Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

СТОСУНКИ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА З АЗОВОМ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

Чільне місце в життєдіяльності запорозьких козаків надто в першій половині XVII ст. посідали взаємини з турками і татарами. Власне, саме татарський чинник був важливою формотворчою
передумовою зародження українського козацтва і на протязі всієї історії його існування не втрачав свого посутнього впливу. Як відомо, у першій половині XVII ст. зносини українських козаків з Туреччиною та Кримом відзначались, різкою конфронтаційністю. Лише у 1624-1629 рр. запорожці, втрутившись у внутрішньополітичну боротьбу в ханаті, перебували у військовому союзі з братами
Магмет-та Шагін-Гіреями, що, однак, не виключало, радше навпаки загострювало збройні сутички з противниками коаліції - Туреччиною та Кантеміром. '
Досить суттєвими в контексті козацько-османських стосунків виглядають взаємини запорожців з Азовом - могутньою фортецею, .що виконувала роль форпосту турецької політики відносно Москви, війська Донського, Північного Кавказу. Проте наявність у гирлі Дону цієї твердині помітно зачіпала й військово-політичні інтереси Запорожжя. Позаяк в означену добу взаємини запорозьких та .донських козаків з обопільної потреби упостійнюються, набувають розмаїття проявів, значно впливають на перебіг історичних процесів у регіоні. Запорожці розглядають Дон як територію, куди можна відійти в кризові для свого існування моменти, здебільшого після невдач антипольських повстань на Україні, розраховують на військову допомогу донців у протистоянні з Польщею, турками, татарами, зрештою постійно прагнуть використати й використовують Дон в якості запасного комунікативного засобу для здійснення морських походів. Азовці ж своїми агресивними діями часто-густо перетинали вихід у море, чим ускладнювали реалізацію козацьких задумів та найголовніше безносередньо загрожували існуванню донського козацтва, цього стратегічного союзника
запорожців.
Звідси примітне ще в XVI ст. прагнення українських козаків, як і донських, захопити за слушних обставин фортецю й перетворити її на козацьку. Азов постійно перебуває в полі зору обох ко-заччин. Що ж стосується запорозько-азовських відносин, то вони, однак, практично, не приковували уваги дослідників, втім як до останнього часу й взаємини запорозького та донського козацтва в цілому.
Географічний фактор та ступінь прив'язки до азовської "проблеми" зумовили різницю в підходах до її вирішення запорозьких тга донських козаків. Військо Донське з цілком очевидних причин -фактично перебувало в безперервних дрібних сутичках з азовцями, що час від часу змінювались хистким замиренням головно з метою забезпечення проходу московських і турецьких послів. Постійні взаємозвинувачення у порушенні миру, апеляції відповідно до московського та турецького урядів - типова картина азовсько-донських взаємин. Двічі донські козаки відважувались на самостійний штурм фортеці (1620, 1625 рр.). Та в обох випадках це не принесло успіху. Ні Туреччина, ні Крим, ні тим паче Москва не були спроможні остаточно вирішити питання на свою користь. Всі спроби Стамбула залякати супротивника, наміри Москви заборонити донським козакам зачіпки з азовцями закінчувались безрезультатно. Інші значущі військові дії проти Азова безпосереднім чином пов'язані з запорожцями. У 1634 р. вони організували самостійну облогу, ще чотири рази (1626, 1634, 1637, 1646) намагалися оволодіти фортецею спільно з донцями, а в останньому випадку ще й з царськими військами. Якраз зосередження на облогах і штурмах, як найефективнішому в даній ситуації засобі боротьби відзначало позицію запорозьких козаків. Інша характерна риса полягала в тому, що протиборство з Азовом було у кожному випадку тісно пов'язане з військовими діями козацтва загалом І відбувалось обов'язково за умов сприятливої міжнародної ситуації, коли унеможливлювалось втручання третьої сторони чи сторін.
Власне перший у XVII ст. до того ж випадковий контакт запорозьких козаків з Азовом подибуємо у 1613 р. Як звідомлювали Посольський приказ московськії посланці до Туреччини Солов Протасьєв та Михайло Данилов, якийсь запорожець втік з Дону до Азова й розповів там, що буцім посли разом з донськими козаками і царськими стрільцями мають намір приходити "к Азову войною" '. Протасьєв і Данилов відразу ж доклали зусиль, щоб вичерпати прикрий для Москви інцидент. Невірогідні свідчення були пояснені типовою для московської дипломатії формулою "прошуки Польщі", а також тим, що згаданий запорожець втік "заворовав на Дону от смертные казни" 2.
