|
НЕПРАВДИВИЙ ДІАГНОЗ
(відповідь на статтю М.С. Пономарчука)
Почнемо з термінології.
Перше – що таке “діагноз”? Це – визначення ЛІКАРЕМ хвороби за певними,
виявленими ним, ознаками. На підставі діагнозу ЛІКАР призначає ЛІКУВАННЯ...
Якщо ознаки виявлені правильно, то діагноз виставлено вірний, що дає шанс
на правильне лікування і одужання...
Друге – що таке “русофобія”? Це – боязнь Русі або русів. Будь-яка фобія
– це прояв психічних відхилень в організмі людини або групи людей.
Отже, заслужений ЮРИСТ України М.С. Пономарчук у своїй МЕДИЧНІЙ
статті “Диагноз - русофобия” робить висновок про психічні відхилення цілого
народу, який, начебто, боїться якоїсь Русі. Очевидно за текстом, що цей
- (за Л. Кучмою - “з придур’ю”) – народ боїться росіян (бо ж крім них,
з точки зору автора, іншої Русі не було, немає і бути не може!) і “русскго
языка”.
Автор робить помилковий діагноз. Жоден українець НЕ БОЇТЬСЯ росіян і “русского
языка”.
* * *
Що ж насправді відбувається в Україні? Кого ж
насправді хвилює дута, вигадана проблема “утисків прав” так званого “російськомовного
населення”? І у чому правдива причина періодичного збудження цієї теми
деякими представниками політикуму?
Давайте розглянемо спочатку суб’єкти захисників прав “русских на Украине”.
Назвемо основних “радєтєлєй”: КПУ – Компартія України П. Симоненка, СПУ
– Соцпартія (рідне дитятко КПУ) О. Мороза, Партія регіонів В. Януковича,
партія “Трудова Україна” – так і хочеться сказати: Сергія Тигіпка; партія
“Союз”, СДПУ(о) – соціал-демократична партія (об’єднана) В. Медведчука,
“Русский блок”, ПСПУ (партія прогресивних соціалістів) Н. Вітренко...
Переконаний, що переважна більшість читачів і в очі не бачили програм
цих політичних утворень. Але можу запевнити, що їх усіх об’єднює одне:
НЕСПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ВЗАГАЛІ. У програмі, наприклад, КПУ,
і досі є пункт про відродження “союзного государства”, тобто – ЛІКВІДАЦІЮ
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.
Вигадана мовна проблема – лише один із способів. Бо давно відомо – “чия
мова, того й влада”...
* * *
Коли представники всіх названих антиукраїнських
політичних угруповань під час виборів 2004 року репетували про розкол
України на Східну й Західну, мені вже доводилося писати й говорити, що
суспільство, дійсно, розколене. Але не за територіальною ознакою, а за
СТАВЛЕННЯМ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ.
Тобто, більша частина народу ВВАЖАЄ СЕБЕ ГРОМАДЯНАМИ
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. А певна частка, керована і підбурювана політичними
групами, що я назвав вище, НЕ ВИЗНАЛА і НЕ ВИЗНАЄ державності України!
І робить все, що може, аби цю державність – правдиво кажучи – знищити.
Вони мають паспорти громадян України. Вони використовують ті вигоди і
зручності, що їм забезпечує Українська Держава. Вони, пробачте за трюїзм,
споживають продукт, витворений українським суспільством – і де споживають,
тут-таки і гидять, всіляко шкодячи цій державі постати на ноги, набути
самодостатності, самостійно вийти на геополітичний простір і діяти в ньому
наступально, енергійно...
Це у повній мірі стосується і Кравчука,
і Кучми, і навіть деяких фігурантів з оточення Віктора Ющенка, для яких
їхні бізнесові інтереси перевищують інтереси Української Держави...
Наявність громадянства дає не тільки права, але й НАКЛАДАЄ ОБОВ’ЯЗОК служити
тій державі, громадянином якої ти є. Отже, визнавати її Конституцію –
а Конституція України визнана сьогодні чи не найдемократичнішою у світі.
І у найдемократичнішому Основному Законі чорним по білому записано:
Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови
в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської,
інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією
України та визначається законом.
Якщо я – громадянин України, то мене цілком задовольняє викладене формулювання.
Я володію і використовую державну – українську – мову. Я не гірше володію
і використовую за потребою відомі мені мови національних меншин: російську,
польську. І мені ніхто і ніщо у цьому не заважає.
* * *
А тепер наведіть мені бодай один приклад, коли б абітурієнта не прийняли
до ВНЗ через те, що він не українець? Або поясніть мені, чому пісні Руслани
по “Радіо “Самара” транслювали тільки англійською мовою – навіть після
її тріумфальної перемоги на Євробаченні? Чому МАЙЖЕ ВСІ друковані ЗМІ
ігнорують Закон України “Про рекламу” і публікують рекламу російською
мовою? А в Законі України, ОБОВ’ЯЗКОВОМУ ДЛЯ ВСІХ громадян і юридичних
осіб України, записано:
“Стаття 6. Мова реклами
Реклама розповсюджується на території України виключно українською мовою.
Зареєстровані у встановленому порядку знаки для товарів і послуг, логотипи
можуть наводитися мовою оригіналу. В такому випадку іншомовний знак для
товарів і послуг, логотип повинен дублюватися українською мовою.
Знаки для товарів і послуг, логотипи українських компаній наводяться виключно
українською мовою.
Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про рекламу"
(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 8, ст.62)
І через це маю питання й до міської прокуратури, як ОРГАНУ НАГЛЯДУ ЗА
ДОТРИМАННЯМ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ:
- Чому це пряме і відверте порушення закону не викликає з її боку жодної
реакції? Чи закони Української Держави одні для Галичини й Волині, а інші
для Наддніпрянщини?
* * *
Перефразовуючи пасажі спеціаліста з діагностики, дозволю собі такий висновок:
“Периодически просматривая прессу, все чаще в последнее время натыкаюсь
на публикации, а то и целые сборники статей, посвященные проблемам так
называемого «двуязычия» в стране. …Объединяет их только одно: ненависть…»
Об’єднює їх і справді ненависть. Але не до Росії та “русского языка”,
а до України, Української Держави, української мови. І цією ненавистю,
підступністю та облудою бризкають не тільки “Діагноз...” М.С. Пономарчука,
але й аналогічні витвори “таваріщей” Симоненка, Мороза, Вітренко, Медведчука,
Кравчука, Януковича, інших апологетів відродження московської імперії
у тій чи іншій формі...
Леонід Романюк,
громадянин Української Держави.
|