Упівець Олександр Лахман народився 2 серпня 1921 року у селі Дермань -1 Мізоцького району Рівненської області. Батьки, Прокіп і Палажка були бідними, батько деякий час працював на залізниці. Їхній син Олександр мав спокійну вдачу, працював у своєму господарстві.
Село Дермань досить відоме в українській історії - у ньому працював і був похований автор слов'янської граматики Мелетій Смотрицький, тут народилися письменники Борис Тен та Улас Самчук, шістдесятник Мелетій Лахман [1, с.5].
За польських часів у селі діяла "Просвіта", були хата-читальня, мистецькі гуртки, проводилися різноманітні заходи, зокрема шевченківські свята. Згідно польських даних на 1935 рік у Дермані було 26 підозрюваних у належності до ОУН [1, с.3]. Окупаційна польська влада забороняла українські культурницькі акції, кидала людей до в'язниць, п'ятьох дерманців було розстріляно. Проте відомо, що з 1938 по 1939 рік у селі був осередок ОУН [1, с.12].
Після приходу перших совєтів, з кінця 1939 до червня 1941 року, розпочалися масові депортації мешканців села до Сибіру та Казахстану [1, с.7]. Прихід німців, замість визволення, приніс Дерманеві нові масові вбивства та знущання, а тому дуже багато дерманців, зокрема і Олександр Лахман, вступає до лав Української повстанської армії.
З тих часів Олександр згадував наступний епізод. Одного разу упівці відбили у німців стадо корів, великих, небачених у цій місцевості. Німців-погоничів полонили і вкинули до якоїсь ями. Серед повстанців було кілька чеченців, що відстали від Червоної армії. Кавказці швидко перемовилися між собою, пострибали до ями і вмить перерізали усіх німців. Ця жорстокість була досить приголомшуючою для молодого повстанця.
Прихід других совєтів позначився відновленням репресій. В районі Дерманя НКВС застосовували свої сумнозвісні спецгрупи (т. зв. "псевдо-УПА"), з 1944 по 1947 лютувала друга хвиля депортацій - було вислано сотні людей.
Шостого березня 1945 року було заарештовано і Олександра Лахмана. 31 травня того ж року НКВС засудив його до десяти років позбавлення волі у таборах, з конфіскацією майна (статті 54-1а, 54-11 КК УРСР [2]). Батька Олександра, Прокопа, совєти мобілізували на роботу, хату забрали, але його самого не засудили.
Далі були табори Норильську. Спершу Олександр працював теслею в окремому спеціальному таборі "БОФ-строй" [1, с.56, 57]. Серед ув'язнених були й дерманці, котрі часто спілкувалися між собою. Пізніше Олександра Лахмана та його односельців перевели до 3-го каторжанського табору Норильського Горлагу (Государствєний освобождьонний лагєрь), Олександр тепер працював слюсарем на цементному заводі [1, с. 58, 59].
З тих часів Олександр розповідав, що одного разу троє в'язнів пішли до "кума" (оперуповноваженого) і вбили його. Проте чи приймав у цьому участь сам оповідач - невідомо.
Другого лютого 1955 року Олександр Лахман був звільнений. Після таборів мешкав у місті Алєксандровск (Молотовск) Пермської області, де й одружився з Валентиною Петрівною Сірко - теж із репресованих волинян (с. Бегета). Оскільки повертатися у рідні краї було заборонено, поселилися у містечку П'ятихатки Дніпропетровської області, де вже мешкав їхній побратим по засланню на прізвище Шепельчук.
Мали двоє дітей. Частим гостем у них був дерманець, з яким Олександр разом поневірявся у таборах, - Іван Бухало. Після заслання йому також було заборонено проживати у Дермані, тож він оселився на Поліссі.
Серед іншого Олександр Лахман розповідав синові як комсомольці тікали з цілини.
1992 року Олександр Лахман був реабілітований. Помер третього лютого 2002 року у П'ятихатках.

(Записано зі слів сина - Сергія Олександровича Лахмана, мешканця міста Лозова Харківської області. Також використано:
1. "Дзвони Дерманя". (Збірник спогадів та документів). - Рівне: В-во "Азалія" Рівненської організації спілки письменників України, 1998. - 111 с.
Довідка про реабілітацію Лахмана Олександра Прокоповича. Видана Прокуратурою Рівненської області 30 червня 1992 року. Номер 4477 ).