Головна Книгосхов / Толока / Історичні статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Регіон / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Московський патріархат на Присамар'ї / Нумізматика  / Гостьова книга / Форум / Контакт /Дзеркало сайту /

На превеликий жаль у цьому матеріалі не докладно описана участь Ф. Сторубля у національно - визвольній боротьбі.

Федір Сторубель

Федір Сторубель 1936 рік.

     Сторубель Федір Хомич (1884, с. Мануйлівка Новомосковськом повіту Катеринославської губ., нині у складі Дніпропетровська — 24 жовтня, 1938 Дніпропетровськ). Походив з селянської родини. Близько 1909 його обрано голвою Мануйлівської «Просвіти». Членом Катеринославської «Просвіти» з 2 березня 1913. Завдяки йому успішно збудовано і освячено наприкінці 1910 власний будинок Мануйлівської «Просвіти» (автор інженер Іван Труба), пожертви який збирала вся Україна. І хоча Сторубель мав лише нижчу освіту, це була колоритна національно свідома постать. «Сторубель був здоровий козарлюга, енергійний, завзятий, — згадував видатний український історик Дмитро ,Дорошенко, який добре знав Сторубля по Манлівській «Просвіті». — Ми згодом з і близько зійшлися і покумалися — я хрестив у його дитину. Він мав шматок поля, город, і, крім того, ще працював як слюсар у майстернях».

