Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

 

ГЕРЦЬ ПАПЕРОВИХ ЛИЦАРІВ

О. Апанович (кандидат історичних наук, лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка, м. Київ)


    Є припущення, що гральні карти придумали ще жерці Древнього Єгипту . Геродот розповідає про гру, що нагадує картярську, в Мідії в 8-7 ст. до Різдва Христового. На думку інших авторів, карти, як і компас, папір, порох, сірники було "винайдено" в Китаї значно пізніше, аж у 12 ст. н. е. Останні посилаються на першу письмову згадку про картярську гру, знайдену в словнику Чінг-цзетунга, з яким європейці ознайомились 1678 р. Мабуть, 12 ст. - це вже запізно, бо в інших джерелах можна надибати твердження про те, що задовго до нашої ери у тих же китайців та японців були якщо й не карти, то щось на зразок: дощечки з дерева та слонової кістки. Енциклопедичний словник видавництва "Бр. А. и И. Гранат и Ко" на питання про місце виникнення гральних карт відповідає так: "винайдення гральних карт приписують китайцям, індусам, єгиптянам, арабам" . 3агалом же питання про місце виникнення та генезу гральних карт лишається відкритим.
   Як і коли гральні карти потрапили до Європи, теж доконче невідомо. Більшість авторів вважають, що європейці запозичили карти з арабського сходу і сталося це, мовляв, не раніше хрестових походів . Аргументом тут слугує одне з перших європейських документальних свідчень маляра й хроніста з італійського міста Вітербо Н. Кавелуццо в 1379 р.: "3аведена в Вітербо гра в карти, яка походить з країни Сарацин (de Saracicinia) і названа сарацинами "наіб" (naib) ...
     Отже, наприкінці 14 ст. карти завойовують Західну Європу, стають помітним явищем суспільного життя середньовічної Європи, атрибутом повсякдення лицаря, бюргера, ремісника, пірата, злодія. Досить згадати полотна малярів Д. Тенірса, Г. Терборха, А. Броувера, інших митців, щоб зрозуміти популярність "сарацинської" гри та побачити всю марноту зусиль церкви, яка
вбачала в картах загрозу підвалинам християнської моралі"
     Якщо прийняти "хрестоносну" версію, проникнення карт в Європу, то матимемо на увазі те, що східні слов'яни ознайомитися з картярством ще в 12 ст. Гіпотезу про можливу участь галичан у третьому (1189 - 1192 рр.) хрестовому поході Ф, Барбаросси проти Саладіна зустрічаємо в "Слові про Ігорів похід": "Галицький Осмомисле-Ярославе! Ти високо сидиш на своїм золотокованім престолі, підперши гори Угорські своїми залізними полками (...) Гроза твоя по землях тече! Ти одчиняєш ворота Київські, стріляеш з батьківського золотого стола салтанів по далеких землях" . Наголосимо, однак, лише на можливому, епізодичному знайомстві з "сарацинською" грою, а не на масовому розповсюдженні серед українців-русів карт, що сталося, звичайно, ж, значно пізніше...
   Українство поцінувало можливості картярської колоди (талії) раніше сусідів московитів, бо Україна географічно була ближче до вже "окупованого" паперовим картярським лицарством заходу, українські землі були складовою частиною литовсько-польської .держави, де картярство, на думку М. Шульца, було відломе вже в середині 15 ст.
Спротив польському силовому полю в Україні, безперечно, був, але він не міг стримати розповсюдження картярства. Українська еліта поступилася важливішими принципами, прийнявши цінності польського суспільства, а вже щодо забави, то й поготів! 3вичайно ж, картярство в Україні в 16 ст. ще не стало масовим. Нове й малодоступне захоплення було по кишені тільки шляхті, але це справи не міняє. "Листи", а так звалися на німецький кшталт карти - це феномен українського буття вже 16 ст.
Не обійшлося тут і без козацтва. Автор. Н. Розалієв слідом за Словником Брокгауза-Ефрона пише:     "Первыми игроками в карты в России (Sіс! - Г. І.) являлись, скорее всего, запорожские казаки, коротавшие за ними свое время..." Приймемо цю версію, дещо скоригувавши її: запорожці коротали свій час в Січі - в Україні, Речі Посполитій, Русі, а не у так званій "России".
