Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

До 90-ї річниці оборони Синельниково

22 січня 1919 року почалася оборона станції Синельникове від наступу частин московських військ та зєднань українських колабораціоністів. Оборонні бої велись частинами Катеринославського полку Січових стрільців військ Директорії, сердюцького та охочекомонного полків під керівництвом полковника Самокиша.

 

Роман Самокишин (Самокиш)

Сердюки - військовий підрозділ, створений командуванням Збройних Сил Української Держави у червні-липні 1918. Формувався з добровольців (18-25 років) на зразок гвардійських частин російської армії. Комплектувався переважно з синів заможнішого селянства Лівобережної України. 14.8. затверджено “Статут про комплектування війська сердюків Української Держави й відбування служби в ньому”. Згідно зі статутом старшинські посади у дивізії могли займати лише особи з відповідною освітою, стажем бойової служби, “належні до української нації”. У жовтні 1918 дивізія складалася з 4 піхотних полків, кінного Лубенського полку, гарматного і автопанцирного дивізіону, технічної сотні. Особовий склад частини налічував бл. 5 тис. бійців. Командиром дивізії призначено полковника Клименка. Під час повстання проти гетьманського режиму майже у повному складі перейшла на бік республіканських військ. У грудні 1918 частина підрозділів дивізії увійшла до складу Осадного корпусу січових стрільців.

Гарний опис цих боїв дає колишній рядовий 15-го полку Червоної Армії Павло Кононенко у своєму романі-хроніці "Гомін у хащі" (видавництво Промінь Дніпропетровськ 1968 р.) Звичайно це художній твір, написаний у кращих традиціях совєтьської пропаганди, але так як написав його учасник подій, він заслуговує на увагу.

"- В Синельниковому,- указка Сергія Івановича знову показала розмальовану червоними й синіми стрілками карту,- як ви бачите, займає оборону петлюрівський полк. В районі Олександрївська, в тилу петлюрівців, шастає анархістський загін Марусі. Нестор Махно, зміцнюючи свою базу в Гуляй-Полі, має намір приєднатися до регулярних військ Червоної Армії. В його повстанській армії поставлено під чорний прапор анархізму до двадцяти тисяч багнетів і шабель. З Катеринослава на Синельникове двадцять другого січня виступає на підмогу полковнику Самокишу, який керує січовиками, Почесна варта Січових стрільцівсердюцький полк. В бойових засобах петлюрівців, розташованих на станції Синельникове, виявлено польову батарею тридюймових гармат і два панцирні автомобілі... Праворуч нас на Полтаву - Кременчук наступає Перша українська дивізія Червоної Армії, ліворуч, як бачите на карті, наших військ немає...
- Може, хто хоче виступити? - запитав командувач,
коли закінчив свій виклад Сергій Іванович.
- А чого ж тут говорити - все ясно, як на долоні,- мовив Нетреба.

