Анатолій ЄЛИСЕЄВ

ДРАМАТУРГ ПРИСАМАР'Я

   Нині драматург Г. М. Бораковський забутий. А в жінці минулого століття його знала вся Україна. Твори драматурга високо цінували поет-революціонер Іван Франко, літературознавець і громадський діяч Омелян Огоновський, критик і бібліограф Михайло Комаров. Понад двадцять років письменник Григорій Максимович Бораковський був у центрі громадського і духовного життя України. Терплячи нескінченні утиски, цензурні перепони і заборони, Григорій Бораковський сміливо, разом з іншими письменниками-драматургами, прокладав шлях до вершин художньої майстерності, намагаючись все ближче підійти, хоч на один крок, до тих променів світла, котрі тепер сяють над безкрайнім простором України.
   Григорій Максимович Бораковський (1846-1890 рр.) народився в місті Павлограді Катеринославської губернії (тепер Дніпропетровська область). Його мати, "проста жінка", була з місцевої купецької сім'ї.Батько, як пише біограф драматурга О. М. Огоновський,-" свій рід виводив з черніговських дворян". І\,далі читаємо: "Од матері перейняв малий Григорій українську мову... В шостому році життя залишився без батька, і відтак сама мати піклувалася долею свого сина". Після закінчення павлоградської повітовоїшколи, своє навчання Григорій продовжував у Катеринославській гімназії. Тут починається його захоплення театром. Кожного вечора, після занять в гімназії, він разом з товаришами по навчанню грає в любительських спектаклях, таких як "Сватання на ГончарівцІ", "Кум мірошника", "Простак". Нерідко вони і самі створювали коротенькі жарти-водевілі, сценки, скетчі.
   А коли одного разу земляк Григорія Бораковського - Михайло Комаров склав сам невеличкий драматичний жарт, котрий було зіграно молодими артистами вдома, "...забрала і Бораковського охота,- ЯТІ пише в своїй праці "Історія Літератури руської" Омелян Огоновський.- Пішбв він у сад Потьомкіна над Дніпром та за півдня одмахав невеличку шутку українську, потім видав її за чужу".
Створена ним п'єска сподобалася всім товаришам, і лотяг Бораковського до письменства посилився, І вже в, шостому і сьомому класах гімназії, початківець написав близько десяти драматичних творів. Але більшість з них, на жаль, до нас не дійшли, окрім двох - "Закоханий жид" і "Як на лобі роги ростуть".
Обравши медицинський факультет,, після закінчення гімназії Григорій Бораковський в 1$64 році, вступає до Харківського університету. Проте, на перших курсах залишається вірним своєму захопленню літературній творчості. Він бере участь у студентському драматичному гуртку, жваво цікавиться новинами української літератури, захоплено вивчає побут, звичаї, мову селян. Штовхаючись, на ярмарках, ямських станціях, студент Бораковський записує в свої дорожні книжки почуті влучні прислів'я та приказки, намагається докопатися до походження та значення незрозумілого слова.
Згодом цілком віддається медицииській науці. Студією новітні праці вітчизняних і замежних вчених, провадить дослідження на медицинські теми, друкує статті в спеціальних журналах, зокрема, в "Медичному віснику".
Та ось навчання'в університеті закінчено (1869 р.). Одружившись, Григорій Бораковський їде на Волинь,де півтора року працює повітовим лікарем. Але тягне його в рідші місця, і влітку 1871 року подружжя повертається в Катеринославську губернію. Оселившись в місті "Навамасковску" , Бораковський з головою поринає в роботу над докторською дисертацією, а коли закінчує її і захищає (Бораковський мав наукову ступінь доктора медицини) і він міг зайняти професорську посаду в університеті, несподівана смерть дружини надовго вибиває вченого з колії. І він полишає мрію про наукову кар'єру. . Та незабаром знайомиться зі щирою, доброю серцем дівчиною і одружується вдруге. Але і тепер він не може продовжити свою наукову працю: з'являються діти, побільшало сімейних турбот та й дружина почала часто хворіти. Це надовго відволікає його від наукових і літературних справ. І Григорій Бораковський влаштовується повітовим лікарем з. заробітком дві тисячі карбованців на рік.
   Так проминуло п'ять років.Восени 1876 року Григорія Бораковського обирають головою жіночої Ради гімназії в місті "Навамасковску". З'явились нові клопоти- зібрався гурток драматичних аматорів. І в ньому оживає давня снага до письменницької творчості. Ось тоді і згадав Григорій Максимович про. свої юнацькі твори і в теці віднайшов дві - "Закоханий жид" і "Як на лобі роги ростуть" Хотів дещо виправити в них, переробити, але, поміркувавши, залишив написане без змін. І в короткий час гімназистки підготували і зіграли драматачний жарт на дві дії "Як жінки чоловіків морочуть" (1872 р.), в, котрому оповідається, як дві.жінки, Настя і Ганна, задумали підмовою москаля Кузькіна відучити своїх чоловіків од п'янства.
