Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /


Уривок з книги "Історія Новомосковська" Джусова. Даний перелік типових музичних інструментів, на яких грали по весіллях в наших краях. Серед інших цікаво бачити цимбали, що сучасним суспільством сприймаються як чисто "західноукраїнський" інструмент.

"Народ в Новомосковске очень добрый и приветливый.
Наряд самарского мещанина: длинный нанковый халат, суконный картуз или шапка из мерлушек (каракуль - п. а.) цилиндрической формы и шаровары, упрятанные в длинные голенища смазанных сапогов.
Праздничный наряд мещанки: монисто (гранаты, кораллы,, иногда янтари), ситцевая кофта, сподница (юбка), матерчатый платок на голове, повязанный уточкой, синие панчохи (чулки с розовыми стрелками) и черевики иногда красного сафьяна (тонкая, мягкая кожа из шкур коз и овец, ярко окрашенная — п. а.)...
Живут в Новомосковске весело, приглашают не на обед, а на водку: «А ну-те, самарци, потягнем по чарци»... закуски с местными пирожками, сухояденъями, разными соленьями и достаточным возлиянием: вечерком чаи и пунш...

Свадьба у простого народа сопровождается скрипкой, бубнами и цымбалами и играется иногда целую неделю, переходя из одного дома участвующих в другой с прискоком журавля, метелицы и горлицы."


 

В цьому уривку описано весілля у селі Боровому Павлоградського повіту на початку 20-го сторіччя, (зараз територія Юр'ївського або Близнюківського района).Типове небагате весілля. Взято з роману П. Кононенка "Гомін у хащах", Дніпропетровськ 1968 г.

"Хоч весілля у Павла Нетреби було небагате й не гучне, але цю подію в житті своєї родини баба Горпина сприйняла, як велику радість. Вона таки мала розмову з Катрусею і всім своїм єством жінки-матері відчула, що молодята тягнуться одне до одного. Катруся щиро кохала Павла...
...Милувалася молодими, що сиділи за столом аж біля божниці. Віночок із воску та штучні троянди ніжно обрамляли світле обличчя молодої, а жмут різнобарвних стрічок покривав важку темно-русу косу. Павло, в білій вишитій сорочці і незмінному чорному бушлаті, сидів поруч неї, усміхнений і щасливий. Гості й родичі заходили до хати урочисто, кланялись матері, вітали молодих і тихо сідали на дубові лави та позичені у сусідів ослони. Край столу, на вибіленій і вимереженій руками Катрусі скатертині, стояло заквітчане весільне гільце. Біля нього сиділа середніх літ хвороблива жінка - мати Катрусі, а поруч неї - найменша її донька, чорнооке вродливе дівча літ на чотирнадцять. Вона сьогодні світилка, і має пантрувати гільце. Дружки молодої, що чемно сиділи поодаль від столу, зажурено виводили весільної. Молодиці, згадуючи своє дівоцтво, витирали непрошені сльози. Чоловіки перемовлялися між собою, сповіщаючи сільські новини.
Нараз старший дружко Федір Нечитайло, що допомагав виводити весільної, після слів: "Край, мати, край білий коровай" весело вигукнув:

Грай, музико, дудочки, Щоб гуляли тутечки!..

Два скрипалі й контрабасист - літні дядьки і веселий парубійко-бубняр - взялися за свої інструменти. Зацигикали скрипки, вдарив бубон, а контрабас, вторячи триндиканню скрипок, підливав запопадливості й вогню молоді, що ставала до танцю. Наканіфолені смички скрипалів виводили весільну мелодію:

Будем пить і гулять, Будем пить і гулять...

А контрабас, волаючи до танцюристів, примовляв:

Ще побачим, як там буде, Ще побачим, як там буде...

Старші за віком гості добре знали зміст танцювального вступу, посміхалися, перемовлялися. Музики вже награвали останню музичну строфу, як бубняр, ковзнувши пальцем по лискучій шкірі бубна, проспівав фальцетом:

І не пили, і не їли, І не пили, і не їли...

Контрабас остаточно ствердив свою думку:

А я ж казав, що так буде, А я казав, що так буде!

У хаті здійнявся сміх, почулися жартівливі вигуки.
- Спасибі, синку,- звернулась баба Горпина до Нечитайла.- Пограли, бач, музики - й веселіше одразу стало. Сідайте ж, людоньки, до столу.
- Нагодуйте ж, свахо, музик! - вигукнула від печі свашка. - Зовсім бідні перепалися. Недарма ж утнули:

"І не пили, і не їли..."
Скрипалі й контрабасист, спорожнивши кухлі перваку, закусили смаженням і почали каніфолити смички. А парубійко-бубняр, перехиливши чарочку, підкручував гвинти на бубні і пробував його пальцем.
Молода пригубила для годиться свою чарку і поставила на стіл, а Павло наперекір всім традиціям, надпив дещицю і соромливо поглянув на Катрусю. Музики знову взялися за смички. Найбільш ретельні танцюристи, що вже упріли від "метелиці" та "молодички", виходили в просторі сіни. Хатні двері стояли відчинені навстіж. Дехто з заповзятих дядьків та тіток, витанцьовуючи під власні співомовки, притоптував сніг на подвір'ї. Старша свашка, весела й вродлива молодиця безріднівського роду, заповзято плескала в долоні й приспівувала в такт танцюристам:


Ой, живо, живо, живо
Гусячого мені жиру,-o
Помазати під коліном
Жилу, жилу...

