Головна Книгосхов / Толока / Історичні статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Регіон / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Московський патріархат на Присамар'ї / Нумізматика  / Гостьова книга / Форум / Контакт /Дзеркало сайту /

 

Антін Синявський

СИНЯВСЬКИЙ А. С.

Синявський Антін Степанович (12 липня 1866, Біла Церква (за іншими даними — с. Скрагалівка) Київської губ. — 2 лютого 1951, Сімферополь) — політичний і громадський діяч, історик, економіст, педагог. Член Катеринославської «Просвіти»: 30 березня 1908 на пропозицію голови ради Липківського, Синявського разом з дружиною Ніною обрали довічними членами товариства. Синявський походив зі старого священицького роду. Батько — Стефаній (1831 — 1927), протоієрей, магістр теології, мати — Катерина (1846 — 1931).Синявський отримав освіту в Києві: 1876 — 1885 — І гімназія, 1885 — 1889 — історико-філологіч-ний факультет університету св. Володимира. В університеті зближується з В. Антоновичем, зі «школи» якого виніс свій інтерес, захоплення, любов до української історії, археології. Вогонь, запалений Антоновичем, горів у душі Синявський ціле його довге життя.
       Саме тут Синявський. навчився громадської і політичної праці, участь в якій він брав довгі десятиліття й живий інтерес до якої зберіг до смерті. В університеті С. захоплюється ідеями М. Драгоманова, що позначилось на подальшому житті історика. В серпні 1889 київські драгомановці були арештовані. Хоч це не завадило Синявському отримати диплом про закінчення університету, однак працювати за фахом він не міг. У листопаді 1889 С. відправлений на заслання до Шенкурська, та за клопотанням київських професорів В. Антоновича і В. Іконникова до голови Російського археологічного товариства графа Уварова, строк заслання було скорочено для закінчення освіти. Після невдалої спроби закінчити університет у Москві, Синявський переїздить до Одеси. Склавши екзамен з природничих наук у Новоросійському університеті, С. отримав звання вчителя гімназії з географії.
     У 1893 прослухав курс юридичних наук, працював викладачем географії в юнкерському училищі. З вересня 1894 почав викладати в комерційних училищах, підпорядкованих Міністерству фінансів. Протягом 1893 — 1896 С. бере активну участь в роботі Одеської Громади, друкується в органі УРП «Народ», в «Зорі», під псевдонімом А.Скаргалюк читає лекції з історії й економіки, переважно для пролетаріату. За встановлення контактів з робітниками 29 травня 1896 С. був арештований і висланий до Томська з забороною жити в столицях і університетських містах. Однак з 1899 С. працював в учбових закладах на території Польщі. На 1901 він був директором комерційної гімназії в Білостоці. За допомогою земляка, директора департаменту торгівлі й промисловості В. Ковальова, С. став співробітником Катеринославського гірничого інституту (відкрито 1899). У квітні 1901 Синявського затверджено директором комерційного училища в Катеринославі. Згідно з царським указом, його переведено до Катеринослава з Білостока 1 червня 1901. Хоча сам Синявський розглядав перебування в Катеринославі як вимушене і тимчасове, не маючи наміру «замуровувати себе» тут (з листа С. до Д. Яворницького від 24 лютого 1902), саме ці роки (1901 — 1917) стали зоряними в його житті. Розпоряджаючись значними коштами, Синявський запросив архітектора Д. Скоробогатова до будівництва училища (тепер тут міститься Дніпропетровська обласна рада). За спогадами Д. Дорошенка, якого Синявський, за порадою Є. Чикаленка, запросив викладати історію, С. «був людина дуже енергійна, з великим розмахом і любив у всьому пишність. Він вибудував для своєї школи... величавий будинок, справжній палац — такого я ніде не бачив на Україні і в Росії».
      Синявський . намагався залучити до викладання в училищі свідомих українців; у різний час у нього працювали Д. Дорошенко, Д. Яворницький, Є. Вировий, В. Петру-шевський, Гр. Черняхівський, І. Труба та ін. С. був одним з організаторів Наукового товариства при Гірничому інституті (засноване в травні 1901), в якому працював в історичній секції. Як представник товариства С. брав участь в роботі XII археологічного з'їзду в Харкові (1902), був одним з організаторів XIII археологічного з'їзду в Катеринославі (1905).
