Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

 

Василь Чапленко

А СЕРЦЕ ЙОГО В СТЕПОВОМУ СЕЛІ

     Василь Чапленко... Одне з багатьох забутих імен наших земляків, які волею долі опинилися за океаном. Там виходили їхні художні твори і наукові розвідки, тут стіна мовчання, мур байдужості. Нині нарешті крига скресає... .
...Є у Новомосковському районі на Дніпропетровщині мальовниче степове село Миколаївка. Тут 18 березня 1900 року в сім'ї селянина Кирила Юхимовича Чаплі народився син Василь, згодом відомий в еміграції письменник Василь Чапленко. А в Миколаївці живе його наймолодша сестра Олена Кирилівна, яка чимало розповіла мені про свого брата.
  Хоч Василів батько був селянином з діда-прадіда, насправді він народився... митцем. Малював ікони, розписував церкви. А допомагав йому син Василь. У їхній хатці на стіні висіла мальована батьком олійними фарбами картина з зображенням корабля в морі. Племінник Василя Чапленка Анатолій Васильович, який мешкає в Дніпропетровську, зберігає як цінну родинну реліквію "намальовану дідом Кирилом Юхимовичем ікону. Вона яагадує і про діда, і про дядька.
Господарство Чаплі мали середняцьке - сім десятин землі і дуже добра садиба, з городом, садком, левадою. Оскільки своєї землі було обмаль, то декілька десятин вони ще орендували в поміщика князя Урусова.
   У роки столипінської реформи дід і батько Василя спродали свою землю та садибу й переселилися, як тоді казали, на "вжитки" в Акмолінську область (північний Казахстан.). Той край селяни (називали "Охвалимом" або "Сибіром", Там юного Василя батьки послали до школи. Там же він прочитав першого в житті українського вірша - то була поезія Тараса Шевченка "Літа орел, літа сизий..."
На "вжитках" родина розбагатіла, збудувала нову хату, придбала худобу, коні, отару овець. Але Василева мати Вустя не переставала тужити за своїми батьками. І років через три, перед першою світовою війною, переселенці повертаються знов на Катеринославщину, до рідної Миколаївки.
В Україні Василь Чапля вступив до двокласної, так званої міністеріської школи, і закінчив її навесні 1916 року. А восени того ж року юнак вступає до Павлоградської учительської семінарії.

Павлоградська учительська семінарія

Будинок по вулиці Харківській, де знаходилась Павлоградська учительська семінарія.