Достеменно сказати до чого насправді прагнув і чим керувався український козак за браком джерел неможливо. Протеї цілком очевидно інще - об'єктивно його дії таки були на користь польській полытиці.
У 1626' р. запорозькі козаки разом з донцями здійснили свій перший похід під Азов. Відсутність активних дій до середини 20-х років зумовлювалась низкою чинників. По-перше, основна енергія запорозького козацтва скеровувалась на участь у подіях Смутного часу на Московщині, військових заходах Польщі (війна в Лівонії, Хотинська війна, московський похід Владислава IV та ін.), морські походи, що здійснювались з теренів України; по-друге, азовцям не вдалось жодного разу перешкодити спільним з донськими козаками виправам з Дону на море, по-третє, не випадало сприятливих зовнішніх обставин. Не почувалось готовими до штурму фортеці і Військо Донське. Наважилось воно тільки влітку 1625 р. Участі у цьому поході запорожці не брали. Понад те незадовго до нього ті з них, котрі перебували на Дону, вирушили на Україну, де саме досягла апогея конфронтація з Польщею і ось-ось мало* вибухнути козацьке повстання. Напевно, вони відгукнулись на заклики про допомогу, що розпочалась ще у 1624 р- 3
Штурм Азова 1626 р. відбувся в рамках довготривалої серії надзвичайно активних військових дій запорожців на Чорному морі. За нашими підрахунками у 1625-1627 рр. запорозькі козаки організували 14 виправ, з них 8 при підтримці донців. Виключно; всі походи були спрямовані на малоазійське узбережжя, що повністю відповідало умовам кримсько-запорозького союзу 1624- 1629 рр. Якщо міцна підтримка запорожців у 1624 р. забезпечила Магмет-і ШагІн-Гіреям утвердження у Бахчисараї, то практично безперервні морські вилазки у сув'язі з відновленням у даний відтинок часу ірано-турецького конфлікту унеможливили для Стамбула антикримські дії. Тільки у 1628 р. султан зміг впритул зайнятись непокірними братами. У цьому сенсі штурм Азова логічно вписується у загальну спрямованість військової політики козацтва. В разі успіху позиції Туреччини відносно Криму значно слабшали, не кажучи вже про великі позитиви падіння Азова для самих запорожців. Отже, вибір часу походу під Азов узгоджувався зі сприятливими зовнішніми обставинами. Пов'язана кількома невідкладними справами Туреччина не могла надати допомоги фортеці. Москва, котра стратегічно потребувала знесення Азова, хоча й, керуючись конкретною ситуацією, вимагала від донських козаків миру з азовцями, була не в змозі втрутитись в перебіг подій безпосередньо. Насамкінець Крим, зацікавлений в даний період в ослабленні Туреччини, не мав рації виступити проти.
Джерельна інформація про козацький похід під Азов вкрай побіжна. Фактично піддається з'ясуванню тільки те, що навесні 7000 запорозьких та донських козаків приступили до фортеці, попалили городи та зруйнували відвідні вежі 4. Залишаються невідомими ані кількість тих та інших козаків окремо,, ані ініціатори-походу, особливості підготовки, ватажки чи ватажок бойових дій тощо. Проте можна зробити деякі припущення. Очевидно, ідея операції належала донцям, котрі, як зазначалось, роком раніше п'ятитисячним військом уже здійснювали штурм і досить успішно. Враховуючи його наслідки та вдалу комплікацію зовнішніх обставин, Військо Донське могло прийняти рішення повторити штурм. Щодо запорожців, то найімовірніше у поході взяли тільки ті1 з них, котрі перезимували на Дону. В усякому разі в джерелах відсутні будь-які вказівки на появу запорожців навесні 1626 р. Число ж українських козаків, що знаходилось наприкінці 1625 р. на території Дону, теж невідоме. Влітку їх там не було взагалі. Пізніше за свідченням астраханських воєвод з'явилось 500 чоловік6. Можна; припустити вихід певної кількості запорожців після Куруків-ської комісії, бо ще в липні у козацькому середовищі побутувала думка в разі невдачі очікуваного повстання відійти в межі Московської держави7, а після поразки досить значна частина козаків уже більш предметно розглядала Дон як територію-схованку від репресій з боку Польщі 8. Міжнародний резонанс штурму не був широким. Занурена у важливіші для неї події Туреччина мляво відреагувала на безуспішний випад козацтва. Куди більше дошкуляла їм висока активність донців та запорожців на морі, а також заангажованість останніх у протистоянні в Криму. Зберегли свій нейтралітет Маг-мет І Шагін-Преї. Навіть Москва обмежилась порівняно легкими без загрози покарання докорами на адресу донських козаків 8.