За весь час боротьби з петлюрівцями він уперше побачив таку організованість, такий спокій і ясний виклад обстановки.
Оскільки всі мовчали, Дибенко звівся на ноги, поправив зборки гімнастьорки під трофейним офіцерським паском підійшов до карти.
- Думаю, товариші командири,- звернувся він до присутніх,- що обстановка ясна для всіх. Для мене теж усе ясно. І може, все ж таки, у когось виникли запитання? Немає? Тоді, Сергію Івановичу,- звернувся він до начштаба, якого цінував, як військового спеціаліста, і довіряв, як другу,- пропонується такий ось план наступу на Синельникове...
Павло Юхимович, який виріс із рядових революційних матросів, на відміну від інших командирів офіцерського корпусу царської армії, не любив якати: "Я наказую", "Я пропоную", "Я вирішив"... Він завжди оцінював обстановку разом з командирами, радився з ними, і врешті штаб видавав наказ з його остаточним рішенням.
Отже, показуючи указкою на розмальовану карту, коментуючи рельєф місцевості та оцінюючи сили ворога, Дибенко спокійно і впевнено викладав командирам бойових з'єднань спосіб підходу до ворожого розташування, час і засоби ударних сил для атаки.
- Праворуч залізниці Павлоград - Синельникове - через Котівець, Бурякове та Веселе - з завданням обійти ліве крило ворога і зненацька вдарити в спину піде Шостий полк. По залізниці піде бронепотяг, а за ним - повантажений в ешелон полк павлоградських повстанців, як летюча демонстративна сила... П'ятнадцятий полк з батареєю гармат і взводом саперів поведе наступ ліворуч залізниці і, будучи в резерві, обійде ворога зліва в напрямку Гострого Каменя. Штаб загону буде з П'ятнадцятим полком. В такий спосіб, товариші, ми візьмемо ворога в кліщі, оточимо і знищимо. Я думаю наступати з Шостим полком. Спосіб пересування: стрілецькі частини на підводах, решта - своїм ходом. Зв'язок кінний і телефоном. На висхідних рубежах,- показуючи на карті, мовив далі Павло Юхимович,- треба бути сьогодні о двадцять третій годині. На світанні двадцять другого атакуємо ворога по всьому фронту.
- Дозвольте запитати,- звівся з стільця могутній чоловік з копицею буйного білявого волосся на голові, скуйовдженого, ніби щойно вийшов з кулачного бою. Він був у сітній касторовій венгерці, отороченій сивим смушком, і в червоних штанях-галіфе, заправлених у жовті австрійські краги.
- Я слухаю вас, товаришу Медвідь,- приязно усміхнувся йому Дибенко. То був його улюбленець, звитяжний командир ескадрону, доброволець Червоної гвардії Першого Луганського загону, один із кращих командирів.
- Я, товаришу командувач,- силкуючись говорити коротко, мовив командир ескадрону,- дуже уважно слухав і все-таки не зрозмів, яке ж завдання ставиться ескадрону?
- Це вірно,- посуворішав голос Дибенка,- вам завдання не ставилось, але вас не обділили. Вистачить вражих голів і на вашу долю. Ви будете діяти в районі... але місце і час операції визначить начальник штабу...
  Командир ескадрону, розглядаючи розмальовану стрілками карту в тилу ворога, одразу збагнув складність бойового завдання, промовивши "ясно", сів на своє місце.
- Ще запитання будуть? - і до начштабу: - А як ви, Сергію Івановичу, дивитесь на такий план?.
- Гадаю,- треба віддавати наказ і діяти...
...................................................... .

Бронепотяг ішов не поспішаючи, мовби промацуючи шлях. І справді, обережність була потрібна, бо тільки Українська артилерія на маршіпройшли станцію Зайцеве, як колія виявилася розібраною, а ліва бокова застава Шостого полку обстріляла групу диверсантів, яка зникла за лісосмугою. Бронепотяг зупинився. Залізнична команда, що поновляла колію, висадившись із бліндированих вагонів, піймала двох залізничників, які виконували наказ петлюрівців...
Командир Павлоградського полку нервував, бо йому треба було першим зустрітися з ворогом і демонстративно відволікати його увагу на себе. Колію швидко було полагоджено і бронепотяг, а за ним і ешелон павлоградських повстанців рушили вперед. По підході до станції Синельникове вже чулася кулеметна стрільба: полк запізнився. Розвідка Шостого полку наткнулася на гайдамацький курінь, що окопався на західних околицях селища.
До підходу головних сил розвідники вирішили виявити бойове розташування ворога і відкрили но шанцях спочатку рушничний, потім і кулеметний вогонь. Петлюрівці на вогонь не відповідали...Січові стрільці в бою
Павлоградський полк висадився з ешелону і, користуючись з передсвітанкової темряви, коротким біговим маршем вийшов на висхідні позиції для наступу на північній околиці селища Синельникове. Розвідка виявляла лінію ворожих шанців. Бійці в бойовому ладу готові були вже кинутися в атаку, як почулися вигуки петлюрівців - "слава!". Гайдамацький курінь, шанці якого не були виявлені, першим кинувся в контратаку. Демонстрація несподіваного, навального удару зірвалась - пошкоджена колія затримала наступ.
П'ятнадцятий полк розгорнувся до бою під гарматним обстрілом петлюрівської батареї. У ворога все заздалегідь було проміряно і пристріляно. Петлюрівці почали, було, захоплювати ініціативу, але в цей час Шостий полк, що вийшов на лінію села Веселе, атакував ліве крило гайдамаків. Тяжкою ціною павлоградці здобули північні провулки станційного селища. Комісар Нетреба особисто повів групу бійців у вузеньку вуличку, щоб атакувати штабні організації ворога на станції, але звідти їх осліпив світлом фар ворожий автопанцирник.