      Синявський — один з засновників археологічного і археографічного вивчення минулого Придніпров'я, видатний знавець історії Південної України, організатор колекції музею ім. О. Поля (відкрито
1902, зараз Історичний музей ім. Д. Яво-рницького). С. був ініціатором подання клопотання про відкриття в Катеринославі Архівної комісії (1903 — 1916), очолив її роботу (як заступник голови, яким номінально був губернський пред-водитель дворянства М. Миклашевсь-кий, а згодом М. Урусов), був редактором «Летописи Екатеринославской Уче-ной Архивной Комиссии» (1 — 10 тт.). За пропозицією С, на засіданнях комісії розглянуті питання про охорону могили кошового отамана І. Сірка в с. Ка-пулівка, поховання козака Л. Глоби в Міському саду (зараз Парк ім. Глоби). Як делегат комісії С. брав участь у роботі XIII археологічного з'їзду (1905), де очолив IX секцію — археології і архівознавства. С. співпрацював з гірничим відділом Варшавського політехнічного інституту, виконував обов'язки професора Катеринославського гірничого інституту. Синявського (єдиного з катеринославських українців) обрано до міської думи.
     Під час революції 1905 — 1907 С. — один з організаторів Селянської спілки в губернії, вчительського товариства. В березні 1906 він був арештований, в квітні 1908 Харківська Антін Синяеський. судова палата винесла вирок у цій справі. Репресії не вплинули на політичну діяльність Синявського, хоча зовні він демонстрував лояльність до уряду. С. увійшов до Катеринославської організації ТУПу (Товариство українських поступовців — позапартійна організація, створена 1908, з 25 березня 1917 — партія соціалістів-федералістів (УПСФ), до якої належали В. Біднов, Є. Вировий, І. Труба, І. Рудичев, Ю. Павловський, Н. і Д. Дорошенки).
    У роки Української революції (1917 — 1920) С. активно працював у різних політичних і громадських об'єднаннях. У березні 1917 його обрано до складу Воєнно-революційного бюро в губернії, призначено головою комісії з ліквідації губернського жандармського управління. За спогадами С, виявлення таємних агентів охранки було ризикованою справою. На згадку про виконання революційних доручень у С. залишилися поранення лівої руки і правої ноги.
    12 березня 1917 С. виступав на українському вічі у кінотеатрі «Колізей». Він підтримав ідею про створення власних військових сил, спираючись на славну спадщину та традиції запорозького козацтва. В листі до голови української громади в Петрограді П. Стебницького, в квітні 1917, С. окреслив коло своїх обов'язків: «Тут ми працюємо в об'єднаному комітеті, видавничій спілці, «Просвіті», радикально-демократичній партії, — мусив робити виклади, виступав кілька разів на мітингах. Нове життя — нові форми боротьби за своє право».
       Синявський був одним з ініціаторів створення Української губерніяльної ради (УГР), яка мала представляти інтереси українців перед російською владою. На загальних зборах «Просвіти» 15 квітня 1917 Синявський підтримав скликання І Українського губернського з'їзду (21 — 22 травня 1917). До складу тимчасової Ради УГР, яка готувала з'їзд, Синявського було обрано від «Просвіти». Хоч він і не увійшов до складу нової УГР, але був пов'язаний з нею: в червні 1917 від імені УГР вітав відкриття губернського вчительського з'їзду. Як представник УГР, Синявський увійшов до складу губернського земства (на зборах 27 червня 1917), в якому очолив економічну комісію, був обраний до біржового комітету та комісії з перегляду справи спадщини С. Колачевського. На засіданні міської думи 21 липня 1917 Синявський разом з представниками УГР Ю. Павловським і І. Трубою, рішуче висловився за визнання зверхності в краю влади Української Центральної Ради. Від Української групи С. обрано кандидатом у члени комісії з виборів до міської думи.