Три наступні й водночас найбільш вдалі походи під Азов запорожці здійснили у 1634 та 1637 рр. Цьому сприяло як загальне зміцнення козацтва, так: і вдале переплетення обставин. Спостерігаємо намір запорозьких та донських козаків таки вирішити в середині 30-х років азовську проблему. Джерела чітко засвідчують, що оволодіння Азовом на протязі 1634-1637 рр. постійно перебуває на чільному місці у козацьких планах.
Заходи 1634 р. Ініціювали запорожці. Вони ж відіграли основну роль в їх реалізації. Вибір часу походу під Азов був сповна обгрунтований. Щойно відновилась турецько-перська війна, внаслідок чого Туреччина - найголовніший противник - не могла активно втрутитись у події. Вона нагально потребувала спокою у стосунках з Москвою та Річчю Посполитою. З останньою було укладене перемир'я. Причому Польща, бажаючи перенести всю відповідальність за козацькі походи на Москву, оголосила про сувору заборону запорозьким козакам виходити5 в море, в зв'язку з чим 2000 з них буцім-то перейшло на територію Дону 9. З іншого боку кримському ханові та азовцям заборонялось здійснювати набіги на московське пограниччя. Внутрішньою нестабільністю відзначалось становище в Кримському ханаті; в черговий раз загострився конфлікт центральної влади з ордою Малих ногаїв. Тому без дієвої підтримки Туреччини легко прогнозувалась інертність хана стосовно подій навколо Азова. Зрештою Москва на початку 30-х років змінила акценти в кримській політиці. Поруч з постійними спробами дипломатичними шляхами добитись припинення татарських набігів не відкидається можливість здійснення силових заходів. У цьому сенсі бойові дії донського козацтва проти турок і татар за виключенням тих, котрі входили в суперечку з конкретними політичними обставинами, не викликали посутніх заперечень.
Отже, 10 серпня З0 човнів з українськими козаками після морського походу з'явились на Дону й відразу взяли Азов в облогу 10. Про серйозність їх намірів свідчила наявність гармат. Чотири дні запорожці невпинно штурмували фортецю, але оволодіти нею не вдалось. Тоді козаки звернулись; за допомогою до Війська Донського п.
Кількість донців, що відгукнулась на заклик донським отаманом Богданом Конинським оцінювалась в 100 чоловік, підкреслювалось також, що "прийшли ворьі, утаясь от Войска... а из атаманов и казаков никто под Азов не ходили, потому что у них с азовцьі мир" 12. У військовій відписці, котру Богдан Конинський привіз до Москви, Військо Донське заявляло, що воно взагалі не відало зіро облогу, здійснену запорожцями, а на допомогу ходили лише Ті з козаків, в яких азовці незадовго до цього відігнали коней І3. Таким чином, явно відхрещувались перед царським урядом за порушення його заборони на конфлікти з Азовом. Але той факт, що після облоги донські козаки-учасники "на Дон итти не смели" и, засвідчує відсутність підтримки ідеї штурму фортеці серед широкого загалу донців. До того ж як суто запорозька акція розглядалась облога і самими азовцями 5. Донським козакам вони відводили роль дотримання позитивного нейтралітету: "а говорили азовцьі, будто черкасьі приходили к ним с их (донців.- В. Б.) ведома" 16.
Чисельність запорожців скоріш за все коливалась у межах 2000-3000 чоловік. До такого висновку схиляють відомості про те, що невдовзі після штурму 1500 запорозьких козаків здійснили з Дону морський похід. Інша ж частина залишилась для зимівлі, після чого навесні разом з донськими козаками також вирушили на море 17. Хід облоги Азова висвітлений у джерелах досить розлого. Відомо, що козаки знаходились під фортецею два тижні, штурмували її з усіх боків, зруйнували при цьому 12 сажнів стіни й оволоділи посадом 18. Йшлося до того, що азовці не витримають подальшого вміло організованого тиску. Та несподівано під Азовом з'явились ногайці 19, що змінило розклад сил, і козаки були змушені відійти. Невдовзі після штурму азовці використали відсутність основної маси донських козаків - ті ходили на ногайські улуси - здійснили контрвипад під козацькії містечка Нижній та Черкаський 20. Спробував втрутитись у події кримський хан та спромігся вислати на Дон лише 600 татар, чий набіг козаки досить легко відбили21.