У Павлограді Василь Чапля жив на невеличку державну стипендію. А влітку, під час вакацій, їхав до діда Юхима в Катеринослав. Там він працював на цигарковій фабриці, що містилася на Провіантській вулиці (нині вул. Пастера), де двірником був. дід Юхим. Роботу на цій фабриці Василь Чапля згодом опише в оповіданні "Страйк", яке увійде до збірки "Малоучок" (Київ, 1927). А праця в бубличній пекарні дала письменникові поживу для оповідання "Хлоп'ячі дні". "У цьому оповіданні,- згадуватиме В. Чапленко,- я хотів зобразити тривожні настрої в місті Катеринославі напередодні падіння Тимчасового уряду в Петрограді й загрозу більшовицького перевороту".
   1920 року майбутній письменник закінчив Павлоградську вчительську семінарію. На селі тоді вкрай потрібні були вчителі, і випускників семінарії одразу розіслали по школах. Василь Чапля опиняється в селі Юр'ївці Павлоградського повіту. Але незабаром юнак вступає до Катеринославського вищого Інституту народної освіти - (Стає студентом літературно-мовного відділу факультету професійної освіти. Як і в дореволюційних університетах, регулярне відвідування лекцій тоді ще не було обов'язковим. Змушений заробляти на життя,. Василь Чапля одночасно учителював у своєму рідному селі Миколаївці. А приїжджаючи складати іспити в Катеринославі, зупинявся в діда Юхима. Згодом влаштовується на роботу поближче до навчання в Нижньодніпровській залізничній школі в лівобережній частині міста.
    Інститут В. Чапля закінчив 1923 року. Лінгвістичні дисципліни викладав тут колишній професор Московського університету О. Пешковський, який і заразив юнака любов'ю до мовознавства. Українську мову та літературу студентам читав рідний брат академіка Сергія Єфремова - професор Петро Єфремов. Цей вчитель допоміг Василеві Чаплі вступити 1925 року в аспірантуру про науково-дослідній кафедрі українознавства, що її очолював академік Д. І. Яворниіцький. До речі, з Яворницьким у них були приятельські взаємини. Збереглося кілька передвоєнних листів Чаплі до Яворнидького вже з Кавказу. Саме Чапля познайомив з Яворницьким молодого криворізького поета Михайла Пронченка, пізнішого в'язня сталінських таборів, страченого під час війни фашистами в Кривому Розі.
    Під керівництвом Петра Єфремова В. Чапля написав працю "Сонет в українській поезії". Цю тему молодий дослідник вибрав сам, але Петро Єфремов допоміг літературою, написав рекомендаційного листа до свого брата Сергія Єфремова в Київ. Захоплений сонетарством, В. Чапля листується в цій справі з Миколою Зеровим. Завдяки Чаплі на Захід потрапила рукописна збірка віршів Зерова. Своє листування з великим "неокласиком" він видасть по війні в паризькому часописі "Україна". Тим часом 1929 року В. Чапля закінчив аспірантуру його розвідка про сонет була видана в тому ж році в Одесі. Навчаючись в аспірантурі, Василь Чапля викладав у старших класах середньої школи, а закінчивши школу, мав право викладати й у вищих учбових закладах. Але життєві плани порушив арешт. 9 серпня 1929 року В. Чаплю затримано у справі так званої "Спілки визволення України" ("кількох же не визволила, а поневолила ця спілка!). Правда, до суду не дійшло, але засуджено його вчителя професора Петра Єфремова, На той час Чапля був вже відомим у Дніпропетровську українським діячем і письменником, членом літературної організації "Плуг", автором згаданої вище збірки оповідань "Малоучок", виданої київським видавництвом "Маса". Це кооперативне видавництво друкувало книжки Валер'яна Підмогильного, Євгена Плужника, Бориса Тенета, інших репресованих згодом письменників. На час арешту Василь Чапля був також членом редакційної колегії дніпропетровського журналу "Зоря"; його активним автором і навіть фактичним технічним редактором. В журналі "Зоря" В. Чапля друкував вірші, оповідання, статті, рецензії, перекладі з польської, німецької, російської, білоруської мов, епіграми. Впродовж 20-х років. В. Чапля друкувався також у харківських часописах "Червоний шлях", "Плужанин", "Критика", альманасі "Плуг", київському часописі "Життя й революція".
   За спогадами Дмитра Нитченка, які побачили світ в Австралії, "Пиворіза" Василя Чаплі - історичну повість з життя дякїв-пиворізів хвалив тодішній літературний авторитет Олекса Слісаренко.
Проте несподіваний арешт у справі "СВУ", про яку письменник вперше довідався тільки від слідчого, викинув Василя Чаплю з офіційного літературного життя: писати можни було тільки в "шухляду". Після семимісячного ув'язнений він довго не міг знайти роботи, потім влаштувався на робітфак Дніпропетровського металлургійного інституту. Та через рік потрапляє під хвилю боротьби з "троцькізмам", хоча й не має до нього жодного відношення. В. Чаплю засудили на загальних зборах, звільнили з роботи, виключили з профспілки. Проти нього в газеті "Зоря" з'являється підвальна стаття "Єфремівщина під машкарою марксизму", а згодом йому назагал забороняють працювати в школах.
    Як жити далі? За таких обставин В. Чапля 1932 року залишає Дніпропетровськ. Шукає викладацької роботи деінде - в містах Сталіно, Луганськ, Ашхабад. У Туркменії 1934 року затверджується в званні професора. Потім - викладання у вузах Ставрополя, П'ятигорська. Тут, він вже почувався ближче до України, .більше того - примудрявся записувати на Північному Кавказі слова з говірки тамтешніх українців і надсилав ці мовні скарби академіку Яворницькому. Той збиранню рідного слова лишався відданим до останніх днів свого життя.