Хата Федора Сторубля в Мануйлівці, тепер АНДР м. Дніпропетровська


     Пишучи спогади через багато років на чужині, Дмитро Дорошенко помилково назвав Сторубля — Хомою і описав поїздку останнього на Шосте Січове свято в Снятині в липні 1912: «Хочу ще пригадати тут, що літом 1912 або 1913 р. (не можу точніш згадати) відбувався в Галичині «Січовий З'їзд» — здається, в Іспасі на границі з Буковиною (точніше, в Снятині — М. Ч.), — Катеринославська просвіта», щоб зробити щось приємне голові Мануйлівської філії Хомі Сторублеві й подякувати йому за його працю, асигнувала кошти на його подорож до Галичини на той з'їзд. Поява гостя-селянина з Наддніпрянської України зробила на з'їзді певну сенсацію. Випадок хотів, щоб я зустрівся з Сторублем у дорозі... їхати треба було через вузлову станцію Жмеринку. Яке ж було моє здивовання, коли в Жмеринці ввійшов до вагону Хома Сторубель у своїм синім каптані й сивій шапці! Це він їхав до Галичини. Я трохи полаяв його за неконспіративність — кожен в Галичині зверне увагу на його козацьку постать в такім убранні, — але він пояснив, що іншого убрання в нього не було(!!!) Одначе всяка конспірація була ні до чого. Про Сторубля писала вся галицька преса і містила його фотографію, де він був знятий поруч з К.Трильовським та іншими керманичами з'їзду як «гість з Запорожжа». Ми проїхали пару станцій вкупі — на станції Деражня я з Русовим висідав. Я ще надавав Сторублеві кілька практичних порад щодо переїзду кордону і щодо Львова, і ми попрощалися», — закінчив свою розповідь про Сторубля Дмитро Дорошенко. Нам пощастило розшукати пропам'ятну книгу Січей «Гей, там на горі «Січ» іде!», видану на Заході 1965 і перевидану в Києві 1993. Там на сторінці 50 вміщено фото, про яке писав Дмитро Дорошенко: «Комітет Шостого Січового свята, що відбулося 12 липня 1912 р. у Снятині». На почесному місці на знімку — наш земляк Сторубель. І в тексті знов-таки наголошується, що «найдорожчий нам гість з Запоріжжя», делегат «Просвіти» з села Мануйлівка Катеринославської губернії Хома Сторубель» (слідом за спогадами Дмитра Дорошенка Федора Хомича знов названо Хомою. Та це не міняє суті). До речі, і колега Сторубля по «Просвіті» Т. Митрус у своїй повісті «Напровесні (Історія одного просвітнього товариства на селі)» (1912) вивів Федора Хомича під іменем Хома Тисячний. Звичайно, Сторубель з 1907, вірогідно, член партії есерів - перебував під пильним оком жандармів, котрі стежили навіть за безневинними «ялинками», які він влаштовував для мануйлівських дітей. Дивом його не ув'язнили під час масових арештів кінця листопада 1915. Але очолювану ним філію «Просвіти» в Мануйлівці, як і основну «Просвіту» в Катеринославі, царські власті в лютому 1916-го все ж таки заборонили...
       Царський режим доживав останні дні. З початком Лютневої революції 1917 Сторубель. у вирі відродження національного життя. А оскільки кадрів було мало, то йому доводиться встигати скрізь. Вже у березні 1917 його обрано до губернського виконавчого комітету — «від робітників і селян, які увійшли до українського об'єднаного комітету». Тієї ж весни Сторубель. входить до складу Центральної Ради, обраної на Всеукраїнському національному конгресі 8 квітня 1917. Він також у числі делегованих від українських губерній до Всеросійсь- ких установчих зборів. 10 травня 1917 С. у складі делегації Центральної Ради мав вирушати до Тимчасового уряду, і тільки в останній момент склад делегації, як свідчать архівні докум- енти, був змінений, тому до російської столиці він не поїхав.
     Але у нього вистачало роботи в Січеславі. 13 серпня 1917 у купецькому клубі (нині вулиця Дзержинського, 23) відкрився Другий губернський з'їзд Селянської спілки. З'їзд був непростий — треба було переконати консервативну частину селянства у необхідності будувати власну державу, для чого необхідно на тому етапі підтримати ідею автономії України. С. першого ж дня обрали головою з'їзду. Але знайшлися незадоволені вибором, незначна їх частина демонстративно покинула зал, заявивши, що не хоче брати участі в роботі з'їзду. Після цього, читаємо у звіті газети «Народная жизнь», голова з'їзду запропонував зібранню піти і закликати їх взяти участь в роботі, що й було зроблено. «Бунтівники» повернулися, включив- шись у роботу. Наступного дня всі порозумілися і винесли одну надзвичайно позитивну резолюцію про приєднання до Української Центральної Ради. («Народная жизнь». — Катеринослав. — 1917. — 17 серпня). У коментарі тієї ж газети відзначалися: «Наше катеринославське селянства) на своєму Другому з'їзді... стало на твердий грунт по двом справам: перше - щодо свого погляду на автономію України, а друге — щодо своєї організації» Після закінчення з'їзду голові Сторублеві була винесена велика подяка за його наполегливість у веденні з'їзду.