Долівка в хаті вщент була сколупана закаблуками, а музики не вгавали. Тепер уже в колі танцюристів ходила вихилясами не тільки молодь, а й поважні діди з вишневими ціпками. Дід Терешко теж совався на лаві, вигукуючи фальцетом:


Ой, не всиджу і не влежу, І розкидаю одежу.

Захопила-таки і його танцювальна веремія, і він, пригладивши те місце, де колись була парубоча чуприна, вийшов на круг. Молодь розширила коло, і дідусь, вбраний по-святковому (в набираній сорочці, в наваксованих дьогтем шкарбунах), розчервонілий від горілки і старечої ніяковості, тупнув ногою і пішов по хаті гогосом, наспівуючи парубоцької:


Побреду, побреду По коліна в лободу, . До тієї дівчини, Що хороша на виду...


Виробляючи всілякі викрутаси та викидаючи жартівливі колінця, дід Терешко, щоб хоч трохи пересапнути, часто зупинявся. Музики, зважаючи на його втому, урвали танок.
- Сідайте, Терентію Івановичу, за стіл, на вас чекає добряча чарка!
І знову пили, знову співали пісень, знову танцювали.
Коли обдарували молодих, уже спадала північ, проспівали перші півні. Парубки з дівчатами пішли догулювати весілля на вечорницях у баби Килини, а старші, проспівавши "На добраніч, матінко", почали прощатися.
Дід Терешко побажав молодим:
- Шануйте, діти, значця, матір свою та любіть одне одного, бо сказано ж - на віку, як на довгій ниві..."

 

Обряд весілля в селі Кочережки 1914 року.

   Розповідала жителька с.Кочережки - Домалега Євдокія Степанівна, 14 березня 1922 року народження. (Згадувала зі слів матері Василенко Ївги Іванівни, по-вуличному Рибки, 6 січня 1896 року народження.
Мати жила в великій родині (в одній хаті проживало 9 чоловік).
   Одного дня в домівці Степана - нареченого Івги, батько каже, шо он твою дівку сватать пішли, а він каже, що вона любить мене і за другого не піде. Так і сталося, прийшли другі свати, а Ївга їм відмовила. А через тиждень прийшов сватать наречений Степан.
     Коли ходили сватать, пісень не співали. Ішли з хлібиною на вишиваному рушнику. Жінки не ходили зовсім - тільки батько, старости і наречений. Наречена виходила, в'язала їх рушниками - тобто давала згоду, що вона не проти заміж. Обов'язково на сватанні обмінювались хлібом. Євдокія Степанівна розповідає, що за тижденьдо весілля молода з подругами запрошує на весілля, цей тиждень вона "ходить в квітах", тобто надіває вінок з стрічками. І, як запрошення, була маленька спечена шишечка, молода запрошувала тільки свою рідню, а молодий запрошував свою.
     Перед весіллям у суботу (бо тоді гуляли весілля у неділю і понеділок) молода запрошувала всіх подруг і друзів до своєї домівки, був і наречений. Гуляли "вечорниці", наряджали соснове гільце "вкрашали" цукерками, бубликами, стрічками. Довго співали, танцювали під гармошку, обов'язково сідали вечеряти. Молоді, подруги та друзі, гуляли в суботу, а в неділю - тільки родичі: бабусі, дідусі, хрещені, двоюридні брати, сестри.дядьки, тітки, сусіди.В хаті було повно дорослих людей, а діти та підлітки заглядали по вікнах.

Вбрання молодих:

   Молода: на голові вінок з воскових квітів, багато різнокольорових стрічок, вінок одягали поверх фати; вишита сорочка, спідниця, в неї на лівій руці - обов'язково червоний рушник (тому, що правоютреба булохреститися), на ногах - чоботи.

   Молодий: вишита сорочка, штани чорні, пояс, юхтові або хромові чоботи. Неділя (день весілля). Молодий приїздить на конях з боярином, заходить до домівки, виводить наречену з двору, а тільки дає викуп за неї (гроші). Потім молодий забирає молоду і вони їдуть на конях з боярином і дружкою до церкви, там вони розписуються і вінчаються, до церкви, крім долодих і дружків, не заходив ніхто. З церкви їдуть до молодої, там сідають з гостями за стіл. В молодої раніше не "дарували" тому, що вважалося, шо "друвати" треба на "горілці молодого", бо, як це могло бути: "молоду забрав ще й на горілці молодої дарувать" Молоді трішечки сидять за столом, потім їх проводять мати і батько з двору до молодого. Тут теж садовлять за стіл, а коли встають і починають танцювати, молодий іде по тещу. З ними ідуть і всі гості у дім молодого. Там їх всих саджають до столу і починається дарування молодих. Як подарували, родичі молодого починають викидати з сіней старі макітри, горщики,
глечики, стуком у вікна виганяють сватівз двору. Свати збираються додому і вже вдома
гуляють.
   В понеділо зранку мазали всим, хто був на весіллі, вікна білою глиною, переодягаються в різні
костюми і цей день називають "цигани". Обов'язково ходили свати перевдягнені до молодого,
а їхні цигани - до батьків молодої, теж гуляли і танцювали. Після весілля жили в молодого, а якщо була в молодого велика сім'я, то "отділяли" - купували хату, давали корову та волів. На дівчат землі не давали, землю давали тільки на чоловіків, а дівка йшла за чоловіка.
     Дуже строго додержувались постів. Порося різали тільки на різдво, держали багато овець і восени різали їх і їли, а в Пилипівку аж до Різдва постились.

 

Юрій Ляшенко