Безперечні успіхи запорожців та донців під Азовом не в останню чергу були пов'язані з тим, що керував облогою визначний майстер цієї справи Іван Сулима, котрий наступного року, як відомо, вщент зруйнує Кодак. Джерела одностайні в тому, що саме під орудою І. Сулими запорожці вийшли з Січі на море, а потім завернули на Дон для здійснення штурму Азова .
Козацькі акції під Азовом дістали широкий розголос. Мурзи Великого Ногаю, які фактично врятували місто ві'д падіння, з причини зміни ситуації в більшості своїй виявили наміри відкочувати від Астрахані до перекопських степів. Вкрай негативно сприйняла події Туреччина. Вона звинуватила Москву у причетності до облоги, вимагала зігнати козаків з Дону, кримський хан начебто отримав від султана наказ готуватись до походу на московські землі, у Кафі до з'ясування обставин були затримані московські посли І. Короб'їн та С. Матвеєв24. Проте задіяна у війні з Персією-Туреччина не могла організувати збройного виступу. Царський уряд в свою чергу традиційно наказав послам, що вирушали до Стамбула, відгороджуватись від діянь донських козаків, перекладати всю вину на запорожців та на донських гультіпак, котрі відірвались від Війська 25. У грамотах до донців козаки картались за розбій, попереджувались про можливий напад татар26, проте зносини з запорожцями не заборонялись. Підкреслювалось лише,. що "а будет казаки молодьіе приступать к черкасам без вонского ведома и под Азовом бьіти, и ви б служили по вашему войсковому обьічаю, чтоб им и иньім таким неповадно вперед таких осорньїх дел чинити и к запорЬзкнм черкасам приставать"27. Посланцеві на Дон Онуфрію Кожухову наказувалось вивідати стан запорозько-донських взаємин та з'ясувати подробиці облоги Азова28. Реакція Криму після згаданого вище кроку була спокійною. Більше того калга, коли невдовзі1 після штурму 1500 запорозьких козаків вирушила з Дону в морський похід, зробив спробу схилити цих запорожців до спільних дій проти Кантеміра, на що ті відповіли проханням надіслати з цього приводу послів до Січі29.
Здійснені у 1634 р. облоги засвідчили здатність українських козаків оволодіти фортецею. І запорожці не полишали намірів. ? У Кафі небезпідставно очікували ще одного штурму Азоваао. Не в останню чергу для підготовки майбутньої акції частина козаків у' тому числі Іван Сулима залишились для зимівлі на Дону. Цього разу ідея облоги захопила такорк і Військо Донське. За свідченням царського посланця до ногайської орди Василя Струкова запорожці та донці, котрі на чолі з І. Судимою і донським козаком Олексієм Ломом 20 квітня вирушили пій Сіноп, мали твердий намір -після повернення штурмувати фортецю31. Було навіть визначено термін 29 черрня.** При цьому як гарний, стратег І. Сулима пов'язував успїх з дотриманням нейтралітету щодо виступу з боку Москви, та участю в акції якнайширшого загалу донських козаків ї запорожців. У готовності останніх він не сумнівавсям. Однак І. Сулима повернувся на Січ, звідки здійснив успішну виправу під Кодак. Разом з ним відійшли запорожці, які вибрались у "похід з Дону, й ті, що приєднались на морі (похід під Сіноп був скоорди-нований з Січчю), а також незначна кількість донських козаків. Ці представники Війська Донського були серед учасників облоги Кодака Ч
Сама ідея облоги, виходячи з того, що перебуваючи на Дону І. Сулима ще планував виправу під Азов, виникла у нього під час згаданого походу, або тодЗ ж була навіяна запорожцями, що підійшли з України. Без сумніву, саме під Азовом відточувалась військова майстерність І. Сулими, що так блискуче проявилась тіід Кодаком. Не відмовився гетьман од своїх планів стосовно турецької фортеці ї після оволодіння Кодаком35, та жорстока страта унеможливила їх здійснення.
