Головна Книгосхов / Толока / Історичні статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Регіон / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Московський патріархат на Присамар'ї / Нумізматика  / Гостьова книга / Форум / Контакт /Дзеркало сайту /

 

     Воробйов Гаврило Юхимович (Горобець; 1888 — 1924) — активний учасник Української національно-демократичної революції на Катеринославщині. Народився в сім'ї залізничника-росіянина в Катеринославі. Освіту здобув в Катеринославському комерційному училищі (з 1904). Його старший брат Василь навчався в цьому закладі в 1901 — 1911, молодший Микола вступив до нього в 1905. Після закінчення училища Воробйов продовжував навчання в Київському політехнічному інституті. Схоже, родинною традицією у Воробйових було навчання в комерційному училищі, а згодом — у Київській політехніці.
    За спогадом Панаса Феденка, брати Воробйови були українізовані українською стихією ще напередодні революції. Говорили такою доброю мовою, як мало хто з «расових» українців. Воробйов перебував під таємним наглядом жандармів: у січні 1916 начальник Київського губернського жандармського управління таємною телеграмою терміново повідомляв свого катеринославського колегу: «вследствии
выезда известного Вам студента Киевского политехнического института Гаврилы Ефимова Воробьева из города Канева, где он находился на строительстве моста, неизвестно куда, — прошу сообщить мне, не прибыл ли он в гор. Екатеринослав». 20 січня з Катеринослава повідомили — Воробйов не прибув.
    З початком революції 1917 Воробйов повернувся до Катеринослава. Як представник Катеринославського осередку УСДРП, делегат від українського пролетаріату міста Воробйов брав участь у роботі Всеукраїнського робітничого з'їзду в Києві 4 — 26 липня 1917. З'їзд, на якому 300 делегатів представляли близько 40 тисяч українських робітників, обрав Всеукраїнську Робітничу Раду, до складу якої було включено Воробйова, як складова частина Робітнича Рада війшла до Української Центральної Ради. Та на засідання УЦР Воробйов не потрапив жодного разу. Головним полем його роботи залишався Катеринослав. За списком УСДРП був обраний до «демократичної» міської думи Катеринослава (серпень 1917).
    У міській управі Воробйов працював у військовому відділі. Необхідність протистояти московській більшості міської думи змусила фракцію УСДРП перейти до співпраці з іншими українськими партіями і організаціями. Відповідаючи на закид гласного від об'єднаної єврейської соціал-робітничої партії Епезбаума щодо світогляду І. Труби, Воробйов виявив повну підтримку української програми.
     Брати Воробйови були організаторами Вільного Козацтва серед пролетаріату Катеринослава. 25 вересня 1917 на зборах українських робітників міста було створено перший відділ Вільного Козацтва. Кошовим отаманом обрано Воробйова. На засіданні міської думи 28 вересня Воробйов, повідомивши про створення «української Червоної Гвардії», запропонував використовувати Вільне Козацтво для охорони передмістя, замість скорумпованої міліції. На засіданні 23 жовтня 1917 Воробйов зачитав резолюцію УСДРП Катеринослава щодо політики Тимчасового уряду до Ген. Секретаріату: «Екатеринославская городская дума находит действия Временного правительства нарушающими права нации и решительно протестует против такой политики Временного правительства в Украинском вопросе». Катеринославська дума більшістю голосів прийняла українську резолюцію.
   У грудні 1917 В. включено до списку кандидатів на Українські установчі збори (вибори не відбулися). На останніх у 1917 зборах міської думи (28 грудня), які відбулися під час боїв за владу над містом, з українців були присутні тільки двоє — Воробйов та Ісаак Мазепа.
