Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

Село Хороше, що на Дніпропетровщині, дійсно гарне. Красива осокорова алея, котра починається аж у степу, веде до центра. Посеред села - дві братські могили. В одній - ті, хто загинув у громадянську війну, у другій - хто поліг у Вітчизняну. Чепурні хати села розкидані на узгір'ях та косогорах, потопають в зелені -садків. Квіти в полісадниках, кучерявий спориш на подвір'ях. Внизу, де левади і оксамитові луки, за молодим очеретом невмовкаючи гомонить річка Самара. А навколо села - неоглядний, плодючий степ.
Недарма "наглянув і купив" ці землі ще в середині "XIX століття князь Алєксандр Щєрбатов, який тоді ж перейменував слободу Писемську в село Хороше. Сам він жив у Москві, а в Хороше приїздив раз на рік, в кінці вересня, щоб тут відсвяткувати свій день народження. Як це відбувалося, хорошани знають від своїх прадідів. До двоповерхового будинку, кажуть, підвозили бочку горілки, а, біля бочки ставили на столику -склянку, огірки і помідори в лозовому кошику, шматки хліба. Селяни чергою підходили і пригощалися за здоров'я князя та його молодої дружини, котра стояла поряд з ним на балконі, посівала цукерками, які ловила хорошанська дітлашня. Княгиня Марія Олексіївна, уроджена Штерич, із цих, присамарських країв, була приваблива, ставна великосвітська красуня, це їй, коли вона стане вдовою, присвятить вірша М. Лєрмонтов.

На светские цепи, " '
На блеск утомительный бала
Цветущне степи
, Украйни она променяла.



