Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /


Районування міста Лозова

Як відомо, населені пункти, розростаючись, починають поділятися на окремі райони, що мають свою специфіку. Інколи такими районами стають сусідні міста, села, хутори, що зливаються із містом, але продовжують жити у назвах, а інколи - у забудові,ментальності жителів тощо.
Лозова не є виключенням. Одразу з моменту виникнення у ній сформувалися дві дуже різні частини: Заруднівка та Авилівка. Перша отримала назву від козацького роду Зарудних, що володіли тут землями і долучилися до розвитку міста (тоді селища). Заруднівська частина міста - мала деревяні тротуари, кінотеатр, крамниці, тут мешкали заможні купці, шляхта, тощо.
Авилівка отримала назву від прізвища поміщиці, що тут мешкала і являла собою контраст до Заруднівки - у бідних хатах мешкали робітники.
Із розвитком міста і поглинанням сусідніх населених пунктів сформувалися інші райони міста. Сучасний поділ є наступним.
Назва Заруднівка не збереглася. Нині цей район називають Центром.
Термін Авилівка авктивно вживається і нині, як серед жителів міста, так і в засобах масової інформації. Цей район досі лишається малопрестижним і являє собою, в основному, приватний сектор. Останнім часом на Авилівці оселилося багато приїжджих - циган, вірмен тощо.
Великим районом Лозової є частина приватного сектору, що має назву Сахалін. Причина виникнення назви невідома. Серед лозівчан він має славу кримінального району міста.
До Авилівки примикають невеличкі райони, теж приватної забудови - Кірпічний (від назви цегляного заводу, руїни якого височать там і досі), а також хутори Лісовський та Герсеванівський.
Від центру в бік ковальсько-механічного заводу тягнеться Молдаванка. Назва була широко вживана в 70-ті - 80-ті роки, нині ж майже не вживається. Звідки вона походить - теж невідомо, якихось молдаванських осель там не було.
За Молдаванкою розташувався Циганський. Межею є відділ МРЕВ. До нього - Молдванка, а далі вже Циганський. Ще за сталінських часів, коли влада проводила експеримент по боротьбі з кочовим способом життя циган, тут було утворене циганське село та колгосп. Проте експеримент цей не здійснився. За свідченням старожилів, незважаючи на погрози й лупцювання керівництва, цигани потихеньку тікали з села. Нині про їхнє існування нагадує лише назва - населений пункт злився із Лозовою і має переважно український склад населення.
Інші райони приватного сектору назв не мають, хоча інколи кажуть "біля стадіону", що означає вулиці, прилеглі до цього спортивного закладу.
Із побудуванням у повоєнний час величезного ковальсько-механічного заводу на місці колишніх пустирів та городів виникає так званий "Житловий масив ЛКМЗ". Проте така величезна назва зустрічається лише в офіціозі. Лозівчани називають його "мікрорайон", "район", "хутір", у 80-х роках ще казали "мікрохутір".
Це досить значний спальний район, через який тягнеться місцевий Хрещатик - проспект Перемоги, котрий жартома називають "Бродвеєм". "Мікрорайон" поділяється на власне мікрорайони - найстаріший Перший та Другий із переважно цегляними п'ятиповерхівками-"хрущобами", деякі із них знаходяться в аварійному стані. Частина Другого мікрорайону (так званий район "Трикутник" - більш нова, має блочні 5-ти й 9-ти поверхові будинки). Цікаво, що самі мешканці цієї частини ("Трикутника") часто відносять цю частину Другого мікрорайону до сусіднього Четвертого. Невеличкий Дев'ятий, що являє собою дев'ятиповерхівки-гуртожики. П'ятий мікрорайон розташовується поруч із місцевою цікавинкою - так званою "Роздягалкою". Це підземний перехід у якому ще з радянських часів часто траплялися злочини. П'ятий район невеликий, складається з цегляних 9-типоверхових та блочних 5-типоверхових будинків.
Досить значним за кількістю населення є Четвертий мікрорайон -майже суцільно блочні 9-типоверхові та 5-типоверхові будинки. Найвіддаленішим мікрорайонм є Третій, котрий за забудовою нагадує Четвертий. Один із 9-типоверхових будинків (№33/а), має лиху славу. Дім побудований на місці колишньої половецької могили, біля нього загинуло кілька людей (викинулися з вікон чи були зарізані).
Найновішим мікрорайоном є невеличкий Шостий - це кілька нових 9-типоверхівок та недобудовані руїни.
Перехрестя доріг (проспект Перемоги та вулиця Супруна), на якому межують Перший, Другий та Четвертий мікрорайони, жителі десь із початку дев'яностих називають "Хрест", відповідно і кажуть: "зупиніть автобус на Хресту", "живе на Хресті" (тобто в прилеглих будинках) тощо.