     Коли національній революції в Україні потрібен був захист і стали повсюдно створюватися загони «Вільного козацтва», Сторубeль стає одним з отаманів козацтва. Як свідчать архівні документи, Сторубель обраний отаманом «Вільного козацтва» на з'їзді «Вільного козацтва» Новомосковського повіту (включав слободи Кам'янка, Мануйлівка, Одинківка і Підгородне) у жовтні 1917. В архівах збереглася копія листа отамана Самарської паланки (зі штабом у с. Мануйлівка) Сторубля від 13 квітня 1918 до отамана «Вільного козацтва» Катеринославсь- кого коша Г. Воробйова. Сторубель. скаржився на дії начальника Нижньодніпровських теле- графних майстерень за замішкання з ремонтом автомобілів, які належали паланці «Вільного козацтва» — панцерника (броньовика) і авто «Рено». При тому посилався на телеграфну заборону на ремонт цих машин від начальника Катерининськоїї залізниці.
    У музеїї Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (єдиний районний музей на території міста, створений В.Дубовіжом) наведено уривок зі спогадів старого більшовика П. Солонухи. Цей син полтавського козака, червоногвардієць, воював проти; незалежної України. Він згадував: «У 1919 мене заарештували петлюрівц, допитували в штабі, посадили в підвал з вироком розстріляти. Чую хтось спускається, підходить до дварей.— Петре, ти тут? — пізнаю голос Сторубля. Відчиняються двері, на порозі стоїть він таки:
— Ти мене в 1917 врятував, коли ваші хотіли мене стратити. Тепер я рятую тебе. Іди і переховуйся...».
     У роки так званої громадянської війни Сторубель обирається членом правління Катеринославського Союзу Споживчих товариств. В архіві його онука Ігоря Вигкого, який мешкає в Москві, зберігається «уповноваження», видане Сторублю 6 липня 1920: «Цим уповноважуємо Члена правління Катеринославського Союзу Споживчих Товариств т. Хведора Хомича Сторубля робити закупки хліба по Новомосковському повіту Катеринославської губернії і направляти його на склад «Спожи Владу, громадські інституції та іх членів (Споживч. Т-ва) прохаємо допомогати т. Х.Сторублеві, власноруч підпис якого свідчимо, в його роботі. Закупки хліба і вивіз його з сел на склади Споживача дозволяється Катеринославським Губпродкомом тому, що хліб цей закупляється для лікарень Катеринославщини. Голова правління, секретар».
    Цей архівний документ підтверджує і газетна інформація: «Для закупки хліба на поставку Губздравові правлінням (Споживача) делегований на Новомосковський повіт член правління тов. Хв. Сторубель». («Український пролетар» — Катеринослав. — 1920. —. 21 лютого. — Ч. 25).
     Звісно, пробачити «націоналізм» Сторубля радянська влада не могла, через що він піддається арешту у 1918 і 1927. Однак на його подальшу долю при радянській владі мало вплив те, що за царату він був знайомий з Григорієм Петровським («разом робили революцію, дід переховував його», — згадує онук Віктор Олексійович Сторубель), який, будучи при владі в 1920 — 1930-х, певне, гарантував безпеку Сторубля і його не чіпали. Але коли Петровського самого усунули з посади голови ВУЦВК (всеукраїнського старости) — сталося це формально в липні 1938-го, а фактично ще раніше — настала черга й Сторубля
     У першому шлюбі з дружиною Катериною Сторублель мав трьох синів: Олексія
(1906 — 1963), Петра (1908 — 1965) і Миколу (інваліда). Доля першої дружини трагічна: вона загинула під час громадянської війни (чи не під час німецької окупації). У другому шлюбі Сторубля був одружений з 12 вересня 1922 з Варварою Миколаївною Поповою-Сторубель, 1896 року народження, педагогом, в 1920-х — директором початкової Мануйлівської школи ім. Бориса Грінченка. 1926 у них народилася дочка Леся. Вони мешкали на вулиці Грінченка, 112, а наприкінці 1920-х помінялися з Коржами хатами й стали жити на вулиці Луговській, а з Луговської помінялися на Замісткову. Потім виїхали до Полтави, де Сторубель. обіймав досить високу посаду заступника уповноваженого обласного заготторгу по Полтавській області (теж заслуга — Петровського). У 1938 він мешкав у Полтаві по вул. Сінній, 1. Згадує племінник дружини Сторубля лікар Юрі Попов:
  — Я його не пам'ятаю, бо його розстріляли, коли я тільки народився. Прої про нього кілька разів розповідав мій баті ко Феоктист Миколайович. Дочка його Леся навчалася в медичному інституті. І коли довідалися, що її батько «ворог народу», з інституту її виключили. Мій батьі після розстрілу Федора Хомича удочерив Лесю. Проте в інституті її не залишили. Тому вона все життя й працювала у підвалі (прала та прасувала халати в лікарні).
   В офіційному листі з Полтавсько СБУ і, певне, в його справі значиться, що заарештували Сторубля З березня 1938 у Полтаві. Але його рідні онуки розповідають про інші обставини арешту. Сторубель приїхав до Дніпропетровська з Полтави, бо в ньо тут народився онук Володимир (1938 1993). Отже, він був на родинному святі з цієї нагоди — так ось прямо з двору його і забрали. Вже після війни донька Леся клопоталася про реабілітацію. Його реабілітовано у серпні 1960.
   У Дніпропетровському історичному музеї, за спогадами онуків, у 1970-х єкспонувалася тачанка, на якій начебто напис, що це тачанка Сторубля. Це подвійно цікаво, бо в тогочасній пресі були зовсім інші оцінки Сторубля. Так, у нарисі В. Вихрова «Матрос из легенды» («Приднепровский мєталлург». — 1969. — 4 листопада) йшлось про матроса М. Кузнецова і про те, що в громадянську «наголову бьли разбитьі отряд Чернобаева в Одинковке и банда отамана Сторубля, удерживавшая мост через Самару». Навіть таку тенденційну публікацію беріг онук Віктор Сторубель.

Микола Чабан, з книги "Діячі Січеславської "Просвіти"