    Увесь час цієї вимушеної передвоєнної еміграції з України Василя Чаплю тягне до українського літературного життя. Закінчивши історичну повість "Пиворіз" (ту, про яку тепло відгукувався Ол. Слісаренко), він пише листа Тичині, запитуючи, куди йому податися з цим твором? Чи хоч, мовляв, до якого архіву здати на зберігання? Павло Тичина, написав; "Як можна живу людину підшивати до мертвих архівних справ?" Порадив надіслати твір до Державного видавництва в Києві. Повість так і не надрукували. Та не писати В. Чапля не міг. Він створює так звані захалявні твори, не призначені для друку за радянської влади. Так було написано п'єси, "Цяця-молодичка", "Велика дивовижа", повісті "Півтора людського", "Люди в тенетах", оповідання "Стара вчителька", віршований твір "Їсько-Ґава". Ось як згадував письменник умови, за яких створював свої "захалявні" твори:
"Писав я ці твори вже так, що й моя жінка не догадувалася, що я пишу, легальне чи нелегальне, писав я здебільшого ночами, а, на день ховав, наприклад, в Ашхабаді, в ніжки ліжка, що були з залізних досить товстих рур: я скручував машинопис у дудочку, обв'язував ниткою з довгим кінцем її, відкручував наверша і тоді засував той верчик у руру-ніжку, залишаючи зверху тільки малий кінець нитки, щоб можна було витягти сховане".
    Письменник знав силу слова... Війна. В. Чапля з сином Юрієм (він нещодавно відгукнувся, прочитавши мої перші публікації про батька), приїхав у Дніпропетровськ, влаштувався викладачем української мови в транспортному інституті. А коли фронт почав наближатися до Дніпропетровська, разом з цим інститутом виїхав далі на захід. 1943 року "Українське видавництво" (Краків-Львів) видає нарешті" його історично-побутову повість "Пиворіз". Я знайшов цю книжку у нещодавно відкритій в Києві з ініціативи редакції часопису "Пам'ятки України" бібліотеці української діаспори. На обкладинці значиться вже не "В. Чапля", а "В. Чапленко". Відтоді письменник так підписуватиме всі свої твори (до речі, Василь Кирилович з гумором обіграє своє прізвище на екслібрисі - на ньому зображено чаплю, яка вмочила перо у каламар). Критичність погляду - це те, що вирізняло В. Чапленка усе його життя. Він досить критично ставився до багатьох еміграційних авторитетів (свідчення людей, які знали його,- Юрія Коломийця, Яра Славутича), що, звичайно, не. полегшувала, а лише ускладнювало його взаємини з іншими літераторами.
   На Заході (спочатку.в Німеччині, потім - на американському континенті) виходять головні художні і наукові твори Василя Чапленка. Так, 1948 року в Мюнхені побачив світ перший том його роману "Чорноморці". Тема цього історичного твору - переселення Чорноморського війська на Північний Кавказ наприкінці XVIII століття, і ширше - життя Східної України в той період
    У .1951 році побачила світ повість "Люди в тенетах". Разом з "Пиворізом" це були найширше відомі з літературних творів Чапленка. А ще з-під його пера повиходили повісті "На узгір'ї Копет-Дагу" (1944) і "У нетрях Копет-Дагу" (1951), "Півтора людського" (1952), "Українці" (1960),"Загибіль Перемітька" 1961), "Його таємниця." (1975), "Сумна доля добродія Безорудька" (1975), збірник "Драматичні твори" (1964), кілька збірок оповідань і віршів.
За дев'яносто років життя ця людина встигла чимало. Активно друкувався В. Чапленко в еміграційній періодиці. Складена 1975 року його дружиною Наталією Стефанівною-Чапленко бібліографія творів (включно з публікаціями в періодиці) нараховувала 800 назв. А письменник продовжував активно друкуватися до самої смерті в 1990 році.
     Його щиро хвилювали події на рідному Придніпров'ї, усім серцем вболівав над тим, як широко в роки брежнєвської стагнації йшов тут процес зросійщення. Ось назви лише деяких його статей - "Дев'ятий бур русифікації" (1967), "Січеславщина під русифікаційним чоботом" (1969), "Справа творчої молоді Дніпропетровського" (1971) тощо. Наш земляк поет Юрій Коломиєць, який нині живе в Чікаго, на моє прохання розповісти про Чапленка зазначив, зокрема, у листі:
"Василь Чапленко був цікавою людиною, часто виступав із статтями про чистоту мови (часом заходив трохи задалеко з новотворами), але здебільш раціонально обстоював корінність мови на обгрунтованих аргументах. ...Між іншим, одне з його тверджень є, що правильно "скити", а не "скіфи". Тут я признаю йому слушність, бо ж після його порівнянь "скит-скитатися, скит-скот-скотарство". Це одна маленька схема його аргументів, якими він оперував у своїх доказах".
Віддав належне Чапленкові як мовознавцеві і Яр Славутич: "Шанував і шаную Василя Кириловича як найкращого знавця нашої говірної мови. Серед усік посейбічних письменників йому справді належить пальма першості, як практичному мовознавцеві. І я прислухався до його лексиіки, відвідував його, щоб ще раз почути народну мову Січеславщини, бо так говорили вдома..."
Василь Чапленко-мовознавець - ця тема заслуговує окремої розмови. Фундаментальною працею в цій ділянці вважається "Історія нової української літературної мови (XVII ст.- 1933 р.)". Автор видав її власним коштом 1970 року в Нью-Йорку. Чимала книга обсягом 448 сторінок вийшла тиражем усього... 500 примірників. Як зазначав авторитетний дослідник Петро Одарченко: "Боротьба за культуру української мови на чужині - це одна з найважливіших ділянок діяльності Василя Чапленка..."

Василь Чапленко


    Важко навіть побіжно охопити все створене письменником за його довге, хоч і нелегке, але не змарноване життя. Вже настав нарешті час ознайомитися з творами Чапленка і в Україні, на любій його серцю Січеславщині.
    Помер Василь Чапленко 4 лютого 1990 року в Нью-Джерсі, не доживши кілька тижнів до свого 90-річчя. Похорон відбувся 7 лютого на цвинтарі св. Андрія Первозванного в Бавнд Йруку (штат Нью-Джерсі). На цьому українському цвинтарі поховано чимало видатних українців- генерал Петро Григоренко, сестра Лесі Украінки - Ізидора Косач-Борисова, президент Української Народної Республіки Микола Левицький, музикант Григорій Китастий...
     Серед них і український письменник, наш земляк Василь Чапленко.

Микола Чабан

 

рулетка cs go