Після відходу запорожців донські козаки не наважились само
стійно штурмувати Азов, що ще раз засвідчує домінантну роль
перших у подіях 1634 р. |(
Приготування до наступної облоги Азова, котра таки завершилась оволодінням фортецею, знову тісно пов'язане з запоррж>\ цями. Власне, облога Азова 1637 р. ввійшла в історію як видатне явище козацької військової майстерності, тому не випадково приковувала увагу дослідників. Історіографія питання налічує досить чисельну низку праць, у яких в підсумку, грунтовно досліджені військово-політичнї наслідки цієї події неординарної міжнародної ваги. Разом з тим потребує з'ясування внесок окремо запорозьких: та Донських козаків в успішне завершення штурму, вплив останнього на взаємовідносини між ними, позаяк не в останню чергу з* суб'єктивних міркувань чітко домінує хибна тенденція применшувати роль запорожців, або й зовсім ігнорувати її, зображувати азовську епопею 1637 р., як справу лише чи в основному Війська Донського35": Між тим наявна джерельна база дозволяє чітко* розставити відповідні акценти.
Насамперед зауважимо, що ідея здійснення нового походу під Азов виникла значно раніше, ніж вважалося досі, а саме вже навесні 1636 р. Як звідомлював московського царя волуйський' воєвода Андрій Лазарєв, спостерігався масовий вихід запорожців на Дон, де вони обговорювали з донськими козаками питання,, пов'язане з майбутніми морськими походами, а також штурмом Азова39. Характерно, що можливість ще однієї спроби оволодіти: фортецею козаки пов'язували з відсутністю, татар в Криму: "А как де, государь, татаровя пойдут весною воевать и имь де, государь,. казаком, приступать к Азову в те пори чтоб безвестно Азов взять"37: Тобто, можна вести мову про тяглість процесу активної боротьби за Азов середини 30-х рр., започаткованого, як зазначалось вище у 1634 р. запорожцями на чолі з Іваном Сулимою. Прослідкрвується чітка лінія: невдалі штурми 1634 р.- плани оволодіти фортецею влітку 1635 р. Й нездійснення походу гіід Азов внаслідок відсутності запорожців - відновлення намірів навесні: 1636 р. й очікування сприятливих зовнішніх обставин - вдалий штурм 1637 р.
безпосередня підготовка до облоги розпочалась навесні 1637 р. Дієву участь в ній взяли запорожці. Джерельна інформація щодо* цього досить промовиста, хоча й суперечлива щодо кількості козаків, які штурмували фортецю. Для з'ясування стану речей розглянемо всі наявні свідчення.
Отже, волуйський воєвода Андрій Лазарєв не відзначався високою обізнаністю й обмежився повідомленням, що "Донское Войско, и черкаское все пошло под Азов38. Його воронезький колега Сава Козловський двічі інформував Москву про події. У першому випадку він відписав, що "донское де Войско, а с ним де черкаси многие люди, а сколько, того он не ведает, пошло де под Азов нннешние веснн на другой неделе на Велике дня в среду "39 (19 квітня). У другому - воєвода констатував, що під Азовом були> Як запорожці, котрі зимували на Дону, так і 15 тисяч, що прийшли з моря" ад.
Очевидець подій тлумач Посольського приказу Афанасій Букалов знаходився на Дону протягом усього періоду підготовки та облоги фортеці. За його свідченнями у передштурмову пору "пришли: не Запорог черкасн коньми 3000 человек, а чаели тово, что донские казаки пойдут на море, те черкаси, сложась с донскими казаками, приговорили итти с ними ж под Азов, и пошли... на Велика дни на другой неделе"4І. Однак тут таки тлумач додав: "А запороские черкаси, которне пришли на Дон весною, на приступе не бьіли, пошли в Запороги"42. Він не називає серед учасників облоги 300 юртовських татар, що підійшли з Астрахані43.
Донський отаман Потап Петро на допитах у Москві обмежився вказівкою: "А ссилки у донских атаманов и казаков з запорозски-ми черкаси не бнвало и на' помочь к ним из Запорог и с моря черкаси запорозские прибильньїе люди нинешней весни не бьівали. А которие де запорозские черкаси у них на Дону живут, и те под: Азовом в Войске били" **.
Цінна інформація зосереджена у статейному,списку та відписці царського посланця на Дон Степана Чирикова. Наголошувалось, що на Дон навесні прибули запорожці, котрі були потім під Азовом, а після успішного штурму донські та запорозькі козаки поділили здобич "на всех людей, и которне побити под Азовом всякне-люди... на 4400 человек"?
