Головна Книгосхов / Толока / Документи і статті / Голодомори на Павлоградщині / Письменники нашої Вкраїни Постаті / Знахідки / Віхи історії  / "Мегаліти" Павлоградщини / Нумізматика  / Лозівський історичний клуб / Гостьова книга / Контакт /

 

 

А смерть їх безсмертям зустріла

Ангел Геня ("Хвиля") - Геня, як і її брат Іван, з дитячих літ були під впливом батька, колишнього січового стрільця, який, повернувшись після війни додому, продовжував боротьбу. Коли настав слушний час, його діти виявились гідними свого батька. Син Іван, хорунжий УПА, загинув у Карпатах. Геня в 1942р. вступає в юнацтво ОУН, а з 1944р. під псевдонімом "Хвиля" іде в підпілля, де разом з іншими дівчатами молодіжної сітки ОУН виконує різні доручення Копичинецького повітового проводу. Влітку 1945р. в селі Оришківці "Хвиля" потрапляє під облаву червонопогонників. При спробі втекти і уникнути арешту була важко поранена і лежачою добита чергами куль з автоматів озвірілих і п'яних москалів.

Кришталович Оля ("Гай") - Народилася 1924 року в с.Чабарівка на Гусятинщині, в національно-свідомій українській селянській сім'ї. За підтримку сільського підпілля ОУН, участь у ньому дітей батьки Олі в 1946 році були вивезені на Далекий Схід. Брат Олі Омелян загинув у рядах УПА. Оля 16-річною вступає в ОУН, де дістає високий духовний гарт. Під час німецької окупації закінчує курси медсестер, активно працює по збору медикаментів, продуктів, виконує важливі завдання повітового проводу. З початком радянської окупації забезпечує зв'язок між районним та повітовим проводами ОУН, в час арешту намагається втекти, пораненою потрапляє в Гусятинську р-ну лікарню, де її під наглядом лікують. Втікає і повністю поринає в підпільну роботу, виконуючи функції розвідниці, пропагандистки, медсестри, зв'язкової. 19 листопада 1947 внаслідок зради Оля ("Гай") і ще двоє повстанців ("Орел"-Михайло Ухач з Копичинець та "Наливайко"-Петро Стадник з с.Оришківці) потрапили в кільце ворожої енкавеесівської облави. Пробиваючись крізь ворога, "Орел" і "Наливайко" були вбиті. "Гай" зуміла відірватись від переслідувачів і забігти в одну із хат, де швидко скинула із себе одяг і сіла за швейну машинку. Бандитів привернули увагу заболочені чоботи. Наказали дівчині "следовать с німі до вияснєнія у начальства єйо лічності". Оля ("Гай") спокійно встала і одягаючись застрілила двох НКВДистів, а потім вистрелила собі в скроню. Падаючи, викрикнула: "Прощай, Укра...". Тіла всіх трьох копичинецький міліціонер вивіз у ліс, скинув, як було йому наказано, не закопавши. Члени Копичинецької молодіжної ОУН Клизуб Г., Потикевич Я., Бульчак М. таємно захоронили на цвинтарі.
1992 року з християниськими почестями за участі багатотсячної громади останки "Орла", його трьох братів, Івана, Йосипа, Остапа та "Гай" були перезахоронені в спільній могилі вояків УПА.

Кучмій Марія ("Орися", "Думка") - На Копичинеччину прийшла з Рогатинщини вслід за своїм коханим хлопцем Романом ("Думкою"), що був направлений туди надрайоновим провідником Служби Безпеки. Виконувала завдання розвідки та виявлення диверсійних груп НКВД, що діяли під маскою УПА. Після загибелі нареченого прибрала його псевдонім. Згодом стала охоронцем новопризначеного надрайонового провідника "Яра". Під час одної акції був важко поранений та з допомогою "Думки" уникнув полону. Перевезли "Яра" з с.Тудорів до Копичинець де з допомогою місцевого лікаря Корецького його лікували. Та потрібно було провести серйозну операцію. Було домовлено, що операцію проведуть у Львові. Для охорони та для допомоги транспортування прибуло ще два підпільники. Перед самим від'їздом, 1 жовтня 1946р., двір де перебувала група оточили карателі. Маючи дані лише про одного лежачого і немічного "Яра" вороги не сподівалися на можливий збройний опір. Підпільники відкрили вогонь косячи ворогів як траву. Та сили були надто нерівні. У бою, що затягнувся на кілька годин, "Думка", взявши вогонь на себе, дала можливість прибулим підпільникам відійти; сама, вистрілявши з всі набої, підірвалась гранатою. "Яр" також дострілився. У цьому бою "Думка" знищила десятки озвірілих московських загарбників. Кілька днів тіла стояли посередині міста на острах людей. Міліціянти фотогрфували, приводили невідомих осіб, відтак вивезли і закопали в невідомому місці.

Лупійчук Катерина ("Сулима") - В одній із хат Великих Чорнокінців ночували шість повстанців. Над ранок нагрянули "рубахи". Хлопці, одна дівчина та господиня вискочили з хати боковими дверима. А інша дівчина стріляючи з кулемета прикривала відхід повстанців. Більше як дві години вела бій. Знищила масу МГБістів. Коли закінчились набої, зі словами "Слава Україні" застрілилась. Цією героїнею була розвідниця Копичинецького повітового проводу Катерина Лупійчук ("Сулима") з с.Увисла. Труп її забрали до Пробіжної, з кулеметом на шиї виставили під стіною будинку міліції. Офіцери емгебісти приводили дивитись на безстрашну бандерівку своїх жінок, промовляючи: - Вот с кого надо брать пример геройства и смелости.

Оренчук Марія - Дружина станичного ОУН Миколи Оренчука ("Крука") з с.Васильковець на Гусятинщині. Життя обірвалось від катувань тварин у людській подобі і в формі НКВД. З приходом у село червоних "визволителів" і переходом чоловіка у підпілля, щоб не бути арештованою, Марія покинула рідний дім і стала переховуватись у добрих людей, які, знаючи, хто вона така, у випадку небезпеки давали їй притулок і берегли від злого ока. Але під час однієї з облав вона була затримана і для опізнання припроваджена в приміщення сільського гарнізону військ НКВС. Гусятинські вампіри із НКДБ, щоб отримати від неї потрібну їм інформацію, піддали її страшним катуванням. А коли биття, толочення чобітьми, тягання за коси по долівці не дали бажаного результату, роздягли до гола, прив'язали до лави і через статевий орган запхали всередину жмут колючого дроту, витягуючи який, витягли з мучениці і нутрощі. Мертву, зі слідами нечуваного звірства "доблесні" ЧКісти, замітаючи сліди, закопали у невідомому місці.

Подольська Катерина ("Стріла") - (по чоловікові Матіяш). Довоєнні "Просвіта" та "Луг" сформували її характер, її національно-визвольні переконання. В 1941 році вийшла заміж за такого ж палкого патріота України, як і сама. З 1942 року - член ОУН. У підпілля пішла разом з чоловіком під кінець німецької окупації, залишивши дідусеві та бабусі двох малолітніх дітей. Іван, підпільний псевдонім "Вир", був надрайонним провідником з пропаганди; загинув у 1944р. в селі Терпилівка Підволочиського р-ну в бою з червоними загарбниками. Катерина воювала у підпіллі до лютого 1946р. Була медсестрою, розвідницею, зв'язковою. У Яблунові була схоплена гарнізонниками. Після знущань і катувань, змордовану і роздягнуту жінку виволокли на ніч у холодний хлів, розстріляли із автомата і важкопоранену жінку, доблесні правоохоронці, затягли під будинок і залишили. Тут вона до ранку і померла.
За участь у національно-визвольній боротьбі постраждала і родина. Чоловіків брат Василь загинув у с.Нижбірк, дружину з двома дітьми та батьками вивезли у Сибір. Другий брат, Ярослав, був засуджений і відбував покарання в Магадані. Вивезли у Сибір і чоловікову сестру Катерину з мамою.

Горчинська Ванда ("Домовина") - Народилася у 1924 році в Копичинцях. Батьки - звичайні працьовиті селяни. Жили із своєї господарки, мали хліб і до хліба. Закінчила гімназію. У неповних сімнадцять - член "Січі", у вісімнадцять - член ОУН. Була зв'язковою, розвідницею, пропагандисткою, медсестрою, переносила і перевозила зброю. Багатьом пораненим врятувала життя. 5 березня 1946 року схопили емгебісти. У ролі катів виступили високі чини: сам начальник Копичинецького районного відділу КДБ Гаврилко та начальник міліції єврей Бровін. Коли набридло їм бити палицями та нагаями, закидали на шию гумовий шланг і, впираючись однією ногою в живіт та спину, тягнули до себе, поки не падала на долівку непритомна. Відливали і процедуру продовжували. Биття в п'яти ніг було не менш болюче. Потім "найсправедливіші" судді відважили 15 років каторги. По закінчені строку повернулася до дому. Дожила до проголошення Незалежної України і спостерігає як убивці намагаються виглядати людьми в очах власного народу і світу.

Дзюрбан Марія - Марія Дзюрбан була простою жінкою-селянкою з села Городниці на Гусятинщині. Марія не була в підпіллі, ні в діючому загоні УПА. Вона була матірью і за "понятіямі" Союза Совєтскіх Социалістічєскіх Рєспублік мала померти. ЇЇ син Йосип Дзюрбан ("Дон") бау в УПА. Марія чим могла, тим і помагала повстанцям. Вбив її недалекий сусід Тимофій К., що служив у "стрибках". Розривна куля, що влучила їй у спину, вирвала нутрощі і стала причиною її довгої, мученицької смерті. По задому катів жінка довго лежала і мучилась. Незабаром син знищив сільського сексота і зрадника.

Кріль Ярослава ("Бджілка") - Народилась в 1926 році в селі Монастирець Ліського повіту (теперішня Польща). В 15 років вливається в лави "Лугу", а згодом в 17 років - в ОУН. У 1943 році Ярослава в сотні "Ворона", що підпорядковується легендарному "Рену", бере участь у боях, деякий час виконує обов'язки станичної працює в службі забезпечення сотні. Після переселення батьків опиняється в Личківцях на Гусятинщині, де з голоду в 1947 році помирають батько та дідусь. У 1951 році за доносом сексота її з мамою арештовують. Три місяці слідства і страшних тортур в Гусятинському КДБ, які проводив слідчий-нелюд Лопатов. Дальше суд і каторга. Вийшла в 1957 році по амністії. Вижила. Не скорилася. Дожила до Незалежної України. Дальше завзято працює на благо України. Є членом "Просвіти", "Союзу українок", КУНу.

Славська Галина ("Віра") - З місця бою із спецзагоном НКВД, що діяв під виглядом УПА, поранена 20-літня повстанка "Віра", із села Зарубинці, що на Підволочищині, спливаючи кров'ю відповзла на кілька сотень метрів в бік. Через велику втрату крові і страшний біль поранених ніг далі рухатись вже не могла. Не втрачаючи свідомості вона чекала на порятунок. Але по сліду крові, що тягнувся від місця її поранення, прийшов зрадник, її односелець Йосип Калита.. Зняв із плеча карабін і вистрелив. Кадебісти, яким він із іншим зрадником Глинським з села Теклівка продав душу, і які проводили грабунки і вбивства мирного населення, підійшли до нього і, глянули на мертве тіло дівчини, ласкаво поплескали Юду по плечу. Через роки діяльності чорт-Йосип Калита отримав похвальний лист за зраду, безчестя та підлість власної душі. Мертву дочку батьки тихцем захоронили на сільському цвинтарі. Самі ж померли на засланні в Хабаровському краї. Через 54-ри роки односельчани з почестями перезахоронили тлінні останки Галини Славської ("Віри") разом із братом Петром, чотовим УПА.


Джерело : http://www.holocaust1.netfirms.com/hol15uk1.htm