    Давня пристрасть до літературної творчості в Бораковського розгоряється з новою силою. В нього з'являється задум написати нові дра-матичні твори. Темиг підказувало саме життя. Мандруючи по селах, як лікар* та буваючи на судових слідствах, Григорій Максимович? спостерігає справжні трагедії в житті людей, які западали до) серця і просились, щоб їх записати, а потіІм: розповісти своїм землякам. І незабаром з-під його.пера з'являються драми "Різдв'яний вечір", "Де двоє цілуються, третій губ не підставляй".
   Та знову недобра доля перейняла його життєвий. шлях: померла і друга дружина, залишивши, п'ятко малолітніх дитяток. Де вже тут було займатися літературною діяльністю?
    Проте, друзі-приятелі зарадили, щоб він одружився втретє, бо ж з малими дітьми одному ніяк не впоратись. І Бораковський послухав їх, взяв собі дружиною бідну дівчину, думав, що вона зуміє оцінити своє справжнє добро. Та не відчув Григорій Бораковський щастя з новим своїм другом. І він розлучається з "лихою дружиною"., І відтоді почав шукати втіхи в драматургії.
    Протягом 1872-1890 років Григорій Максимович Бораковський написав дев'ять драматичних творів. Зо-крема, "Різдв'яний вечір", "Як жінки чоловіків морочуть" (обидві в 70-ті роки), "Як щастя немає, то й доля минає" (1881 р.), "Оказія з Пампушкою", "З моря житейського" 1886 р'.), "Лихом щастя не добудеш", "Маруся Чурай-українська піснетворка" (1887-р.)" "Де двоє цілуються - третій губ не підставляй" (1889 р.), "Старі до молодих не підгортайтесь" (1890р.). В цих соціально-психологічних драмах Григорій Бораковський досить талановито відтворив класові суперечності, пробудження і піднесення почуття людської гідності, моральної краси в середовищі трудового селянства в пореформений період. Колізії нещасного кохання, розбитого подружнього життя невіддільні в драмах Бораковського від мотивів соціальної нерівності, протесту проти соціальної несправедливості, консервативних етичних принципів.
  Історичну драму "Маруся Чурай - українська піснетворка" Григорій Бораковський творив з особливим натхненням. І вона є найвищим досягненням драматурга. Оповідь про "піснетворку" Марусю Чурай автор понув від старого діда з полтавських козаків. Від нього 'записав І створені нею пісні. Потім розшукав оповідання "Маруся Чурай - малоросійська Софо", записані російським драматургом і театральним діячем О. О. Шаховським. Ознайомився Бораковський і з монографією історика та публіциста М. І. Костомарова "Богдан Хмельницький" та деякими іншими історичними творами. Вивчивши їх, уявив собі Бораковський світлий образ тої доби, в якій жила -талановита дівчина Маруся Чурай.
Український критик і бібліограф Михайло Комаров у статті "Українська драматургія" (1909 р.) писав про драму Бораковського: "фабулу цієї драми автор взяв з народних оповідань, про те, що ще за Богдана Хмельницького жила на Україні дівчина Маруся Чурай, котра дуже: гарно складала пісні".
   Серце юної "піснярки" належало козакові Полтавського полку Григорію Бобренку. Але, на жаль, цей високий на зріст, з русявими кучерями й карими очима юнак виявився людиною слабовольною. Він скорився волі матері, яка була проти його Одруження з бідною дівчиною Марусею, й одружився з.багатою - племіїнницею полковника Пушкаря, дочкою осаула Вишняка - Ганною.
Нещасна Маруся не могла вибачити коханому зради й у відчаї хотіла втопитись, але її рятує Кіндрат Іскра. Тоді вона вирішила помститися Грицькові. Про отруєння коханого докладно розповідається в Марусиній пісні "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці".
   У день страти Марусі Чурай на майдані Полтави зібрався народ. Непритомну, закуту в кайдани дівчину кати витягли на помост. Несподівано на коні крізь 'натовп проривається вершник. Це - Іскра. Він привіз
наказ гетьмана Богдана Хмельницького про помилування талановитої "піснетворки", дочки славного урядника Полтавського полку Гордія Чурая. Так закінчується драма, в якій Григорій Бораков
ський чудово відобразив романтичну героїню Марусю Чурай, котра могла.б багато зробити добра в суспільстві, коли б вийшла заміж за Григорія.