Звернемось тепер до свідчень наративного джерела - "Історичної повісті про Азов". У ній подибуємо згадку, що "пришли, из Запорог черкаси н казаки литовския земли на помоч против празника Светлово Христова тридневнаго воскресения"46. (за. рукописом В. Ундольського); "и тут де пришли пришлые люди: королевские земли казаки запррожские против тридневного Христова воскресения"47 за списком (Румянцевського музею). Після: цього в різних редакціях повісті підкреслюється спільний характер' дій запорожців та донців на протязі облоги фортеці 48.
Таким чином, у джерелах існують розбіжності щодо кількості запорожців - учасників облоги. Відтак, необхідно з'ясувати чк були серед учасників облоги запорожці, що а) зимували на Дону;, б) прийшли з моря; в) прибули безпосередньо з Січі.
Відносно першого пункту ствердні судження, як зазначалось", містяться у допитових свідченнях донського отамана та відписці воронезького воєводи, котрий в свою чергу опирався на своїх інформаторів, котрі побували на Дону й були очевидцями49. С..Чириков, який з'явився на Дону тільки 22 травня50, цілком природньо' міг або не довідатись про цей досить віддалений момент, або не надати йому значення, тим паче, що початковий період підготовки козаків до облоги не відбився ані в його статейному спискові, ані у відписці. Посол повідомляє переважно про сучасні йому події, в руслі чого обмежується відомостями про прихід останньої партії запорожців.
Тлумач А. Букалов, незважаючи на те, що з зими перебував; на Дону, також не згадує запорозьких козаків, які зимували на Дону. Однак його інформацію не можна приймати без застережень хоча б тому, що з неї випливає неучасть запорожців у штурмі взагалі, а це суперечить усім іншим джерелам.
Стосовно самого факту зимівлі на Дону запорозьких козаків;. подибуємо низку свідчень51, Тому, враховуючи те, що до похЗДуу-1 під Азов залучилось практично все Військо Донське, важко припустити, щоб запорожці залишились осторонь, тим паче маємо цілком промовисті свідчення про супротивне. Зрештою, пряма відмова запорожців від участі у поході безперечно була б відмічена.
Весняний прихід запорожців як такий заперечується тільки Потапом Петровим що цілком зрозуміло; облога Азова здійснювалась без відома Москви, і отаман не міг не остерігатись санкцій. Пам'ятаючи зовсім недавні заборони на зв'язки з Січчю, П. Петров відкинув здогади дяків Посольського приказу, які його допитували про прихід запорожців, не змовчав тільки нро тих із них, ідо зимували на Дону; приховати взагалі факт участі українських козаків в облозі в зв'язку з наявністю у Москви інших інформаторів було справою як безнадійною, так і небезпечною.
Отже, як прихід запорожців навесні, так і наявність під Азовом тих запорожців, котрі зимували на Дону, не може викликати сумнівів. Коли визнати за вірогідні й свідчення А. Букалова і відомості воронезького воєводи, виходить, що під Азовом перебувало 8000 новоприходців, а також невідома кількість українських козаків, які вже перебували на Дону. Та навіть якщо припустити, шо в облозі не брали участь 3000 козаків, що прийшли з Січі степом, як про те мовить А. (Букалов, загальна чисельність запорожців під Азовом все одно вступає в явне протиріччя з наведеною ?С. Чириковим цифрою всіх учасників штурму (4400 чол.). Між тим сам посол констатував свою необізнаність відносно саме кількості запорозьких козаків. Видається заниженою і чисельність донців. Але в будь-якому випадку запорожці явно переважали; загальна кількість усіх донських козаків на; той час коливалася в межах 5 - 6 тис. чоловік 52. Звідси набагато вагоміший внесок українських козаків у справу оволодіння Азовом. Після успішного завершення облоги, що кардинально змінило ситуацію в регіоні, запорожці продовжували залишатись в Азові й,, що найпромовистіше, розглядали фортецю як спільну з донськими. козаками. Зокрема, 1 листопада на допитах в Астрахані татарин Айдабул Тайтюшев констатував наявність у місті 4000 запорожців, шо складало більше половини наявних там козаків. Крім того підійшло ще 700 чоловік з України, а також 32 човни запорожців, які перед тим вийшли з Азова у похід під Кафу53. До того ж А. Тайтюшев особливо наголошував,.що останні брали участь в облозі. Таким чином, з одного боку побіжно засвідчувалось широке представництво запорозьких козаків серед учасників -облоги, з іншого літко окреслювалась явна перевага запорожців в Азові після його переходу в руки козаків. На початку 1638 року в Азові перебувало 5000 запорожців, а в квітні вже 10000 54. їх позиції видавались настільки переконливими, що вони підняли бунт, проте безуспішний, з метою "стать в городе особо и жить особо" 55. В подальшому дйгерела не фіксують точне число запорожців в Азові у конкретний проміжок часу. Відомо тільки, що навесні 1639 р. знаходилось близько 2000 'українських козаків56, влітку р.-500   57.