3апорозьке козацтво - явище складне, цікаве, неоднозначне. Маргінальність козаків обумовлювала часті, постійні, різносторонні контакти з чужинством. Козацтво засвоювало, користувалося новим чужим, корисним та зайвим широко й природно. 3гадаймо козацьку лексику (козак, курінь, кіш, гетьман), одяг, військову справу - все це синтез слов' янського з домінуючим тюрко-азійським елементом! Позначене козацьким духом, це чуже ставало загальнодоступним і широковживаним. Так було з тютюном, кавою. Так було, мабуть, і з картами. Серед військової здобичі козаків, серед усілякого трофейного мотлоху, переграбованого, може вдесяте, запорожці натрапляли й на картярські колоди. Можливо, що який-небудь пройдисвіт-волоцюга з Польщі, чи і з дальших країв приносив у Січ єдине, що було за душею, чим жив - засмальцьовані як млинці карти. 3а частої, а то й постійної опозиції всьому польському, козацтво об'єктивно, прямо чи опосередковано функціонувало в польсько-литовському, європейському геополітичному, військовому, культурному контексті.
     Чубаті запорозькі республіканці прикипіли до картярської забави. Вона давала можливість не просто що-небудь втратити чи придбати, а програти - виграти. Паузи між ризиковими походами, сутичками, пиятикою заповнювалась азартом. Прихильність запорожців, цієї "строкатої мішанини вад і доброчинств" до карт витікає з блискучої і об'єктивної, не цяцькованої характеристики козацтва, яка належить шведському історику А. Єнсену: "Дніпровські козаки були жорстокі, нестримані, свавільні, віроломні, хитрі, але в той же час відзначалися щиросердістю, дитячою добротою, невибагливістю, гостинністю, честолюбством" .
    Сердечна пристрасть козаків до "листів" полишила глибокий слід в історії козаччини, народних переказах, легендах, малярстві, красному письменстві. Ось кілька штрихів з цього розмаїття.
Історичним є факт нападу яничарів і татар на Стару Січ на Різдво 1674 (1675 н. ст.). Як колись гуси врятували Рим, так тепер карти о6оронили Січ.
       На зиму в Січі, як правило залишалася невелика залога. Товариство розходилося по зимівниках, пасіках, хуторах, дехто повертався до родини в Україну, а то й далі, тож не випадково сам
султан Мухамед IV послав у козацькі степи 15000 яничарів разом з 40000 орди. Хан вибрав для нападу третю ніч Різдва, сам пробрався до вартового, убив його і перевірив, чи міцно сплять з похмілля козаки. Але застукати запорожців зненацька не вдалося, бо в одному з куренів проснувся козак Шевчик, у віконну шпарину побачив яничарів, "тихцем ознайомив те п'ятьом чи шістьом товариству картникам, які ще не спали в тому курені, а заслонившись в одному з кутків, тихо грали в карти. Вони, почувши це, забули карти і зараз-таки, кинувшись до всіх вікон свого куреня і не відчиняючи їх почали приглядатися... чи правду сказав їм Шевчик" - так подає цей епізод у своєму "Літописі" майже сучасник тих подій Самійло Величо (1670 - після 1728 р.). Взявши зброю в руки, враз січовики відчинили вікна куреня і почали часто і безупинно стріляти в гущу яничарів. 3 15000 турків уціліло заледве 1500 чоловік, хан з ордою чимдуж накивав п'ятами до Криму.
       Цей же епізод знаходимо у дослідників козаччини січеславців Дмитра Яворницького , Адріана Кашенка , шведа Альфреда Єнсена в есеї "Мазепа". Сучасні українські письменники Володимир Малик та Григорій Колісник у своїх гостросюжетних. пригодницьких романах обігрують історичний факт з картярами. Олекса Веретенченко у поемі "Чорна долина", що вийшла друком у Детройті 1953 р., про це ж писав так:

Грае вітер пісню сумовиту,

А козацтво й досі ще не спить-

Ріже в карти, хилить оковиту,

Про чортів і пекло гомонить...