Та розмова зараз не про неї не про княгиню, бо жила в селі Хорошому ще одна цікава жінка в інші часи з іншою долею. Це наша сучасниця, народна поетеса Фросина Андріївна Карпенко, яка ніколи й нізащо не проміняла "цветущие степи Украйньг". Тут, в Хорошому,.. вона народилася в-сім'ї чабанів, дідусь її теж все життя пас овець в економії князя Щербатова. Тут сирітка: Фрося робила у наймах. Тут почала складати перші вірші й працювала в колгоспі. А в призначений час хорошанська земля прийняла в своє лоно вірну дочку.
Я близько познайомилася з Фроснною Андріївною коли працювала директором Клубу письменників у Дніпропетровську. Пам'ятаю, як вперше побачила її. До залу, де сиділи й гомоніли письменники, чекаючи на початок зборів, зайшла літня, але рожевощока жінка,, невелика на зріст. Темно-русяве волосся згорнуте на потилиці у вузлик. Погляд уважний, руки натруджені,. селянські. Я відразу зрозуміла -це Фросина Андріївна", саме такою я уявляла її собі.
З того вечора ми стали більше спілкуватися. Я уважніше прочитала книжки письменниці, при зустрічах багато розпитувала Фросину Андріївну про її життя, про" Хороше. Адже рідні місця письменника нібито відкривають нам таємницю його душі, допомагають зрозуміти, де джерела його хисту.
- Яке у Вас красиве ім'я, грецького походження,-
якось сказала я їй.- Фросина - таке дзвінке і означає
радість, веселощі.
- Ну, веселощів у моєму житті було не дуже ба
гато,- посміхнулася моя співбесідниця,- радощії..- во
на замислилася,- радощі були. Вірніше-із щастя та
горя скувалася моя доля.
У тридцяті роки, будучи ланковою зернорадгоспу -"Дніпропетровський", Ф. Карпенко склала немало віршів про колгоспну працю. Записувати їх вона не вміла, бо грамоти навчилась лише на тридцять четвертому році життя. Проте на районних, обласних і навіть республіканських оглядах художньої самодіяльності почала з'являтися невисока на зріст, кругловида жіночка в селянській хустині й читала свої вірші.
У віршах Фросини Карпенко все йде від землі, від її життєдайних глибин, а така поезія стоїть найближче долюдських сердець. Талант поетеси помітили. Її було запрошено до інституту українського фольклору АН УРСР- де записали її пісні.
- Час було зайнятися своєю освітою, завжди мріяла про це,- розповідала Фросина Андріївна.- Здобу- _деш освіту - побачиш більше світу, кажуть люди. Але почалася війна. А під час війни не писалося, а кресалося! Мені хотілося своїми віршами хоч на хвилинку .наблизити день перемоги.
.Краще згинути на воді, ' Ніж коватн у неволі. Биля врага, бити будем, Перемету ин здобудем!
Антифашистські вірші, пісні, куплети Ф. Карпенко передавалися із району в район, із уст в уста. її пісні "ОЙ, ?візьму я автомата", "Партизанська", "Ой, долину снігами покрито" линуть від села до села, як заклик до не-щадної боротьби з ворогами. Гітлерівці спалили її хату, розграбували майно. Але вона не спинилася. За підпільну діяльність під час окупації Ф. Карпенко була нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями.
Згодом її запрошують на .з'їзд письменників. - Тут я познайомилася з Максимом Рильським,- розказуе Фроснна Андріївна.- Якось на перерві підходить до мене сивоволосий чоловік, середнього зросту, нібито знайомий, а хто - не знаю,,може, думаю, десь 'бачились із ним? А він простягнув руку: Максим Рильський",- каже. Я спочатку трохи розгубилась: він виплатний поет, вчений, академік, я ж проста колгоспниця. Та Максим Тадейович з такою повагою розмовляв зі мною, що я й забула, хто є хто. Ми довго гомоніли про життя, про поезію...
З допомогою і під редакцією М, Рильського і вийшлав 1950 році у видавництві "Радянський письменник"
перша книга Ф, Карпенко "Розцвітає Україна". Пізніше вийдуть "Пісні мої, думки мої", "Прощання з літом".
. Крім поезій вона писала й прозу. її збірки гумору "Чи й у вас таке бува?", оповідань "Билиці Хорошан-
ського. поля", повісті "Гомін степу" стверджують, що головне багатство людини - його духовність: доброта, любов до людей, широчінь душі. Основним пафосом творів Ф. Карпенко є любов до рідних ланів та їх славних трудівників., Найголовніша риса творчості письменниці, як помічали її рецензенти, критики і шанувальники - народність, знання розмовної мови селян, влучно підмічені деталі з їхнього життя.
Герої творів Ф. Карпенко -всі ці трактористи і агрономи, доярки й шофери -були близькі письменниці й -зрозумілі з їх прагненням зробити свою справу на совість, щоб з чистою душею можна було жити і їсти "вій чесно зароблений хліб.
Так, Фросина Карпенко дійсно народна поетеса, як і Параска Амбросій, Марфа Бондаренко, Христина Лит-:виненко та інші справжні самородки рідної землі. В їх особі поєднані кращі риси українського народу: Його розум, мудрість, його непохитна вірність Батьківщині.
Була Фросина Андріївна із тих людей, для кого без роботи день роком стає. Вона вже стала членом Спілки письменників, а все одно працювала в колгоспі. Отак непомітно й літа пропливли. Посивіла голівонька, здоров'я почало зраджувати. Я в ті часи вже залишила роботу в Клубі письменників, пішла, як кажуть, на творчі хліби, та Фросина Андріївна все одно зверталася до мене у різних випадках. "Дорога Ірина Миколаївна, Ви колись казали меніі що будете допомагати мені у якійсь необхідній справі, яка оце й прийшла до мене на мор агоре, вам на клопіт. Ви давно знаєте, що у мене з оча-ми не гаразд. Але французькі ліки, які призначала мені лікар-окуліст райлікарні, тримали зір в одному стан ні кращало, ні гіршало, я і тому була рада. Та на жаль, зараз у наші сільські аптеки не надходять ці ліки, назва яким: "Внта-йодюроль-трифосадннин..."
Я не лнше сама шукала ці заморські ліки, а підключила всіх знайомих лікарів і декого з письменників. Та все дарма - вже йшла "перебудова". Відправила в Хороше заміну, що порадили окулісти.
Надіслала Фроснні Андріївні свою нову книжку. Відповідь не заставила себе довго чекати. "Дорогенька Ірина Миколаївна! Радію за Ваші літературні успіхи, вітаю щиро з найважчою видавничою справою, яку удалося здолати. Та ще у час перебудови! Бажаю і надалі літературних удач і міцного здоров'я, сімейного благополуччя, із чого і випромінює людська радість. Привіт усім білоголовим колегам по перу. Як вони там? Цілую, тисну руку. Ф. Карпенко. Пробачте, що написала кепсько - зір бракує".
За станом здоров'я Фросина Андріївна вже не могла нікуди їздити і, як людина товариська, гостро переживала це. Знаю, як вона любила мандрувати: на батьківщині Кобзаря побувала, на берегах Дону, у станиці Вьошинській спілкувалася із земляками М. Шолохова;
пройнялася скорботою на рукотворному кургані Слави,, що недалеко від Мінська. Попіл Хатині постукав у її серце й надихнув на такі рядки:

-- Хатинь,
Твій дзвін тривожно лине
На цілий світ
У синю даль.
Хатинь,
Моя земля билинна,
Свята земля,
Свята печаль

"Добрий день, дорога Ірина Миколаївна! Щиро дякую за поздоровлення з жіночим святом і спілчанськи ми новинами, хоч я -про те вже довідалась із газет, іпомітно було з спілчанського поздоровлення, що при
йшло до письменників нове правління. Адже новий голова спочатку знає своїх спілчан, хоч адреси їхні, а не-як вони живуть, в чому нуждаються. А надалі, рік за роком, забувають..." ,
І от вже остання листівочка - поздоровлення зі святом 1-го травня, добрі побажання і: "Якщо не буде Вам затруднення, то напишіть мені, кого обрала керівником наша Спілка письменників. Хто брав участь в республіканському з'їзді, бо ж я зараз ніби у домашньому ~ арешті..."
Звичайно, я в той же день відправила і взагалі продовжувала надсилати листи до Хорошого. Але більше звісток від Фросини Андріївни вже не надходило.
Ото й все, що я згадала і змогла написати про людину й письменницю, яку поважала й поважаю як народну поетесу і трудівницю.

з книги "З любові і муки" Ірина Прокопенко