Поповнення запорозького анклаву в Азові здійснювалось у числі за рахунок козаків, котрі відходили після поразки козацьіюго повстання в Україні. З іншого боку на допомогу повстанцям у 1638 р. з Азова вирушили мало не, всі запорожці (на Дону залишились лише 200 чоловік) и. Разом з ними пішло до 500 донців" 58. Де був єдиний у першій половині XVII ст. випадок, коли Військо Донське позитивно відреагувало на заклик українських козаків надати військову допомогу у боротьбі проти Польщі. Виходи ж запорожців з Азова на Україну чітко простежуються й у 1639-1641 рр. Навесні 1639 р. 1900 запорозьких козаків на чолі з Семеном Половинкою виступили з Азова під Очаків, оволоділи ним і відійшли на Січ. У 1640 р. водив донських козаків у "похід Гунка Черкашенин62,- очевидно Дмитро Гуня. Ще одним тогорічним походом керував майбутній соратник Богдана Хмельницького Кіндрат Бурляй 59
Отже, цілком очевидно, що Азов сповна використовувався запорожцями в якості зручного плацдарму для морських виправ. Це було тим більш важливо, що з прийняттям Ординації 1638 р. і? розміщенням польської залоги на Січі, можливості для виходу на море з Запоріжжя суттєво зменшилось. Перебування фортеці в козацьких руках відповідало корінним інтересам як запорожців, так і донців, створювало надійні передумови для розвою так потрібних обом козацтвам взаємин.
Відтак, бачимо запорожців серед захисників Азова під час зна-1 менитого "азовського сидіння" 1641 р. Хоча їх роль була менш значною, ніж при облозі1. їх налічувалось у фортеці ледь більше тисячі64, тоді як донських козаків близько 4000-4500 чол.65. Однак у 1642 р. Москва сама остерігалась від запорожців спротиву до її наказу покинути Азов і вимагала від донців не дослухатись порад від українських козаків66.
Останній в першій половині XVII ст. штурм Азова також відбувся за участю запорожців. Як звідомляли царя російські, посланці в Криму Тимофій Караулов та Грязнов Акішев у подіях 1646 р. запорожці перебували у війську поряд з охочими людьми, донськими козаками та гірськими Черкасами 67. Хоча оволодіти фортецею не вдалось, вона зазнала чималих руйнацій. Сама ж облога відбулась за доби погіршення стану запорозько-донських взаємин.
Таким чином, в означений період Азову належало помітне місце у військово-політичних планах запорозького козацтва. Відверто конфронтаційні стосунки мали в своєму підмурку негативний вплив антикозацької діяльності азовців, що зачіпала інтереси не тільки Війська Донського - стратегічного союзника запорожців, а й Запорожжя. І хоча донські козаки з усіх міркувань повинні були задавати тон у протистоянні з Азовом, джерела засвідчують далеко віідчутнійший внесок запорожців, особливо облогу фортеці у 1637 р.

ПРИМІТКИ
'' РДАДА.- Ф. 89.- 1613 № 1.- Арк. 217.
2 Там же.
" РДАДА.-Ф. 210.- Приказний стіл.-Стб. 12:-Арк. 162.
121

4 Воссоединение Ужраннм с Россней. Документи я натернали в трех то:
с-М.- 1953.- Т. 1.-С. 75.
^Русская исторяческая библиотека.-СПб, 1898.-Т. XVIII.-С. 234.
'o Воссоединенне...- С 61.
' Там же - С. 55. ^
* Кулиш П. А. Материалм для истории воссоединення Руси.-М. 1877.-
Т. І.- С. 23.
"а РИБ... С. І8|2.
9 РДАДА.- Ф. 89.- 1634 № 4.-Арк. 326.
10 РИБ.т-С. 456.
11 РДАДА.-Ф. 127.-1635 № 2 -Арк. 38, 50; Воссоедннение... С. 143,
159, 403.
12 Воссоедниенне... С. 143.
Ф 1* Там же.
" РДАДА.-Ф. 127.-1635 № 2.-Арк. 50.' -15 Воссоединенне...- С. 143. 18 Врссрединенне...- С. 143.