Автопанцирник українських Січових Стрільців На великій швидкості, не потураючи на вибухи гранат, панцирник, стріляючи навсібіч із кулемета, помчав у тил червоних. Дибенко, який атакував Шостим полком ліве крило січовиків, передав наказ на бронепотяг:
- Розстріляти панцирник на північній околиці! Фугасними гарматнями вогонь по вокзалу!
Ліва бортова гармата переднього бронемайданчика схилила холодне жерло донизу і націлилась на ворожу машину, що безкарно розстрілювала червоноармійців. Зблиснув жовтавий вогонь, і ударний гарматень вибухнув ліворуч. Панцирник рвонув управо, але другий гарматень влучив у саме черево машини, і вона перекинулась і задиміла. Тим часом шестидюймові гармати з заднього бронемайданчика били по вокзалу на фугас...
Втрати в бойових з'єднаннях Дибенка були відчутні, але радувало те, що зв'язок і охорона флангів поставлені бездоганно. Начштаба Петриковський ніколи не забував магічного слова "зор" - зв'язок, охорона, розвідка. З настанням ранку Дибенко атакував петлюрівців двома полками...
Втративши ініціативу і потерпаючи, полковник Самокиш безугавно дзвонив на станцію Іларіонове. Врешті надіслав туди роз'їзд охочекомонників, але всі вони потрапили в полон до червоного комеска Медвідя, який діяв у ворожому тилу в районі Петрівки.
Штаб зведених військ Дибенка уже мав "язика", але сталося так, що правий фланг Шостого полку був обійдений. Було ясно видно, як свіжі сердюцькі курені обходять Веселе.Козак 2-го полку і старшина 3-го полку Сердюцької дивізії
Зав'язалась кривава січа. Бронепоїзд бив на шрапнель по селу Веселому, звідки Дибенко особисто одвів Шостий полк і зайняв бойові рубежі на околиці села Тавричанки. Вирівнявши фронт, Павло Юхимович контратакував сердюків двома полками. В цей же час батарея польових гармат із района розташування П'ятнадцятого полку била по вогневих позиціях січових стрільців Самокиша.
Однострій українського Січового стрільцяБій тривав протягом дня, червоноармійці відбили не одну контратаку сердюків, а П'ятнадцятий полк лишався в резерві. Дехто з бійців уже сумнівався в правильності тактики червоних командирів, але згодом всі переконалися, що тактика була правильна. Як не намагалися петлюрівці обійти лівий чи правий фланг червоних, всюди зустрічали вогневий заслон резерву. Сердюки трималися міцно, маючи вигідніші бойові рубежі, заливали смертоносним огнем наступаючих, відбивали шалені атаки червоних. Але надвечір бій ущух, і червоні лишилися на своїх висхідних для атаки позиціях.
Поранених було багато, а ті, що лишалися в бойовому ладу, - зголоднілі й невимовно зморені цілоденним боєм. Але червоноармійці знову готувалися до наступу. Нетреба, вибиваючись із сил, всіляко намагався утримати своїх повстанців на захоплених рубежах. В середовищі червоноармійців з'явилися агітатори, які доводили, що петлюрівців незчисленні сили, що в них, крім артилерії, є броньовики. Нічого, мовляв, марно проливати кров - треба відступати.
- Загинемо всі отут, як жаби в куширі, не дадуть і квакнуть, - просторікував кучерявий боєць-гришинець, - один вихід - відступати...
Коли Нетреба, дізнавшись про панічний настрій серед деякої частини павлоградців, наближався до бойової розстрільні, де лежав кучерявий просторіка, у видолинку почувся глухий пістолетний постріл.
- Це я його, падлюку, - мовив сердито Михайло Хвостенко, - щоб не гавкав, не баламутив...
Над землею знову звисали густі сутінки. Червоноармійці, мокрі від талого снігу й виснажені безперервними атаками, воліли скоріше наступати, аніж мокнути й ловити дрижики в калюжах. Незважаючи на січень, вільжило, як ранньої весни...
Нагрудний знак Січових стрільцівІ раптом сіре й низьке, що звисало аж над землею, небо осяяли три червоні ракети. Ворожі сили, об'єднавшись під єдиним керівництвом полковника Самокиша, кинулись в атаку. Але червоні полки своїм згубним вогнем пришили їх до землі. Бронепотяг безугавно бив по ворожих тилах, вивчивши за день підходи ворожих резервів. І от між ланцюгами бойових порядків червоних з'єднань прокотилось приглушено:
- Підготуватися до атаки!..
Одноразово з Тавричанки - бойових позицій Шостого полку і Гострого Каменя, звідки наступав П'ятнадцятий полк, розляглося дружне й нестримне червоноармійське "ура!". Полки навально пішли в атаку.
Дибенко у спалахах бою, виблискуючи оголеним клинком, піший, лишивши коней з ординарцями у видолинку, власним прикладом заохочував бійців, які переможно кидалися у вир бою. Цілу ніч тривав жорстокий бій за станцію. А коли петлюрівці перегрупували свої сили для нових контратак, їм несподівано вдарив у спину ескадрон кінноти Медвідя.
На вокзалі почалася панічна евакуація петлюрівських штабних організацій і військового спорядження. Курені, які прикривали цей, з дозволу сказати, відступ, полягли трупом, і лише полк сердюків і дві сотні охочекомонників вирвалися з оточення і відійшли на станцію Іларіонове... "