Історія кохання в цім творі тісно переплітається з подіями національно-визвольної боротьби українського народу, процесами класового розшарування українського суспільства в середині сімнадцятого століття. Ознайомившись з драмою Григорія Боразовського, талановитий український' поет-демократ Іван Франко в "Нарисі історії українсько-руської літератури до" 1890 року* писав: "Талантець" Бораковського зовсім уже не такий малий..; Шестиактною драмою "Маруся Чурай" письменник довів, що в нього не "талантець", а справжній драматичний талант. Йому вдалася тут така річ, яка не вдалася, приміром, Старицькому,-викроїти з історії Хмельниччини драму, яка б, окрім чистого психоз логічного інтересу, ані разу не грішила проти історичного колориту" ...Цей твір, на думку Франка, "...може вважатися однією з найкращих драм українського репертуару".
Драма "Маруся Чурай - українська піснетворка" - цінний здобуток української драматичної літератури і досить шкода, що вона забута, довго не з'являється на сценах театрів, не радує серця людей подіями, які відбувалися в історії, в житті українського народу.
  Створивши кілька драматичних творів, Григорій Бораковський вирішив видрукувати їх окремою книжкою і надіслав рукопис в цензуру через знайомого книжкового магазинера Л. В. Дльницького в Київ. Більше року він знаходився на розгляді, але дозйіл до друку було схвалено лише на чотири твори, котрі були згодом надруковані в українських журналах. Це - жарти "Закоханий жид", "Оказія з Пампушкою", водевіль "Як на лобі роги ростуть", оперета "Різдв'яний вечір". Драма "Як долі немає, то й щастя минає", загальмована київським цензором, побачила світ в катеринославському часописі "Степ" в 1886 році.
Не дочекавшись дозволу на друкування своїх драм і жартів у Києві, Григорій Бораковський тоді надсилає рукописи своїх творів у Галичину, де завдяки клопотанням Костянтина Паньковського, одного з видавців журналу "Зоря", у Львові в 1888 році було надруковано книжку Григорія Максимовича Бораковського "Збірник драматичних творів" (том перший), куди ввійшло п'ять п'єс драматурга, зокрема, драми "Лихом щастя не добудеш", "Маруся Чурай - українська піснетворка", "Як долі немає, то й щастя минає", "З моря житейського", жарт "Як жінки чоловіків морочуть".
   Другий том з невідомих причин не було здійснено, де планувалося видрукувати жарти "Закоханий жид", "Як на лобі роги ростуть", "РІздв'яний вечір", "Де двоє цілуються, третій губ не підставляй", "Оказія з німцем". Володіючи даруванням рідкісної сили, багатим уявленням і невичерпною тематичною винахідливістю, Григорій Бораковський в своїй творчості пройшов складний шлях, зазнав глибоку ідейну еволюцію.
  Продовжуючи традиції українських письменників-реалістів, драматург Бораковський вміло відобразив життя селянства пореволюційної Росії півдня, його побут, етнографічні риси, майстерно використав їхню мову.
Більшість його творів пов'язано з життям різних соціальних станів мешканців Катеринославщини. У ремарках до драм автором нерідко вказується і на місце дії, як, наприклад, "Дія відбувається в однім із сіл поблизу Самари", або "Діється на селі по Орілі між Полтавщиною і Катеринославщиною". У мові дійових осіб вдало використовуються різні фразеологічні звороти з життєвої народної мови. Велике місце в творах автором відведено прислів'ям та приказкам, порівнянням, народнорозмовній лексиці, діалектним елементам.
  В передмові до "Збірника драматичних творів" Григорій Бораковський писав: "Я беру для своїх творів такі правдиві случаї, котрі доводиться бачити своїми очима тепер, і вивів своїх лицедіїв такими ж, як їх тепер бачив, через те й мова їх така, якою вони справді балакають тепер".
   Драматична спадщина Григорія Бораковського займе помітне місце в історії української драматичної літератури. "Ім'я його,- писав професор львівського університету Омелян Огоновський,- можна записати поруч імен новітніх драматургів українських: Карпенка-Карого, Старицького й Кропив ницького..."
До останніх років свого життя драматург Григорій Максимович Бораковський не припиняв займатися літературною і театральною діяльністю, почав уже виходити на широкий шлях справжньої літератури, але безжальна смерть обірвала його письменницьке дарування - він помер, коли йому ледве виповнилось сорок чотири роки.
  Понад десять років я збираю по крихітці все, що стосується життя і літературної творчості нашого пись-менника-земляка. Чимало вдалося відшукати. Проте, майже нічого мені не відомо проростанні роки життя, немає відомостей про долю його багатьох дітей лісля смерті. Не вдалося знайти і фотокартки з драматурга,, якщо вона колись була.
  Григорій Бораковський був незвичайною, колоритною, талановитою людиною, мав дар особливої принадності. Його скрізь приймали як найближчу людину. Дружні зв'язки письменника не мали кордонів. Він був-знайомий з багатьма цікавими людьми своєї доби. І дуже шкода, що цей талановитий драматург залишається забутим, а його твори є надбанням лише літературних музеїв та окремих літературознавців.
  Своїм художнім словом Григорій Бораковський ствердив моральну гідність простої людини - трудівника й творця нетлінних у віках цінностей.