     Десь там "на Масквє" за Соборним Уложенієм (1649 р,) московити московитів б'ють батогами і калічать руки за картярство, а тут у Святий вечір атеїстичний гармидер по куренях "православного й преславного" (С. Величко) воїнства...
       Народні перекази та легенди пов'язують в один ланцюжок криваву різдвяну купіль і знамениту, вигадану, але цілком згідну з духом запорожців дотепну відповідь турецькому султану, Цікаву розвідку цієї легендарної кореспонденції зробив Г. Нудьга у книзі "На літературних шляхах" (К., 1990). Реальні листи запорожців до султана і хана наводить і професор Д. Яворницький. Нічого спільного зі знаменитою філіппікою, одні протокольні політеси та поштивості.
Всім добре відоме полотно Іллі Рєпіна "3апорожці" (3апорожці пишуть листа турецькому султану). Під рукою у голого, кремезного братчика купа грубих карт. 3 усього видно, що листу султана передувала гра в "листи". Одірвалися від картярського герцю лицарі, щоб зіграти з султаном в азартнішу гру, поставили на кін не сорочки вже, а чубаті голови.
    Виникає питання: а як виглядали "козацькі" карти? Напевне можна відповісти, що карти 17 ст. були не схожі на ті, до яких звикли ми. Вірогідніше, що запорожці "різалися" картами німецького типу, бо картярна німецька індустрія (Аугсбург, Нюрнберг, Ульм) домінувала на європейському рингу, до того ж, німецько-польський слід позначився на картярських українських термінах. "Листи" - це пряма калька-переклад з німецького Вrife (листи), назви мастей теж німецького типу - широко вживана тепер "піка" звалася "вино" або "вено" як похідне від німецького Wein (вино), "бубна" - це "дзвінка" (німецьке Schelle - дзвіночок, бубонець), "чирва" - Rot (червоне). Дещо незвичний український "жир" (фр. - трефа) - не що інше як той же німецький Eckern та Eicheln (жолуді). Український "жир", "жирівка" набули назви масті через те, що в німецькій та польській колодах малювали жолуді, як знак масті.
     В німецькій колоді не було жіночої "фігури" - "Дами". Колода мала "туза" (Аs), короля Koning (Krol) (пол.), та двох валетів - старшого та молодшого: Ober і Unter,- "вишник" та "нижник" відповідно у польському та українському варіантах. Така колода була своєрідним дзеркальним відбитком та продовженням суто чоловічої замкнутої корпорації солдат - найманців, піратів, запорожців з неодмінним правилом - табу на присутність жінки. Жінка не могла бути в Січі навіть на картах!
Карти, що врятували Січ були приблизно такими, які знайшов Тадеуш Уяздовський 1927 р. у Варшаві і які датують 16 ст. "Тузи" з колоди Уяздовського мальовано як штандарти чи прапори, довгі кінці яких зав'язано хитромудрими вузлами, що не повторюють один одного. На кожному зі знамен зображено масті: "серце", "вино" (зелень), "жолудь", "бубонець", "Королі" верхи на конях, тримають знаки влади, Видно, що це не просто воєначальники, а особи царського роду, може й насправді королі, бо на головах деяких не шоломи, а корони. "Вишники" та "нижники" - королівські лицарі та слуги, челядь. Один грае на флейті, другий б'є в барабан, третій зіперся на алебарду, один з папугою, а ще інвалід, у якого протез замість ноги. Цікава деталь, на яку вказують польські автори: вуса декотрих та волосся стрижені по-польськи. Одяг же цього паперового воінства чужоземний. Якшо ця колода і друкувалася в Польщі, то, вірогідно, що з німецьких зразків, німецькими майстрами, а то й просто імпортувалася до Польщі та в Русь... Карти, про які мова, можна добре роздивитися в третьому томі "Старопольської енциклопедії 3. Глогера " .
     Протягом століть (до ХІХ) європейскі карти були "одноголовними", людська фігура зображувалася на повен зріст, карта мала верх-низ. Друкувалися карти з дерев' яної дошки в одну (чорну) фарбу, затим відбиток розфарбовувалн в дві-три фарби по трафарету, кути карт були не закруглені. Колода мала 32 і 36 "листів".
      Ілля Репін, якого консультував Дмитро Івановнч Яворницький, карти січовнків осучаснив, подав до того ж, наскільки можна розгледіти в оригіналі та репродукціях, колоду з французькими мастями.