17 Та* же.
18 РДАДА.- Ф. 123.-1634 № 5.-Арк. 235; Ф. 210,-Приказний стіл.-
Стб. 99.- Арк. 75 Ф. 127,-1635 № 2.-Арк. 186; - Воссоединение... С. 403.
і Ів РДАДА.- Ф. 123.-1634 № 5.-Арк. 237; -Воссоединение... С. 403. *o? РДАДА.- Ф. 123.- 1634 № 5.- Арк. 237.
* Воссоединение... С. 14(3.
** Воссоединение... С. 403.
*? РДАДА.-Ф. 210.-Приказний стіл,-Стб. 99.-Арк.. 75; Воссоедннение...
*o Новосельскнй А. А. Борьба Московского государства с татарами в пер-(вой, иоловине XVII ст.-М., Л., 1946.->С .238. '?УЩВДА.- Ф. 89.- 1634 № 7,-Арк. 266. ?* РДАДА.- Ф. 89.- 1635 № 1.-Арк. 15-2р. > ;" РДАДА.-Ф. 127.-1635 № 2.-Арк. 32; РИБ... С. 453. " РДАДА.-Ф. 127.- 1635 № 2,-Арк. 32-33.
* РДАДА.-Ф. 127.- 1635 №^.- Арк. 38-39.
* РДДА.-Ф. 123:- 1634 № 5.-Арк. 235.
1* Там же.- Арк. 238.
31 Воссоединенне... С. 403.
32 Там же.
** РДАДА.- Ф. 127.- 1635 № 2.- Арк. 187.
и РДАДА - ф. 210- БІлгородський стіл.-Стб. 64.-Арк. 139.
35 РДАДА- *, 127.- 1635. № 2,- Арк. 187.
359 Дга. хоча б. Историл Дона с древнеиших времен до падения крепостого "рава.- Ростов-на-Дону, 19б7.-^-С. 139-140; Лунин Б. В. Азовская зпопея |"37- 16Ф1 г.-Ростов-на-Дону, 1988. * з" РДАДА.- Ф. 210 - БІлгородський стіл.-Стб. 64.- Арк. 46-47.
37 Там же.- С. 47.
*! Воссоеданение...- С. 177.
* РДАДА.- ф. 89.- 1637 № .1,-Арк. 279.
*І>ДАДА.- ф. 89.-1635 № 1.- Арк. 277-278.
" РДАДА - Ф. 89.- 1635 № 2.- Арк. 189-190.

" Там же.-С. 191.
" Там же.-С. Арк. 196. .
" РДАДА.-Ф. 89.-1637 № 1.-Арк. 307-308.
* Там же- Арк. 363.
46 Орлов А. С. Исторнческие и позтические повести об Азове- М. 1906.-
oС. 47. ,
" Там же.- С. 58.
" Там же.- С. 47Г 58.
" РДАДА.-Ф. 89.- 1637 № 1.-Арк. 279.
" Там же-Арк. 339.
" БроневскиЙВ. Исторня Донского Войска,-СПб., 1834.-С. 117 РДАДА.- oФ. 127.-1637.-№ 1.-Арк. 38.
" РДАДА.-Ф. 89.-. 1637 № 1-Арк. 328.
и РДАДА.-Ф. 127.-1637 МІ 1.-Арк. І23і
" РИБ.-С. 661.
65 Воссоединение... С. 204. o
" РДАДА.-Ф. 79.-.1639 № 1.-Арк. 226,
?" РДАДА.-Ф. 127- 1640ЛЛ.- Арк. 378. і
я РДАДА.-Ф. ^210,-БІлгородський стіл.-Спб. 99 -Арк. 144; РИБ.- ?С. 333.
89 Мемуарьі, относящиеся ж истории Южной Русн,-Киев, 1896.- Внп. II.- С 226.
" РДАДА - Ф. 127;- 1641 Хе 1-Арк, 57; РИБ.-С. 936.
91 РДАДА.- Ф. 79.-1639 № 1,- Арк. 226.
" РИБ.- С. 45.
м РДАДА.-Ф. 210.-БІлгородський стіл.-Стб. 118.-С. 218-310.
в* РДАДА.-Ф. 127.-1641 .№ Ь->Арк. 57.
65 Воссоединение...-С. 328-329.
" РИБ...-.'С. 389. '" РДАДА.-4І>. 123,-15644-- №?.- Арк. ?07.

В. БРЕХУНЕНКО