Тищенко. Ця стаття є складовою частиною антиукраїнської, анти-державної діяльності міжпарламентського об'єднання ЗУБР та УПЦ московського патріархату. ЗУБР в Україні запланував і вже втілює у життя низку масових акцій та виступів у ЗМІ на підтримку "православної єдності трьох братніх народів у лоні Московського Патріархату Російської Православної Церкви". (Що воно таке і звідки взялося, щойно вище повідомлено). Найпікантніше в усій цій ситуації, що найактивнішими "штиками", чи то пак - ЗУБРячими рогами, є комуністи і проґресивні соціялісти. Ті самі, чиї "вожді і основоположнікі" Маркс і Лєнін вважали релігію опіумом, видом духовного гноблення, знаряддям визиску народу; комуністів, які вступають у союз з церквою, іменували бовдурами або віслюками, прислужниками чорносотенства. Що ж до практичного ставлення до Церкви, то саме комуніст Лєнін віддавав накази розстрілювати і вішати священників без найменшого вагання.
Отже, висновок: якщо комуністи, проґресивні соціалісти та УПЦ МП злигалися і "хором наїхали" на Київський Патріярхат, "значіт ето кому-нібудь нужно". Кому саме? Московському хазяїну малоросійських перевертнів, нашому одвічному "страшному брату". Навіщо? Бо "У кривавому болоті московського рабства, а не в суворій славі норманської доби стоїть колиска Московщини. Змінивши імена та дати, побачимо, що політика Івана ІІІ і політика теперішньої московської імперії є не лише подібною, але й тотожною10. ...Московська політика - незмінна. Московські способи, тактика мінялися і мінятимуться, але провідна зірка московської політики - підбити світ і панувати в ньому - є і буде незмінною. Московський панславізм - це лише одна з форм московського загарбництва. Метою московського панславізму є не свобода та незалежність слов'янських народів, а знищення всього того, що створила Європа за тисячі років своєї культурної праці. Московський ведмідь загарбуватиме доти, доки знає, що європейські звірі не здатні вчинити опір. Московщина покладається не так на свою власну силу, як на боягузство європейців. Вона залякує Європу і ставить їй якомога більші вимоги, щоб мати потім чим поступитися і тим показати свою поступливість, миролюбність"11. Все це сказав Карл Маркс...

За дорученням Павлоградської "Просвіти" ім.Тараса Шевченка -

Віктор Хвостенко, Леонід Романюк.

Використана література:

1. В. Малинин. "Старец Филофей и его послания".
2. Большая Советская Энциклопедия, стр. 358.
3. П. Милюков. "Очерки истории русской культуры", М. Сперанский "Русские подделки рукописей".
4. В. Малинин, там же.
5. П. Милюков, там же.
6. М. Арцибашев. "Повествование о России".
7. М. Арцибашев, там же.
8. Митрополит Макарий. "История Русской Церкви".
9. А. Шпаков "Учреждение патриаршества в России", Ф. Терновский "Изучение Византийской истории", П. Милюков "Очерки истории русской культуры", А. Бестужев-Рюмин "Обзор событий".
10. K. Marx, "Enthulungen uber die Geschichte der Diplomatie des 18 Jahrhunderts", першодрук - "Free Press", 1858 р., окремим виданням 1889 року коштом доньки Елеонори Маркс, перевидано німецькою мовою в Бухаресті 1964 року.
11. К. Marx, "Merx Versus Russia".

Для кращого розуміння предмету, радимо всім прочитати працю "Московство"

Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /