Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

 

Вільне Козацтво у Павлограді та на Січеславщині.

Влітку 1917 р. відбулися вибори до Павлоградської Ради Робітничих та Солдатських депутатів. Головою міської ради став працівник земської управи, прєдводітєль дворянства м. Павлоград, лівий соціаліст-революционер Дунаєв. До складу ради увіййшли: інженер шпалопросочувального заводу, соціаліст-революціонер (есер) Стрєлков, ветеринарний лікар Прозоровський, адвокат, колишній мировий суддя Медяник, вчитель Маркін ( очолював Павлоградську організацію меншовиків) та інші. Солдатських депутатів в Раді не було. оскільки полковник 229-го Керч-Єнікальського полку Корвін-Павловський не допустив проведення виборів у частині.

229 Керч-Енікальський полк

Новобранці Керч-Єнікальського полку приймають присягу на вірність. Позаду видно Троїцький собор м. Павлограда

З більшовицьких депутатів до Ради увійшли тільки Моісей Рубінов та Р. Ривкін.
Головою ради Селянських Депутатів було обрано лівого есера, ветлікаря Прозоровського.
Крім того в Павлограді діяли партії Бунд - керував Агрестов, та Поалєй-Ціон, як і РСДРП(б) єврейські але не комуністичні партії.
Вже тоді Дунаєв та Стрєлков в своїх виступах перед павлоградцями називали Леніна іноземним шпигуном - тобто стверджували те, що нині історики всього світу довели беззаперечно.

Мешканці Павлограда не давали вести більшовикам своєї паскудної агітації, тоді був важко побитий Авраам Швед, поранена Віра Кузнєцова. Ось як згадує агітацію більшовиків член партії РСДРП (більшовиків) з 1904 року Ксєнія Воінова: -"Червоногвардійці допомогали більшовикам на всіх мітингах під час публічних виступів в місті. Більшовицькі оратори завжди під час виступів були оточені таваріщамі з Червоної Гвардії" та ще " ... тих хто розповсюджував більшовицькі газети били, агітаторів душили" (1)

Більшовицька та анархистська пропаганда не минулася. Дякуючи їй прибуваючі демобілізовані солдати та збільшовичений 3-й Новоросійський драгунський полк почали громити державні винні склади на території спиртзаводу, зараз це приміщення меблевої фабрики по вул Харківській. Голова Робітничої та Солдатської Ради народних депутатів Дунаєв поїхав до Запоріжжя (тоді Олександрівськ) щоб повідомити командуванню військових частин Центральної Ради, тоді ще молодих військових формувань під керівництвом бувших українців-офіцерів царської армії. Після цього в Павлоград увійшло декілька ескадронів гайдамаків під керівництвом Луки Гребенюка. Вони навели порядок в місті, роззброїли тоді вже повністю розкладених більшовицькою пропагандою солдів 229-го Керч-Єнікальського піхотного полку та демобілізували їх. З міста втік 3-й Новоросійський драгунський полк. Згодом в Павлоград увійшла ще одна гайдамацька частина чисельнісю 130 бійців.

5 вересня 1917 року земська газета "Народная жизнь" публікує відозву Української Губернської Ради до земств, повітових рад, кооперативів про організацію сотен Вільного Козацтва з добровольців "які б стояли на варті спокою та порядку в Україні".
Вільне Козацтво було створене в квітні 1917 року, керувала ним головна козацька Рада в складі 19 осіб з головою Павлом Скоропадським. Основним тактичним підрозділом була сотня. В сотні могло бути від 55 до декількох сот бійців. Старшина Вільних Козаків була виборна. Сотенна старшина складалася з п'ятьох членів: сотника, писаря, скарбника, хорунжого і бібліотекаря. Сотня мала свій прапор, канцелярію і бібліотеку. Вільне козацтво формувалось за територіальною ознакою: у волості створювались сотні, волості об'єднувались в куріні, повіти об'єднувались в полки, губернії об'єднувались в коші. Кошовим атаманом катеринославщини був генерал Михайло Омелянович Павленко, майбутній військовий міністр УНР. Жив у Катеринославі, в будинку на розі сучасних вулиць Дзержинського та Карла Маркса, колись це був майданчик перед "Будинком Книги", зараз там новобудова.

Процес організації загонів Вільного Козацтва йде по всій Катеринославській губернії. Козацькі сотні організовувались в селах Нові Кодаки, Діївці (зараз ст. Діївка), Мануйлівці (тепер територія м Дніпропетровська, Воронцовка).
25 вересня відбулись Установчі збори Катеринославського куреня Вільного Козацтва, прямо на зборах до сотень вступило близько 500 добровольців. В Амур-Ніжнедніпровському організатором Вільного Козацтва був начальник міліції, колишній прапорщик Чорнобай. Під його командою був добре організований кінний загін чисельністю 60 бійців, що запекло бився з більшовиками під час їх заколоту в грудні 1917 р.
Газета повідомляє, що в жовтні 1917 постали козацькі відділи в містечках : Оленксандрівське (Запоріжжя), Саксагань, Верхнедніпровськ, Новомосковське, в Гуляй-Полі організацію становило 280 чоловік,в селах : Одинківці, Огріні (ст. Ігрєнь), Підгородньому, Кам'янці. За той же місяць зустрічаєм і повідомлення про організацію Вільного Козацтва в Павлограді чисельністю 100 бійців. Саме ці загони протистояли проти більшовицьким бунтівникам. Щоб відчути наскільки потужним був народний ентузіазм у створенні бойових дружин досить поглянути на чисельність вільних козаків, що наводять більшовицькі автори. В грудні 1917 проти більшовицьких загонів воювали сили Українськой Губернської Ради, в складі яких були бойові загони козаків. Тільки навколо Катеринослава їх було вже досить багато.

 
Гайдамацький курінь (регулярна частина) 1000 чол.
Катеринославський курінь Вільного Козацтва 700 чол.
Вільне Козацтво Задніпрянських сел (Лівий берег) 600 чол.
Вільне Козацтво Діївки, Сухачівки та інш. (Прав берег) 200 чол.
Всього 2500 чол.
4- та гарматна батарея, 15 кулеметів, бомбомети  


У другій половині жовтня 1917 року відбувся з'їзд Вільного Козацтва Новомосковського повіту, на якому була вибрана Військова Рада на чолі з атаманом Сторублем. В резолюції з'їзду одним з пунктів значилась вимога до Головної Козацької Ради в Київі видати зброю. В подальшому вони отримали зброю. У Новомосковського куреня був навіть броньовик "Рено"

Федір Сторубель

Федір Хомич Сторубель


5 жовтня 1917 року відбулось засідання Павлоградського повітового виконавчого комітету, у склад якого увійшли представники від Повітової Української Ради - Лука Прокопович Кизима (депутат Центральної Ради), юрист В. В. Благонадьожин, Сергій Васильович Бачинський , Сопряжинський, депутат від партії українських соціалістів-революціонерів Денищенко. Також туди увійшло два депутата від "Просвіти" - Селіванський та Онищенко.

Сергій Бачинський

Сергій Васильвич Бачинський

Як зазначає в своїх замітках Онищенко "....завдяки тому що у виконком увійшло багато свідомих українців з волостей (Павлоградський повіт включав тоді території Лозівського, Близнюківського, Петропавлівського,Межівського, Юріївського районів) виконком в більшості своїй був свідомо українським а по складу... майже весь український." (Народне життя №171 від 12 жовтня 1917 року).
На цьому засіданні виступив Владислав Васильович Благонадьожин, який вказав на необхідність заснування Вільного Козацтва, його підтримав Лука Прокопович Кизима. Рішенням виконкому була створена комісія по організації у складі Квіткова, керівника меншовиків Маркіна, Селівановського, Швеця, Огієнка, Благонадьожина та Л. П. Кизими. Комісія вирішила послати в Київ свого представника Кирильця за відповідною літературою у справі створення Вільного Козацтва та звернутись до Генерального Військового Комітету аби він прислав у Павлоград свого інструктора по організації. Чи приїздив у Павлоград такий представник чи ні не вдалося встановити. В Катеринославі та Новомосковському повіті працювали інструктори з Одеси на чолі з доктором Луценко.
На заклик повітового виконавчого комітету гаряче відгукгулась молодь, переважно гімназисти. Чоловіча гімназія Павлограда знаходилась по вулиці Шалінській, там де зараз стоїть кафе

На задньому плані Павлоградська чоловіча гімназія, на місці каплички тепер памятник Лєніну.

"Льдінка" перед маркетом "Україна", а в цьому приміщенні була тоді гімназістська церква.
Це був цвіт нашого міста, серед них було багато дворянських та купецьких дітей, дітей міщан та інтелігенції, саме тих, кого так ненавиділа потім совєтська влада. Ось як пише про них громадський директор Павлоградського історико-революційного музею М. Комісарова в газеті "Світло Жовтня" за 7 листопада 1964 року: "Меншовики та есери організували "Комітет врятування революції". З синків місцевої буржуазії, куркулів та гімназистів було створено загін "вільних козаків". Створено й спеціальний офіцерський загін."
Ця молодь гаряче прагнула навести в місті порядок та почати будувати на землях так званої Малоросії свою державу - Україну.
За публікаціями в пресі та спогадами колишніх червоноармійців можна зробити висновок, що керував загоном Вільного Козацтва в Павлограді Демещенко. Загін було було споряджено зброєю демобілізованих солдат, були навіть важкі станкові кулемети "максим".
В той час організується ще одна потужна сила , переважно із заможних селян, "Союз хліборобів". Він мав відділення по всіх селах України, при кожній сільській організації існували свої озброєні загони. "Союз хліборобів" мав свої загони також на Павлоградських Хуторах №1, №2, №3. В Кочережках збройним загоном "Союзу хліборобів" командував син заможного селянина Павло Білоус. Ця організація підтримувала гетьманців-державників.

На Дону в цей час, під керівництвом Калєдіна, почалася боротьба з авантюристською владою Улянова -Лєніна. Правітєльство Лєніна посилає через територію іншої держави загони краснаармєйцев, вони вступають в бій з Павлоградським Гайдамацьким полком Запорізької дивізії на станції Лозова, і після перемоги вирушають далі на Дон, частина гайдамацького полку відступає до ст. Синельникове. Ось як описує це перший павлоградський більшовик Авраам Швед:

Народний театр імені Захави

Колишнє приміщення громадських зборів де проходили події. Зараз - Павлоградський Народний театр ім Захави.

"Народу было полным полно. Вдруг вбегает взволнованный тип, бывший прапорщик, в старое время писец у нотариуса (фамилию его я забыл) и просит вне очереди дать ему слово по очень важному делу. Он слово получил. И вот он начал рассказывать, что он только что удрал со ст. Лозовой, куда нагрянуло несколько тысяч китайцев и латышей, которые режут всех, что творится там что-то ужасное."

Павлоградська жменька більшовиків вирушає в цей час на допомогу своїм сєвєрним братанам.
Назад в Павлоград вони вертаються вже разом з падмогай, загоном масквічєй під керівництвом робітника Сакольніцкіх трамвайних майстерень Васілія Кримкіна. Останній згодом стане навіть депутатом Павлоградської Ради та начальником Червоної Гвардії (!!). Цей загін доповнився дезертирським ескадроном драгунського Новоросійського полку. За існуючими історичними данними, 22 грудня 1917 року переважна частина українських військ відійшла з міста, залишилась лише сотня Вільного Козацтва. На багатьох горищах дво- і трьохповерхових будинків вони встановили кулемети і зустріли "братанов" ураганним вогнем, уникаючи при цьому значних людських втрат. Ініціатором цієї операції був, швидше за все, Демещенко. В совєтскій історіографії подаються ці події як величезний переворот, навіть вказується, що совєтські бандіти оволоділи спочатку станцією, потім телеграфом, банком, а зрештою - і всім містом. Та спогади свідків тих часів та існуючі публікації в пресі не дають підґрунтя для того, щоб важати, що в той час у Павлограді встановилась якась радянська влада. Нова збройна сила бойовиків РСДРП(б) зиніціювала нові вибори (от вже самий надійний метод авантюристів) в перших числах січня 1918 року, але й тоді вони не змогли отримати всієї влади, тільки 35 місць в Раді, 50 отримали безпартійні, 50 місць отримали есери, меншовики та анархісти. Головою Ради солдатських та робітничих депутатів став безпартійний машиніст паровозу Будаков. Під час цих виборів в Раду був обраний депутатом видатний просвітянин Павлограда, керівник театральної трупи Михайло Романович Хмара . Також в Раду були обрані депутатами представники різних українських партій, наприклад, там залишився Дунаєв. В повітовій раді ситуація не змінилась, більшість там становили українські соціалісти-революціонери. Склалась типова ситуація двовладдя. Також не зустрічається якихось свідчень репресій проти українських партій, більшовики ще тоді були заслабкі, а так званий робітничий клас міста на той час складав всього декілька сотень чоловік . Все населення міста Павлограду озброїлось (за спогадами К. Воінової) і постійно у страсі чекало реквізицій та націоналізації майна.
Вже 24 березня 1918 року впливу комуністів прийшов кінець. З Павлограда їх вигнали гайдамацькі загони Дезіцина разом з австрійським корпусом. В травні 1918 року, на вимогу австрійського командування, в Україні було розброєно загони Вільного Козацтва. Деякі з груп, наприклад, у сусідньому Новомосковському повіті, не здали зброю і продовжували існувати нелегально. В грудні 1918 р близько 2000 Вільних Козаків воювали проти червоних та махновських загонів на Новомосковщині,там же загинув їх ватажок Іван Омелянович Бондаренко, депутат від УСДРП до Українських установчих зборів.
Для того щоб уявити собі краще атмосферу тих часів, рівень забезпечиності населення, можна прочитати спогади Іоана Баска, протодиякона Павлоградського собору (знаходився в центрі на соборній площі), під час свята Великодня в 1919 році.

Троїцький собор на соборній площі м Павлограда


" В тому соборі я служив протодияконом, але в сані ієрейськім, при єп. Євлампії, вікарії катеринославського архиєпископа Агапатіта Вісневського, українця. До нашої парафії ще тоді неоформленої УАПЦ належали, окрім міста Павлограда, всі наоколичні хутори збіля 15 тисяч населення. І яких господарів, яких селян! Певно, вже таких в Україні ніколи не буде!" Це були все нащадки козаків-запорожців, міцних, як дуби,певних самоповаги й гідності національної, та страшні в боротьбі! Їх московська кацапня всіх поволі знищила в тюрьмах, кацетах та голодом, щоб і потомків від них не залишилось. Так боялися українців північні зайди! Дегенерована з напівфінських народів, некультурна босячня, до котрих наші статечні господарі відносились з презирством. Але про що й казати: минулося, знищила нас лиха сила!
Повернемось до Заутренні, що була направу рідна: хоч і правилось церковно-слов'янською мовою, але з українськими наголосами та вимовою. У храмі повно людей, не просунутись! Притч був 5 священників, 4 псаломщики у дяконському сані і один штатний протодиякон. Два великих хори: як співали вони, так вікна дрижали й ніби паникадило хиталось! А дзвони були сильні: велике било мусіло двох чоловіка хитати,і на менші також було двох хлопців призначено. Диякони як орли,- на підбор, бо й було з кого вибирати, багато просилося до нашої парафії, котра була найспокійніша в тім жахливім часі. І багата була: хліба й паляниць та сала було скільки завгодно, не говорячи вже за знамениті павлоградські бублики. Візьмеш на долоню, - а вони тільки- "Хрусь!" - і рівно на три частини розломлювалися! А смак який! Я й досі згадую."
З зазначеного видно, що населення жило досить заможно ще в 1919 році, не кажучи вже за 1917, ніхто не відчував особливих нестатків в харчах.Той, хто хотів працювати, міг прогодувати себе й родину. Це дає підстави думати, що населення ставилося до всього з позиції спостережника, за що і поплатилось

Улас Самарський
м. Павлоград

Використані матеріали :
"Павлоградська правда" 3 листопада 1957 р.
"В боротьбі за владу рад" Спогади Ксенії Іванівни Воінової, члена РСДРП(б) з 1904 р.
Газета "Народная Жизнь" вересень, жовтень 1917 р.
Микола Чабан "Діячі Січеславської "Просвіти" 1905-1921 р." 2002 р. Дн-ськ.
Журнал "Церква і Життя" травень-червень 1958 р. Лист протодиякона Павлоградського Троїцького Собору
М. Комісарова, "Жовтень у Павлограді", газета "Світло Жовтня" 7 листопада 1964 року
Доповідь в клубі "Червона Калина" члена тов. "Просвіта" М. Заремби "Просвіта в Павлораді" від 19.06.06
Н.Ковальова, секретар міському КП України м. Павлограда, "Міська партійна організація в боротьбі за інтереси трудящих"
Доповідь аспіранта кафедри новітьної історії Заопорізького Державного Університету В. Г. Бондаренка, "Роль гетьмана Павла Скоропадського у відродження станового козацтва у 1918 році"
"Борьба за советы в Екатеринославщине" Зборник воспоминаний и статей. Днепропетровск, 1927 р.
"Червона Гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу рад". А. Горб. Партвидав ЦК КП(б)У, 1933 р.