У 18 - 19 ст. не було якщо не хати, корчми, то села чи хутора, де б не висіла популярна народна картина "Козак Мамай". Авторка грунтовного дослідження "Козаки Мамаї" пані Т. Марченко серед речей козака-нетяги, які є складовою композиції картини, називає і карти. 3ауважимо, шо картами, одначе, не так уже й часто атрибутовано козаків-мамаїв. Так, серед чорно-білих репродукцій, вміщеннх у книзі п. Марченко (їх 75), тільки на одній є карти. Це навіть не "Мамай", а "3апорожці" Т. Калинського, названі "Козаком-бандуристом" і датовані 30 - 50-ми роками 18 ст. Немає карт і па дев'ятьох "мамаях", шо зберігаються у фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворннцького.
3ате "Козака - душу правдивую" (Львівський національний музей, 18 ст.) оточують коник вороненький, кобза, шабля, пістоль, чарка, кварта та дві карти - "туз" та "шістка". Неможливо розібрати, які масті зображено, але зрозуміло: найстарша й наймолодша карти з козацької колоди. Чи не натяк це на суєтність, фатальність, скоромиущість земного буття: від великого, мовляв, до малого... "
Вже згадані "Запорожці" Тимофія Калинського, "відпочивають" з колодою німецького типу. Український художник кінця 18 ст. точніший свого колеги І. Рєпіна. На верхній карті "шістці" добре читаються бубонцi, поряд карта "зеленої" масті, вірогідно "шістка жирова" (жолуді) " .
Цю динамічну жанрову сценку на замовлення господаря - Д. Яворницького написав олійними фарбами на стіні передпокою художник Г. Ткаченко. Сьогодні її можна бачити в будинку-музеї Д. І. Яворницького в Дніпропетровську. Але й тут, як і у Рєпіна, карти сучасні, французького типу, ближчі й зрозуміліші замовнику та майстрові - "туз бубновий" та "сімка треф". Зрозуміло, що ні художникові, ні академікові такі подробиці були невідомі.
     Марно переказувати музику, поезію, твори образотворчого мистецтва! Але не згадати тут прецікаву гравюру - алегорію "Народи Європи" 17 ст. неможливо. За столом група з дев'яти чоловік, другий справа - українець, поряд московит, Ті, хто сидить за столом, грають в карти . Але не будемо приймати картярську гру буквально. У ХVІІ ст. був поширений оригінальний вид публіцистики, в якому знайшли відбиток актуальні питання міжнародної політики. 3ображуючи держави, політиків як картярів, автори цих алегорій добивалися в такий засіб надзвичайно сильного ефекту. Терміни та репліки з картярської гри вкладені в уста європейських політиків-картярів, країн, набували двоякого значення, звучали як влучні сатиричні характеристики їх діяльності,
       Професор із Дніпропетровська о. Ю. Мицик знайшов у відділі стародруків Ягеллонської бібліотеки брошуру "Das plnische Piquet-Split" (гра в піке), видану німецькою мовою 1656 р. Там же зберігається рукопис - варіант цього твору польською мовою Діють у "Грі в піке" і козаки, які говорять таке: "Ми короля скинули, але знову беремо його і маємо надію з цією картою виграти". Польська "карта" в політиці реально розігрувалася найближчими соратниками старого Хмельницького - Виговським та Тетерею.
    Гравюра, яку ми згадували в літературі, що зустрічається як голландська гравюра, друкована в м. Дельфті з назвою "Чужоземно-европейські як також французько-голландські державні збори" (1650 р.), Над постаттю козака під числом 9 є напис голландською мовою: "Моє сердце в грудях розірветься", а в віршованім тексті-варіанті "Гри в піке" говориться: "Козак є дуже сердитий, його сердце в грудях хоче розірватися. 3 великою ненавистю (до Туреччнни) гострить він шаблю наново... Україна тремтить, гримить" . Ситуація в Україні вже змінилася, гострі шаблі козацькі мов блискавки вже третій рік мигтіли над Річчю Посполитою, а хитрий "яко змій" Богдан Хмельницький шукатиме союзу і покровительства у султана...
      Тема "козаки і карти" цікава й невичерпна, вона чекає ще на своїх дослідників, а тих - важкий пошук і, сподіваємость, нові знахідки.