    Протягом серпня — грудня 1917Синявський був гласним нової «демократичної» міської думи. Синявський — один з організаторів Українського Національного клубу в Катеринославі (1 листопада 1917). С. брав участь в повітових курсах з українізації, організованих «Просвітою», як лектор з політекономії (в Павлограді, липень 1917; в Катеринославі, листопад 1917). В серпні 1917, коли постало питання, де розташувати першу в місті українську гімназію, С. дав згоду відкрити її при комерційному училищі, яке тоді знаходилося в будинку Хрінникова по Проспекту, 101. На відкритті гімназії С. пожертвував 30 крб.
    У листопаді 1917 Синявського обрано професором Кооперативного інституту в Києві з економічної географії. Влітку 1918 С. очолив департамент середніх шкіл при Міністерстві народної освіти та мистецтвУкраїнської держави. В червні 1918 Катеринославське вчительське товариство передало Синявському доповідь І. Труби з питання дерусифікації середньої школи.
     Разом з урядом Директорії Синявський залишив Київ на початку 1919.27 лютого 1919, разом з літературознавцем Л. Білецьким та мистецтвознавцем В. Січинським, він виступив на відкритті Українського клубу в Кам'янці-Подільському. Там же він короткий час працює в Українському університеті (відкрито в 1918) завкафедрою політекономії. Однак, вже в травні 1919 С.
кий (1920 — 1933). Він стає співробітником ВУАН, професором Київського ІНО (з січня 1921), співробітником Інституту народного господарства (1921 — 1924), Інституту зовнішніх стосунків (з 1924), інструктором губернських партійних шкіл у Києві з географії (1922). С. активно працює в комісіях ВУАН, обраний членом президії Товариства економістів (засновано при ВУАН 1919), керівником комісії сходознавства при І (історико-філологічному) відділі ВУАН (створено 1928), членом Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (очолив її київську філію), працівником комісії з дослідження території Дніпрельстану, що мала бути затоплена (створено 1927) — С. провів дослідження території Присамар'я.
С. був новатором у геополітичних дослідженнях з української економіки, зокрема, її стосунків з економікою Близького Сходу. Радянська реорганізація ВУАН на початку 1930-х зупинила розвиток наукової праці в Україні, змусила С. шукати спокійнішого місця. 3 1933 для нього починається доба вимушених мандрів. Ніде довго не затримуючись, він об'їхав увесь простір СРСР. Уникаючи долі своїх сучасників, С. міг сказати про себе словами Г.Сковороди: «Світ ловив мене, але не піймав». У 1933 С. виїхав на Далекий Схід, спочатку очолив кафедру з географії Благовіщенського агропедінституту, а після закриття українського відділення — переїхав до Владивостока. Восени 1934 С. — професор Сталінградського педінституту, з грудня 1936 — завкафедрою географії Кримського педінституту, з серпня 1939 — в педінституті Нальчика.
      Під час війни Синявський повернувся до окупованого Києва, а в 1943 — виїхав до Кракова і Львова, де зустрічався з митрополитом Шептицьким. Далі С. послідовно професор Сімферопольського педінституту (1944), університету в Ростові-на-Дону (1944 — 1946), Чернівецького університету (1946 — 1948), Кіровоградського педінституту (1948 — 1949), Краснодарського педінституту (1949 — 1950).
Наприкінці 1950 Синявський вийшов на пенсію і переїхав до Сімферополя. Помер на початку 1951. В 1987, у зв'язку з ліквідацією Староруського кладовища в Сімферополі, останки С. перевіз і поховав на Лісовому кладовищі у Києві онук Олександр Синявський.
      Рештки особистого архіву діда в червні 1989 О. Синявський передав до фондів Дніпропетровського історичного музею ім Д.Яворницького

Література.: Синявський А. Вибрані праці. — К.: Наукова думка., 1993.
Літ.: Бічокінь С. Антін Синявський і його доба // Антін Синявський. Вибрані праці. — К.:
Наукова думка., 1993. — С. З — 31; Заруба В. Професор Антін Степанович Синявський // Заруба В. Постаті. Кн. 2. — Дніпропетровськ., 1993. — С. 178 — 225; Заруба В. З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський. — К., 1993.
Арх.: 24 листи А. Синявського до Д. Яворницького у фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького.

Микола Чабан, з книги "Діячі Січеславської "Просвіти"