    Під час боїв, що охопили все місто, Вільне Козацтво виявилося небоєздатним і було роззброєне. Микола Воробйов був доповідачем від УСДРП на Українському селянському з'їзді в Катеринославі 18 січня 1918. А 4 квітня 1918 після тривалого бою під Кам'янським (нині Днєпродзєржинск), загони відродженого Вільного Козацтва увійшли до Катеринослава. За ними до міста увійшов австрійський 12-й корпус. Влада в Катеринославській губернії перейшла до кошів Вільного Козацтва і військових комендатур австрійців.
     За планом реорганізації Вільного Козацтва, затвердженим Радою Народних Міністрів УНР 23 січня 1918, почали створюватися полки — паланки, які підпорядковувалися губернському Кошу. Катеринославський Кіш очолив Воробйов. Між Вільним Козацтвом і австрійським командуванням відразу виник конфлікт: австрійці самочинно встановлювали реквізиції, на що, як вказував Кошовий отаман Катеринославського Кошу, вони не мали права. Місцева влада теж неприхильно поставилася до відновлення українського контролю в губернії. Начальник телеграфних майстерень навіть відмовився ремонтувати автомобілі вільних козаків Самарської паланки (отаман — Ф. Сторубель). У справу довелось втручатися Кошовому. Після гетьманського перевороту, Вільне Козацтво на вимогу австро-німецького командування, було роззброєне. Брати Воробйови — заарештовані. І. Мазепа згадував, що широких арештів козаків вдалося запобігти, влаштовуючи їх до охорони залізниць, зберігаючи таким чином кадри майбутніх українських військ. Восени 1918 Вільне Козацтво на Катеринославщині відродилося як Український республіканський кіш, що стояв на платформі УНР, отаманом став Гаврило Воробйов, Миколу Воробйова призначено заступником отамана республіканських військ.
    За Директорії в губернії Вільне Козацтво під командуванням Воробйова брало активну участь у боротьбі за владу над містом, в якому відбувався своєрідний «парад властей». Сучасник так змальовував картину Катеринослава восени 1918: «Со всех сторон горят неугасимые костры власти, и обыватель, хотя и произведен в гражданина, мечется между ними, потеряв голову... Губернский староста, он же главнокомандующий — первая вдасть. Власть сия призывает к верности киевскому правительству, а непокорным угрожает карами. Кошевой атаман Воробьев — вторая власть, представитель Директории, которая гетьмана обьявила вне закона, а всех поддерживающих киевское правительство — изменниками. Командир Добровольческого корпуса Васильченко — третья власть... Четвертая — городская дума, которая гетьмана не признает, петлюровцев не одобряет, большевиков побаивается и ничего не делает. Пятая — губернский комиссар, которьій никого еще не завоевал и никому не угрожает, но, надо думать, проявить себя не замедлит. Шестая — надвигающаяся Цикука [ так іронічно називали Виконавчий комітет КП(б)У ] с Квирингом и Авериным во главе. Зта власть вообще никого не признает и норовит разогнать старосту, комиссара, корпусного командира, думу и петлюровцев... Итого, «власть властей», каждая из которьіх считает себя единственно авторитетной». («Приднепровский край». — 1918. — №6611).
Вільне Козацтво брало участь у всіх збройних акціях української влади: 19 жовтня роззброєння гетьманської варти. 6 — 7 грудня — ліквідація 8-го Українського офіцерського корпусу, який на той час присягнув на вірність командуючому Добровольчою армією генералу Денікіну.
  Останньою звісткою про перебування Воробйова у Катеринославі стало повідомлення, надруковане в «Приднепровском крає» 10 грудня 1918: «Приказом Центрального Штаба Директории Г. Горобець назначен начальником дипломатического отдела при Директории». Подальшої інформації про долю Воробйових неїдено. За спогадами П. Феденка, Гаврило Горобець став жертвою більшовиського терору в Києві у 1924, молодший кола загинув під Могилевом на Поділлі навесні 1920 в чині старшини армії Української Народної Республіки.

 

(Стаття про Г. Воробйова написана у співавторстві з Ю. Пахоменковим).

Микола Чабан, з книги "Діячі Січеславської "Просвіти"