Як бачимо, порядкові номери мікрорайонів досить дивні - з першого по шостий, а також дев'ятий. Сьомий і восьмий теж мали бути згідно планам, але із початком економічної кризи початку дев'яностих та занепадом ковальсько-механічного заводу - головного спонсора, усі плани забудови були згорнені. Про них нагадують величезні кам'яні примари - дев'ятиповерхові будинки, що ніколи не були закінчені. Цікаво, що біля одного з таких монстрів довгий час іржавів величезний будівельний кран, аж доки якось eночі він із страшенним гуркотом не завалився (на щастя і з ласки Божої нікого не вбивши).
Невеличким районом є також значна кількість двоповерхових будинків біля старого занедбаного парку "Дружба" (що нині має претензійну назву "дендропарк", вочевидь тому, що окрім дерев там майже нічого не залишилося). Ця місцевість називається "Нові будинки". Із цим районом зливається село Домаха, мешканці якого частково урбанізовані.
Стосовно місцевої специфіки. Звісно, не можна казати про якісь величезні відмінності між жителями різних районів міста. Проте певні відмінності є. Так власне "Місто" із присілками та "Мікрорайон", особливо попервах, дуже різнилися. "Місто", як стара частина, заселялося поступово, мало переважно український склад (а за царських часів - і значну кількість єврейського населення). "Мікрорайон" же виник швидко, як типове есесерівське поселення біля промислової новобудови. Його мешканці відрізнялися етнічної розмаїтістю та мали чітко виражену міську специфіку, чого не скажеш про напівпатріархальних (у минулому) жителів міста, що складалося переважно із приватного сектору, близьким до сільського устрою.
Найпрестежнішим районом вважається Центр, а за ним - Мікрорайон. Авилівка, Нові будинки, не кажучи вже про глухі кути на кшталт Лісовського, з огляду на погані дороги, віддаленість, нерозвиненість міської інфраструктури належать до маргінальних районів (хоча, звісно і в таких районах можемо угледіти численні заможні будинки).
Деяка замкнутість районів міста у минулому призводила до конфліктів. Так ще в сімдесятих роках молодь часто влаштовувала бійки між собою - Сахалін та Центр проти Молдаванки із Циганським чи Авилівки. Кірпічний, як невеликий раон, займав власну позицію.
Спостерігалася (у восьмидесятих, а може й пізніше) також напруга між молоддю Міста та Мікрорайону.
На початку дев'яностих років загострення стосунків відбувалося також між мікрорайонівською молоддю. Центрами протистоянь були різні школи. Це пояснюється тим, що для підліткового віку взагалі є характерним поділ на "свій-чужий". Великих конфліктів було принаймні два. Так приблизно 1991-го року з'ясовували стосунки школа №4 (Четвертий мікрорайон) та школа №12 (Перший мікрорайон). "Четверті" поставилися до конфлікту відповідально, зібравши усіх, кого можна. "Дванадцята" ж виставила всього кілька школярів, оскільки старші відмовилися підтримати менших. Коли ж нечисленні захисники честі школи №12 побачили, що на них суне два величезні натовпи ворогів, то просто потікали. Більш серйозним був конфлікт, що стався десь за рік-два. Конфліктуючими сторонами цього разу виявилися Третя (Другий мікрорайон) та Перша (П'ятий мікрорайон) школи. Почалося із якихось особистих конфліктів, а закінчилося бійкою, до якої долучилися випускники шкіл - учні ПТУ. Проти Третьої школи виступили також Четверта, Друга, Сьома. Дванадцята утримувала нейтралітет, але із симпатією до більшості. Напруга все більше зростала, довелося навіть вмішуватися правоохоронним органам, котрі затримали організаторів (один з них пізніше вчинив кілька вбивств).
Звісно, це лише побіжне виділення специфічних рис різних районів Лозової. Проте маємо надію, що дослідження у цьому напрямку буде продовжене. І це не лише банальна цікавість. Знаючи специфіку кожного району, можна розвивати його позитивні і боротися із негативними рисами, значним є естетичний, меморіальний та виховний потенціал - адже кожен район має свої унікальні речі (гарні місця, будинки, де народилися видатні лозівчани тощо). Дуже цікаво (і потрібно) було б скласти детальну карту Лозової (повуличну), де вказувалися б події, пов'язані із цим районом. І дана стаття є одним із кроків у реалізації цього напрямку краєзнавчої діяльності).

В'ячеслав Труш,
Лозівський історичний клуб ім. Дм. Яворницького.