Пам'ятна дошка Роману Самокишину у рідному селищі Печеніжені.

Також вшануємо світлу пам'ять інших старшин та бійців Катеринославського полку Січових стрільців. Одним з них був курінний Іван Миколаєнко

курінний Катеринославського полку УСС Іван Миколаєнко

Іван Миколаєнко, фото 20-тих років.

Народився у Маріупольському повіті Катеринославської губернії. Закінчив Катеринославське реальне училище (1913), навчався у Катеринославському гірничому інституті.... далі

Вічна Слава Героям !

Проти кого воювали?

Як бачимо керував московсько-єврейськими частинами і частинами українських колабораціоністів колишній матрос Балтійського флоту Павло Дибенко. Надзвичайно одіозна фігура масонської революції. Прихильник теорії "сваабоднай любві", ідейний друг і чоловік Колонтай ( ініціаторка святкування 8 березня). Ця пара унікальна ще першим совєтським шлюбом, вони перші вінчалися не в церкві, а в загсі. Більше про Дибенко можна довідатись на посиланнях - Вікіпедії , одій з кримських газет , На патентознавчому сайті.

В Павлограді московсько-єврейським прислужником Колосом на початок 1919 року розпочато формування 13-й, 14-й і 15-того колабораціоніських полків. Про умови в яких вони творилися гарно сказано в докладній політкома 14-го полка Соловйова, цікаво що відсутність обіцяної грошової платні викликала у содлдат анисимітські настрої.

Для кращого уявлення про українських колабораціоністів що воювали у складі т. зв. Павлоградського повстанського полку додам опис Павла Кононенка з цього ж роману:

"..А в цей час у великому залі вокзалу, де розмістився поріділий після боїв Павлоградський полк, бійці весело реготали. Рудий миршавенький матрос у жіночому пальті, видно з дебелої куркулихи, бо було на нього зашироке, розповідав бійцям-селюкам про свої пригоди в тилу ворога..." - коментарі думаю зайві, не тільки паски з убитих офіцерів знімали..

07.12.2008

http://www.ketrin.ru/woman/novie_kollekcii/ тут много новинок молодежной женской одежды