Головна Книгосхов / Толока / Історичні статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Регіон / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Московський патріархат на Присамар'ї / Нумізматика  / Гостьова книга / Форум / Контакт /Дзеркало сайту /

 

Андрій Авраменко

Андрій Авраменко з дружиною Лідією. 1923 р.

Авраменко (Авраменко-Ирій) Андрій Васильович (13 грудня 1893, м. Широке Херсонської губернії, нині смт Дніпропетровської обл. — жовтень 1944, м. Донецьк) — широківський просвітянин, актор, публіцист, громадський діяч. З родини заможного селянина. У Широкому закінчив земську школу, брав участь у роботі самодіяльного драматичного гуртка. 1912 вступив до Київського сільгосптехнікуму, проте навчання перервала Перша світова війна. У 1914 — 1917 — у діючій армії.
     Повернувшись до Широкого, брав активну участь у національному відродженні. Влітку 1917 обирається делегатом Всеукраїнського з'їзду «Просвіти», 1918 делегований на другий Всеукраїнський з'їзд селян. Разом з братом Антоном у 1918 організував гайдамацьку сотню для захисту містечка від денікінців. З 1921 разом з дружиною Лідією Обломієвською працювали акторами театру «Березіль» у Києві. Голодного 1921 в м. Острі на Чернігівщині працював у місцевій «Просвіті», очолював театральну секцію. У 1923—член правління білоцерківської філії творчого об'єднання «Березіль», кореспондент часопису «Плуг і молот» (Біла Церква).
     1923 вперше заарештований у Широкому, але відпущений під розписку про невиїзд. Суд у травні 1925 відклав розгляд справи, але ухвалив утримувати Авраменко під вартою. Звільнений у листопаді 1925. Переїхав до Катеринослава, у 1925 — 1927 — артист української драматичної студії при Дніпропетровському клубі залізничників.
    На початку 1927 очолив студію, поставив «Гайдамаків» Шевченка. Активно друкувався на театральні теми в місцевому літературному часописі «Зоря». Наприкінці 1920-х друкувався в «Українських вістях», які видавав у Франції Ілько Борщак. Від 1927 — у харківському театрі «Веселий пролетар». Зазнав репресій — працював на будівництві Свірської ГЕС у Ленінградській обл. У 1930-х живе в Маріуполі, працює в театрі. Під час окупації Авраменко працював директором Маріупольського театру драми і комедії, який від березня 1942 носив ім'я Т. Г. Шевченка. «Після оголошення цієї постанови, — писала 17 березня 1942 «Маріюпільська газета», — директор театру Авраменко. Прій від імени всієї групи і всіх співробітників театру заявив, що вони беруть на себе зобов'язання високо нести це почесне наіменування».
   На установчих зборах Маріупольської «Просвіти» 16 липня 1942 Андрій Ирій обраний головою Маріупольської «Просвіти». Його заступником став колишній міністр в уряді УНР, в'язень сталінських таборів Микола Стасюк (див.). «Просвіта» в Маріуполі діяла фактично протягом року — з червня 1942 по червень 1943, коли гестапо заарештувало керівників місцевої підпільної антифашистської організації ОУН (М. Стасюк, А. Болгарський, М. Фененко та ін.).
    При Маріупольській «Просвіті», керованій Авраменко, було організовано кілька секцій — історико-економічна, мовно-літературна, драматична, жіноча, української матері та ін. Просвітницьку роль відігравав місцевий український театр. У його репертуарі були «Наталка Полтавка» Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, «Наймичка» Карпенка-Карого, «Пошились у дурні» Кропивницького та ін. Напевне, не без впливу Авраменко усі провідні актори театру належали до «Просвіти». Авраменко досить активно друкується на шпальтах редагованої М. Стасюком «Маріюпільської газети». З жовтня 1942 газета відвела цілу сторінку під рубрикою «Українське культурне життя» постаті видатного режисера Леся Курбаса. А. Ирій виступав зі статтею «Основоположник українського театру «Березіль» Лесь Курбас». Там же вміщено статтю А. Василенка «Театральна молодь і Лесь Курбас (спогади студента)». Поза сумнівом, і ці спогади належать Авраменко, який писав: «Лесь Курбас був для нас, театральної молоді, великим авторитетом, ми вважали його за свого провідника, вчителя. За його керівництва працювати було для нас усіх великим щастям».
    У статті «Театр імени Шевченка» («Маріюпільська газета», 1942. — 8 жовтня. — № 129), написаній у зв'язку з першими роковинами існування керованого ним театру, А. навів низку цифр: «За рік своєї роботи театр (перший концерт 18 жовтня 1941 р.) виготував 10 прем'єр, з них українських 7. Було складено декілька концертових програм, а також 4 пантоміми у постановці німецького режисера пана Леберта.
У цілому за час з 18 жовтня 1941 року до сьогодні організовано 138 вистав і дано 172 концерти, при чому для війська— 109 концертів. Глядачів і слухачів побувало в театрі 152 100, в т. ч. цивільних коло половини.(...). Театр, крім того, крім чистої розваги, знайомить з українською культурою: піснею, музикою, танком, одягом, народніми звичаями тощо».
    Під час війни Авраменко повертається до рідного Широкого. В сусідньому селі організовує майстерню з виготовлення глиняного посуду. Після повернення радянської влади в 1944 заарештований органами НКВС, звинувачений 17 жовтня 1944 у зв'язках з центральним проводом ОУН та організації й керівництві товариством «Просвіта». Невдовзі розстріляний. Незабаром була піддана репресіям і дружина Л. Обломієвська, яку разом з донькою вислали в Талди-Курганську область (Казахстан), де вони були засланцями до 1951, а змогли виїхати з Казахстану лише 1958. Дружина померла в 1979 у Підмосков'ї. А. реабілітований 11 березня 1994.

Літ.: Деркач Валентин. Усе свідоме життя він вболівав за Україну // Червоний гірник. — Кривий Ріг — 1995. — 4 лютого; Деркач Валентин. Сходини на Голгофу // Січеславський край. — Дніпропетровськ — 1996. — № 2 — 4, 6; Чабан Микола. Ав-раменко (Авраменко-Ирій) Андрій Васильович // Українська журналістика в іменах.—Вип. 8. —Львів, 2001. —С. 4 —5.

Микола Чабан, з книги "Діячі Січеславської "Просвіти"

 

    

Дом из кирпича с гаражом там.