1 Игра нашей жизни. М. 1990.- С. 4; Комс правда,- 1991.- 20 берез.

2 Тарасов С. М., Попов С. П. Игра для всех.- М. Профиздат, 1991.- С. 5.

3 Гарин Л. Художники и карты. Панорама искусств - Вып. 11 - М, 1955. С, 252; Комс. правда.- 1993 - 5 листопада

4 Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отра-
слям знания.- Спб: типография Т-ва "Просвещение", 7 рота 20.-1902-Т10.-С.591; Warszava, 1982

5 Энциклопедический словарь т-ва "Бр. А. и И Граиать и К'" - Т 23- С 57О. (далі: "Эициклоцедия Граиат").

6 Розалиев Н. Карточные игры в России - М, 1991. С, 3

7 Энциклопедический словарь. Издатели Брокгауз А., Ефрон И. - Спб, 1895.- Т. 14 - С. 641.

8 Glozen Z. Encyklopedia staropolska К-р 111. - С. 18

9 Слово о полку Игореве

10Єнсен А. Мазепа //Вітчизна.- 1991.- № 10.- С. 108
11Величко С. Літопис...- К. Дніпро, 1991.- Т 2 - С. 16О - 182.
12Яворницький Д. Історія запорізьких козаків - Львів, 1992 - Т 2 - С. 324.


13 Кащенко А. Оповідання про славне війське 3апорозьке низове.- Дніпропетровськ, 1991. - С. 191 - 19.

14 Єнсен А. Вказ. твір.

15Малик В Фірман султана,- К., 1986.- Т. І.- С. 427.

18 Колісник Г. Мазепа - гетьман //Диіпро.- 1990.- № Р.- С. 7.

19 Веретенченко 0. Чорна долина.- Детройт; Літературне братство, 1953.- С. 23.

20Gloger Z. Вказ. твір.- Т. 111.- С. 19
21Марченко Г. Козаки Мамаї.- К.: Опішне, 1991.- С. 23.

22 Держко О. Козацькому роду нема переводу, або ж історія Козака Мамая//Україна.- 1990.- № 38.- С. 1І2 - 18 (кольорова вкладка).

23 української старовини Альбом. - К. 1991. - Іл. 222.

24 Величко С. Вказ. твір. С. 285.

25 Мицик Ю. А. Записки иностранцев как источик по истории Украииы
(втор. пол. ХЧІ - сер. ХЧ1І вв.). - Дніпропетровськ, Изд-во ДДУ, 1981. - С. 52.

26 Січинський В. Чужииці про Україну.- К.: Довіра, 1992 - С 8~1.